Західно–українська еміграція (1917–1939 рр.). - Форум
Все для історика
Вівторок, 06.12.2016, 20:49
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Західно–українська еміграція (1917–1939 рр.). - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (Етнологія, 6 курс) » Західно–українська еміграція (1917–1939 рр.). (Збереження етнічних традицій.)
Західно–українська еміграція (1917–1939 рр.).
EkzorДата: П`ятниця, 07.06.2013, 01:48 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Упродовж 1920-хроків західноукраїнська еміграція в УСРР поповнювалася за рахунок безробітної
української інтелігенції, випускників вищих навчальних закладів
Чехо-Словаччини, Польщі, Румунії, значною мірою колишніх військових Української
Галицької армії, поодиноких західноукраїнських інтелектуалів, які прагнули
долучитися до реалізації партійно-урядової політики українізації в УСРР чи лише
отримати роботу за фахом. Окрему категорію емігрантів становили політичні
емігранти — назагал члени Комуністичної партії Східної Галичини (з 1923 р. —
Компартії Західної України), які змушені були залишити батьківщину внаслідок
судових переслідувань за антидержавну діяльність. Певна частина емігрантів
перебувала під впливом ідеології українського націонал-комунізму, вважаючи
можливим реалізацію «українського проекту» у рамках більшовицької моделі
державного устрою УСРР/СРСР.Про серйознезначення, якого надавало керівництво республіки проблемі приїзду в УСРР
колишніх військових УГА, свідчило створення восени 1923 р. окремої комісії ЦК
КП(б)У по переселенню в Україну галичан з Чехо-Словаччини, до складу якої входили
член Політбюро ЦК КП(б)У, командувач військ Української військової округи М. В.
Фрунзе (голова), голова ДПУ УСРР В. А. Балицький, представники апарату
Уповноваженого НКЗС СРСР у Харкові та штабу УВО. У Києві було обладнано
карантинне містечко, спроможне прийняти до тисячі осіб одночасно. Частину
емігрантів тоді визнали за доцільне (за особливим відбором) відрядити для
закордонної роботи (лінією КПЗУ й розвідки), решту — зарахувати як поповнення
червоноармійського та адміністративно-командного складу територіальних частин
РСЧА, причому з політичних мотивів та міркувань безпеки спрямували їх виключно
у терчастини Лівобережної України.Значний відсотоку цій еміграції складали представники розумової праці, які прагнули віддати
власні сили й фахові знання справі національно-культурного відродження
українського народу, назагал лояльно ставилися до більшовицької адміністрації,
але разом з тим (в умовах однопартійної диктатури) намагалися якомога далі
триматися від політики. Щодо цієї лояльно-аполітичної співпраці з владою
приїжджих галичан наявні численні свідчення, оприлюднені вітчизняними
дослідниками останніми роками. \Більшовицькаадміністрація республіки та московське керівництво СРСР пильно контролювали
чисельність, розміщення, працевлаштування й політичні настрої
західноукраїнської еміграції в УСРР. ДПУ провадило її таємний облік (у закритих
зведеннях усі уродженці західноукраїнських земель проходили під єдиною
реєстраційною категорією — «галичани» — незалежно від місця народження й
специфіки регіону).


http://vkontakte.ru/id18182352
 
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (Етнологія, 6 курс) » Західно–українська еміграція (1917–1939 рр.). (Збереження етнічних традицій.)
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz