Ekzor | Дата: П`ятниця, 07.06.2013, 01:41 | Повідомлення # 1 |
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Етнічний ренесанс 60-80-х років XX ст. викликаввеликий інтерес західних, а потім і вітчизняних вчених, започаткував гострі дискусії навколо етнічної сфери життя, процесів, що в ній відбуваються, зокрема, їх змісту; сутності й характеру. За свідченням професора соціології Ари-зонського університету ФілісМартінеллі, ці дискусії призвели до "посилення плутанини щодо вживання терміну "етнічний" (ethnics) і похідних від нього термінів "етнічність" (ethnicity), "етнічна група" (ethnicgroup) та "етнічна ідентичність" (ethnicidentity). При цьому найбільш невизна-ченим виявився найчастіше вживаний на Заході термін "етнічність".
На невизначеність цього терміну і заплутаністьсамої концепції "етнічності" вказував, зокрема, відомий американський вчений Костянтин Симонс-Симонолевич, який головну причину такого становища вбачав у тому, що згадані термін і концепція є "дуже новими".8 Цю точку зору поділяють також видатний канадський дослідник українського походження Всеволод Ісаїв та багато інших.
Досить дотепно, але водночас і влучноохарактеризував саму етнічність, причину труднощів її дослідження і визначення, один з найбільш авторитетних американських фахівців з цих проблем, Майкл Новак. "Етнічність, - зазначає він, - є комічною реальністю: морально амбівалентною, парадоксальною на практиці, невловимою в теорії".
Ця "плутанина", на думку редактора"Гарвардської енциклопедії американських етнічних груп" Стефана Терстрема, з якою слід погодитись, обумовлена двома обставинами: по-перше, тим, що "етнічність є надзвичайно складним феноменом", а, по-друге, що серед вчених все ще немає консенсусу щодо точного значення терміну "етнічність'. його сутності й характеру, а також місця і ролі в суспільно-політичному житті.
Дійсно взахідній науці існувало й існує безліч різноманітних підходів, десятки напрямків і кільканадцять шкіл дослідження етнічності. Певне, але далеко не повне уявлення про ці підходи і напрямки може дати схема "Методологічні рамки", розроблена авторами міжнародного глосарію "Етнічність" (Див. схему №9).
Щодо шкіл, то їх можна поділити на дві великігрупи: марксистські та немарксистські.Аналіз марксистських шкіл етнічності виходить за рамки даного науково-навчального посібника. Тому обмежимося висновками окремих західних вчених та деякими власними думками.
Більшість західних науковців вважають, щоосновоположники марксизму впритул наблизились до феномену етнічності, але так і не змогли (чи може не захотіли?) його зрозуміти. Відомий американський дослідник Пер Ван Ден Берг писав в одній із своїх статей: "Найбільша помилка марксизму при підході до етнічності полягає у тому, що він вважає її епіфеноменом і архаїзмом".12 Дещо пізніше в своїй чудовій монографії "Етнічний феномен" він уточнює: "Марксисти розглядали етнічність як епіфеномен, хибну свідомість, котра маскує класові інтереси, містифікацію правлячого класу з метою запобігти зростанню класової свідомості". Погоджуючись з цією оцінкою, додамо, що дляосновоположників марксизму, полонених теорією класів і класової боротьби, етнічність дійсно була не більш як "племінною спільнотою", "стадом" чи "отарою".14 Майже такою вона залишилась і для В.І.Леніна, який лише раз скористався термінами "етнографія", "етнографічний" та й то для нещадної критики своїх опонентів.15 Так вона розумілась і більшістю колишніх радянських дослідників, котрі таврували її як "вигадку буржуазної пропаганди" та "знаряддя ідеологічних диверсій імперіалізму". Протягом останніх років ситуація у вітчизняній науці у цьому плані дещо поліпшилась, але до повного розуміння й коректного висвітлення сутності та характеру етнічності, її місця і ролі у суспільно-політичному житті ще дуже й дуже далеко.
Серед майжепівтора десятка Немарксистських шкіл етнічності, які для зручності будемо називати "західними", найбільш впливовими є наступні: 1) примордіаіістська; 2) інвентціоністська; 3) сервайвелістсь-ка; 4) еволюціоністська; 5) асиміляціоністська; 6) інтеграціоналістська та інші. Відверто говорячи, в плани автора не входив аналіз теоретичних розробок цих шкіл та й обсяг посібника не дає такої можливості. Але брак відповідної вітчизняної літератури примушує зробити це хоча б у стислій, конспективній формі.
Почнемо з того, що наприкінці 50-х років узахідній антропології намітилась методологічна і теоретична криза. Вона, за висновками автора,, полягала у тому, що ця наука виявилась нездатною охопити, всебічно дослідити, адекватно висвітлити і дати прогноз розвитку нових тенденцій в етнічній царині людського буття. Саме тоді починається бурхливий розвиток такої науки як етнологія, зароджується нова наука етнополітологія, з'являються нові напрямки - етносоціологія, етнопсихологія, етноекологія та багато інших . Але і вони певний час не могли дати коректних відповідей на нові проблеми, пов'язані з етнічним ренесансом, політизацією етнічностей тощо.
Характеризуючи такий стан справ, професор кафедриантропології Каліфорнійського університету (Лонг-Біч) Дж. Скотт (молодший) відзначав, що ще недавно теоретики і практики передрікали, що етнічні меншини якоїсь нації будуть зрештою асимільовані або "переплавлені", а етнічні ідентичності будуть замінені на національні ідентичності. Однак замість того, щоб послаблюватись і зникати, етнічність стає більш помітною ніж будь-коли, а традиційна етнічна ідентичність, яка, здавалось, мала б відмирати в умовах боротьби за соціально-економічну і політичну рівність, навпаки посилюється, причому навіть тоді, коли етнічна група домагається домінуючих позицій.16
До честі Заходу; він досить швидко зреагував навиклик часу, повернувшись лицем до нових проблем, виділивши величезні кошти і створивши інші сприятливі умови для їх вивчення. Не підвели і західні вчені: вони відкрили десятки нових дослідницьких центрів і сотні університетських кафедр, заснували десятки періодичних видань, підготували й видали тисячі монографій і статей, розробили десятки нових теорій та концепцій, запропонували чимало різних, суперечливих, а часом і діаметрально протилежних методологічних підходів тощо.171 майже із самого початку західне наукове співтовариство розділилось на кільканадцять шкіл, котрі конкурують і суперничають між собою, не виходячи при цьому за рамки наукової етики (на відміну від колишніх радянських, а часом і деяких сучасних вітчизняних науковців). Найбільший інтерес з науково-теоретичної іметодологічної точок зору, на погляд автора, становлять дві школи: примордіалістська та інвентціоністська.
Одразу ж відзначимо, що назва першої школипоходить від англійського слова "примордіальний" (primordial), що можна перекласти як первісний, первозданний, споконвічний тощо. Цей досить вдалий термін у науковий обіг ввів ще 1957 року відомий американський соціолог Едвард Шилз. Майже п'ять років цей термін був незатребуваний або піддавався сумнівам та критиці, що свідчить про певну консервативність мислення і багатьох західних вчених. Але з початку 60-х років, із появою надзвичайно цікавої і корисної статті ще одного американського дослідника КліффордаГіртця, термін "примордіальний" і похідні від нього поняття не сходять зі шпальт видань, присвячених етнічним та етнополітичним процесам. За чверть століття, що минула з тих часів,склалась досить чисельна і впливова школа примордіалістів. Найбільш відомими її представниками, окрім згаданих Е.Шилза і К.Гіртця, були і єГ.Айзекс, М.Вебєр, Р.Гамбіно, Е.Грилі, У.Коннор, М.Новак. Е.Смітта багато інших.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
|
| |