| Ekzor | Дата: П`ятниця, 07.06.2013, 01:40 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| У 50—60-х роках важлива роль в організації науково-етнографічноїдіяльності в Україні належить заснованій у Києві 1851 р. "Комісії для
опису губерній Київського учбового округу", зокрема її етнографічному
відділенню. В тій комісії брали участь відомі вчені М. Максимович, М. Іванишев,
М. Маркевич, Д. Журавський, А. Метлинський, письменник і етнограф А.
Афанасьєв-Чужбинський. Вона розробила і розповсюдила спеціальну етнографічну
програму (1854), організувала низку експедицій для етнографічного дослідження
населення центральної України. Було зібрано великий матеріал і підготовлено
серйозні дослідження, розгорнулася, зокрема, велика і плідна збирацька
діяльність француза за походженням Дем'яна Делафліза, який створив дев'ять
альбомів з описами побуту українців Київщини та Чернігівщини. Кращі з цих
малюнків видані в Києві у двох томах за редакцією член-кореспондента НАН
України В. Наулка.В 1873—1876 pp. у Києві діяв Південно-Західний відділ Російськогогеографічного товариства.Його головою булообрано Гр. Галагана, але фактичним його організатором і керівником став
видатний український етнограф, правознавець, автор слів національного і
державного гімну "Ще не вмерла Україна" Павло Чубинський (1839—1884).
У 1869 р. він повернувся із заслання з Архангельщини, і його ім'я стало
символічним серед молоді. Почалося бурхливе українське відродження. У 1869—1870
pp. П. Чубинський провів три експедиції в Україні. Джерельні матеріали і
дослідження експедиції стали основою фундаментальної семитомної (в дев'яти
книгах) праці "Трудыэтнографическо-статистическойэкспедиции в
Западно-Русский край" (1872—1878).Велика роль у збиранніта редагуванні матеріалів цього видання належала Миколі Костомарову, який, по
суті, довів цю роботу до завершення вже після видання царського указу 1876 р. і
закриття відділу. Було видано понад 4 тис. пісень, казок, описів весіль,
записів про народний побут, звичаєве право, національні меншини, статистичні
відомості.У 80-х на початку 90-хроків з'явилися перші широкі огляди історії української етнографії (разом з
фольклористикою): присвячені цій темі третій том праці російського вченого
Олександра Пипіна "Историярусскойэтнографии"
("Этнографиямалорусская", 1891) і четвертий том історії української
літератури Омеляна Огоновського "Етнографія" (1894). Дев'яності роки
XIX — початок XX ст. — період чи не найінтенсивнішого і продуктивного розвитку
української гуманітарної науки. Він пов'язаний з піднесенням
суспільно-політичної активності народних мас, революційними подіями в Росії,
інтенсивним процесом зростання національної свідомості в усіх частинах України,
з діяльністю заснованого 1873 р. у Львові Літературного Товариства ім.
Шевченка, реорганізованого 1892 р. у Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ), яке
згуртувало плеяду видатних українських вчених-гуманітаріїв на чолі з Іваном
Франком (1856—1916), Михайлом Грушевським (1866—1934), Володимиром Гнатюком
(1871—1928) і Федором Вовком (1847—1918).Новий етап українськоїетнографії зумовлювався і визначався підвищенням наукового рівня вивчення
народної культури і побуту, орієнтацією на кращі досягнення європейської
етнографічної науки, публікаціями цього профілю в журналі "Житє і
слово" І. Франка (друга половина 90-х років) і, зокрема, створенням
Етнографічної комісії в НТШ (1898) та її серійних видань "Етнографічний
збірник" (з 1895) і "Матеріали до українсько-руської етнології"
(з 1899). Численні матеріали з української етнографії та її історії друкувалися
з 1892 р. в основному виданні НТШ — "Записках Наукового товариства ім.
Шевченка" (ЗНТШ).початку XX ст. у Львовізусиллями Івана Франка, Федора Вовка, Володимира Гнатюка, Осипа Роздольського,
Філарета Колесси, Зенона Кузелі, Вадима Щербаківського за сприяння Михайла
Грушевського як голови НТШ був створений перший Всеукраїнський етнологічний
центр, що здійснював організаційні, науково-дослідницькі та видавничі функції.
Виховувалася нова наукова школа учнів і послідовників, розроблялася наукова
методологія досліджень (комплексність, систематизація зібраних даних,
застосування типологічного методу студіювання та порівняльної методики).В 1903—1905 pp. ФедірВовк провів чотири комплексні етнографічні експедиції з широким залученням
археологічного й антропологічного матеріалів і опублікував працю "Антропометричні
досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини" (1908).
Впродовж наступних десяти років учений проводив експедиційні дослідження
центральної, південної та східної України і видав у Петербурзі підсумкові праці
"Етнографічні особливості українського народу" й "Антропологічні
особливості українського народу" (1916). Ф. Вовк — автор фундаментального
дослідження весільної обрядовості "Шлюбний ритуал і обряди на
Україні" (1892). Великі його заслуги у створенні величезних цінних
українських колекцій у Російському музеї ім. Олександра III в Петербурзі.Активнунаукову-дослідну роботу на ниві української етнографії проводив харківський
вчений Микола Сумцов (1853—1922). Його численні публікації ввели в науковий
обіг великий матеріал з різних сфер народної духовної культури, визначили
наукові підходи до його інтерпретації. М. Сумцов — автор праць
"Современнаямалорусскаяэтнография" (1893, 1897), "Хлеб в обрядах
и песнях", "К историималорусскихсвадебныхобрядов", "Культурныепереживания"
(1890) та ін. Вчений очолював Історико-філологічне товариство, створив
етнографічний музей, написав посібник з народознавства.З цінними етнографічними матеріалами і дослідженнями виступалиХрисанфЯщуржинський, Митрофан Дикарєв, Василь Милорадович, Михайло Зубрицький,
Володимир Охримович, Василь Доманицький, Зенон Кузеля та ін. На особливу увагу
заслуговує фундаментальне дослідження Володимира Шухевича
"Гуцульщина" у п'яти частинах (Львів, 1899—1908).
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
