Все для історика
Субота, 20.04.2024, 00:27
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Соц.-економічний розвиток Італії кін. ХІХ - поч. ХХ ст. - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум » Навчання » Історія країн Зх. Європи та Пн. Америки (екзамен) » Соц.-економічний розвиток Італії кін. ХІХ - поч. ХХ ст.
Соц.-економічний розвиток Італії кін. ХІХ - поч. ХХ ст.
EkzorДата: Субота, 19.06.2010, 17:36 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Останні роки XIX ст. і особливо перші роки XX ст. аж до 1908 р. були для Італії періодом промислового підйому. За допомогою іноземного капіталу, під охороною протекціоністських мит швидко росла велика індустрія. У північній Італії, в першу чергу в промисловому «трикутнику» Мілан - Генуя - Турін, розвивалися металургія, металообробна і хімічна промисловість, автомобілебудування.
Почалося переростання італійського капіталізму в імперіалізм. Важливу роль в цьому процесі грали великі банки на чолі з Італійським комерційним банком, в якому брав участь німецький капітал. Багато великих італійські підприємства або відразу виникали на кошти цього банку, або дуже скоро виявлялися у фінансовій залежності від нього. Так, у 1902 р. Італійський комерційний банк допоміг пов'язаному з ним металургійному товариству «Терні» отримати знаходилися до того у бельгійських капіталістів залізорудні концесії на о. Ельба. Заволодівши джерелом дефіцитної сировини, «Терні» почало контролювати ряд інших металургійних товариств Італії. До 1907 «Терні» і стояв за ним Італійська комерційний банк підпорядкували своєму контролю багато суднобудівні верфі і найбільші компанії морського транспорту.
Рівень життя італійських робітників, як і раніше був нижче, ніж у більшості країн Західної Європи; робочий день становив у середньому 12-13 годинам. Становище селянства продовжувало залишатися важким. У латифундіях південній Італії здольник віддавали землевласникові до трьох чвертей врожаю.
Боротьба італійського пролетаріату ухвалила у зв'язку з розвитком великої індустрії нові, більш організовані форми. Вже в 1901 р. кількість страйків (в основному економічних) склало 1671, а число страйкарів - 420 тис. Здебільшого страйки закінчувалися успішно. Велике значення мала загальний страйк протесту проти розпуску місцевого професійної спілки, що відбулася в грудні 1900 р. в Генуї. Це була перша в Італії організована загальноміська страйк; вона охопила 20 тис. чоловік і завершилася перемогою.
Економічна криза, що охопила в кінці 1907 - початку 1908 Італію, важко відбилася на основних галузях її промисловості - текстильної, металургійної, машинобудівної. Разом з тим криза прискорив концентрацію виробництва в країні. У 1911 р. трест «Ільва» об'єднав більшу частину виплавки чавуну, металургійний синдикат - більшу частину виробництва заліза і сталі. Монополістичні концерни склалися в автомобілебудуванні («Фіат» в Туріні), у текстильній промисловості. Посилився вивіз капіталу за кордон. Італійські монополії зробили перші кроки на шляху участі у міжнародних картелі: трест «Ільва» уклав угоду з німецьким Сталевим трестом, обмежити ввезення німецького чавуну до Італії.
Виникнувши у відсталій, обтяженої напівфеодальним пережитками країні, італійські монополії вже з перших своїх кроків були позбавлені ємного внутрішнього ринку. До того ж недостатність власних ресурсів (в Італії було мало залізної руди і зовсім не було вугілля, бавовни, міді) і капіталів ставили італійську промисловість у залежність від іноземних капіталістів.
Криза поглибив загальне відставання країни. Виробництво чавуну, сталі, машин було нікчемно в порівнянні з виробництвом передових капіталістичних країн. 95% промислових підприємств мали від 1 до 10 робочих і лише 362 підприємства нараховували більш ніж по 500 робітників. 80% підприємств не мали в своєму розпорядженні механічними двигунами. Більше половини самодіяльного населення було пов'язане з сільським господарством. Південна Італія, ще в останній третині XIX ст. перетворена буржуазією північних провінцій у внутрішню колонію, зберігала напівфеодальний аграрний характер. У маленьких південних містечках, де в жалюгідних халупах тулилися зі своєю худобою обезземелення селяни, панували злидні, невігластво, хвороби. Убогість штовхала тисячі селян до втечі з села, але промисловість була не в змозі дати їм роботу. Еміграція за кордон досягла колосальної цифри: 700-800 тис. осіб на рік.
В Італії не було скільки-небудь значного прошарку робітничої аристократії, яка розколює в інших імперіалістичних країнах робітничий рух. У той же час наявність надлишкової робочої сили, невпинно яка надходила з злиденного села, дозволяло італійським промисловцям і землевласникам експлуатувати своїх робітників жорстокіше, ніж це робилося в Англії, Франції, Німеччини. Звідси виникала стихійна революційність мас, нерідко призводила до того, що «« мирна »обстановка парламентської боротьби» змінялася в Італії «сценами цієї громадянської війни».


http://vkontakte.ru/id18182352
 
Форум » Навчання » Історія країн Зх. Європи та Пн. Америки (екзамен) » Соц.-економічний розвиток Італії кін. ХІХ - поч. ХХ ст.
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz