Все для історика
П`ятниця, 21.07.2017, 07:37
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Становлення режимів «народної демократії», їх особливості - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (Архівознавство, 6 курс) » Становлення режимів «народної демократії», їх особливості
Становлення режимів «народної демократії», їх особливості
EkzorДата: Четвер, 24.05.2012, 19:56 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Народна демократія, форма політичної організації суспільства, Європи, що затвердилася у ряді країн, і Азії в результаті народно-демократичних революцій 40-х рр. 20 ст Виникнення Н. д. пов'язано з другим етапом загальної кризи капіталізму, характером 2-ої світової війни 1939—45, з вирішальною роллю СРСР в звільненні від фашизму і окупації народів Європи і Азії. У переважній частині цих країн Н. д. виникла як революційно-демократична влада, керована робочим класом; в ході переростання народно-демократичної революції в соціалістичну Н. д. перетворилася на форму диктатури пролетаріату . У Болгарії, як пише Т. Жівков, владу «... по своєму класовому характеру завжди була владою соціалістичною в народно-демократичній формі» (Ізбр. статті і мови, т. 1 М., 1965, с. 421).
По своєму класовому характеру Н. д. на демократичному етапі розвитку була новим типом влади, що є демократичною диктатурою ряду класів, — пролетаріату, селянства, дрібної буржуазії і частини середньої (національною) буржуазії, засновану на союзі пролетаріату і селянства при гегемонії пролетаріату. У зв'язку з цим завдання соціалістичній революції в політичної області полягала в посиленні ролі робочого класу в керівництві державою, усуненні від влади представників буржуазії. Затвердження диктатури пролетаріату відбувалося з використанням парламенту, в рамках конституції, коли під тиском мас «знизу» і при використанні що вже належала робочому класу частини влади «зверху» парламентом відсторонялися від влади представники експлуататорів, приймалася і здійснювалася програма соціалістичних перетворень.
Впродовж 1945—47 тактика марксистсько-ленінських партій у ряді країн Н. д. (Чехословакії, Угорщині, Румунії і ін.) полягала в тому, щоб, висуваючи революційні вимоги, поступово, фракцію за фракцією, викрити буржуазні партії перед масами, і за допомогою мас, що позбавляли їх довіри, вигнати представників буржуазії з парламенту і органів влади. Радянський Союз надавав країнам Центральною і Південно-східною Європи всесторонню допомогу і гарантував від втручання імперіалістичних держав. Класова боротьба трудящих цих країн завдяки правильній політиці і тактиці марксистсько-ленінських партій привела в 1947—48 до встановлення диктатури пролетаріату у формі Н. д. Н. д. «... відобразила своєрідність розвитку соціалістичної революції в умовах ослабіння імперіалізму і зміни співвідношення сил на користь соціалізму. У ній знайшли також своє віддзеркалення історичні і національні особливості окремих країн» (Програма КПРС, 1973, с. 19—20).
В країнах Центральної і Південно-східної Європи національно-визвольний, революційно-демократичний рух, що включав вельми різнорідні соціальні сили, з одного боку, створював нові форми політичної організації (Національний фронт, народні комітети і т.д.), а з іншої — зберігало деякі старі форми (парламент, місцева самоврядність, загальна виборча право, багатопартійність), наповнювало їх новим вмістом, підпорядковувало завданням революційного перевлаштування суспільства.
Важливою особливістю Н. д. є характер заміни старого державного апарату новим. Державний апарат був відтворений в ході звільнення від фашизму. При цьому із самого початку ряд ключових позицій в народно-демократичній державі (поліція, органи безпеки і ін.) опанували трудящі; в той же час деякі його важливі ланки залишилися в руках представників буржуазії. У боротьбі з фашистськими і реакційними елементами, політичні партії яких дискредитували себе і були заборонені, державний апарат очищався від ворожих елементів, відбувалася його демократизація. Затвердження диктатури пролетаріату ознаменувалося тим, що всі ланки державного апарату були очищені від противників соціалізму і перебудовані у зв'язку із завданнями соціалістичного будівництва.
Одній з відмінних рис Н. д. є збереження, як правило, загального і рівного виборчого права за всіма громадянами, включаючи буржуазію. Ще в перші роки Радянської влади В. І. Ленін підкреслював, що «... питання про позбавлення експлуататорів виборчого права чисте російське питання, а не питання про диктатуру пролетаріату взагалі» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 37, с. 265). Збереження в країнах Н. д. виборчих прав за буржуазією в перехідний період до соціалізму поставило перед робочим класом і його марксистсько-ленінською партією нові завдання: необхідно було боротися за те, щоб демократична виборча система не була використана буржуазією в своїх корисливих цілях.
Іншою особливістю Н. д. є наявність в деяких країнах декількох партій при провідній ролі марксистсько-ленінської партії. Із затвердженням Н. д. були розбещені і заборонені контрреволюційні, фашистські партії, проте цілий ряд масових партій, зазнавши істотну еволюцію, очистиввшись від реакціонерів, залишився і при диктатурі пролетаріату. У тих випадках, коли у складі тієї або іншої партії більшість складали трудящі, хід боротьби привів до закріплення в керівництві такими організаціями лідерів, готових прийняти і відстоювати програму соціалістичних перетворень. Якщо ж склад партії був більш різнорідний, в результаті широкої роз'яснювальної роботи і своєрідних форм боротьби ці організації стали очолюватися прогресивними діячами, здатними співробітничати в справі соціалістичного будівництва.
Важливою межею Н. д. є існування Національного (Вітчизняного) фронту, що виник на першому етапі революції і об'єднуючого на соціалістичному етапі як всі політичні партії, так і профспілки, жіночі, молодіжні, спортивні і ін. масові організації. Національний фронт створює сприятливі можливості для об'єднання різних прогресивних суспільних сил. При цьому в програмі Національного фронту, а частенько і в його статуті, закріплена провідна роль марксистсько-ленінських партій. Національний фронт намічає завдання всіх партій, висуває загальні списки кандидатів в органи влади, організовує маси, направляє їх діяльність в соціалістичному будівництві.

Союзники з антигітлерівської коаліції сформулювали своє бачення післявоєнного світу у Атлантичній хартії. Цей документ було схвалено президентом США Рузвельтом та прем'єром Англії Черчіллем 14 серпня 1941 р. У вересні того ж року до нього приєднався СРСР (з обмовками, що дозволяли в майбутньому відстоювати територіальні надбання 1939-1940 pp.) та емігрантські уряди окупованих Гітле-ром країн Європи. Атлантична хартія зобов'язувала її учасників не прагнути до територіальних надбань в ході цієї війни та поважати право усіх народів обирати свою власну форму правління. Насправді ж, післявоєнні європейські кордони та політичні режими були, швидше, результатом балансу сил, що склався на той час. Військова могутність та міжнародний авторитет СРСР дозволили йому перекроїти на свій огляд кордони Східної Європи, утвердити дружні режими в сусідніх країнах і нав'язати цим країнам прорадянську внутрішню і зовнішню політику. Водночас, СРСР практично не втручався у справи тих країн, які потрапили до західної зони впливу - Туреччини, Греції, Італії та ін., незважаючи на те, що в деяких з них діяли потужні комуністичні партії з власними військовими формуваннями.
У липні 1944 р. у звільненому радянськими військами польському м. Хелм самопроголосився Польський Комітет Національного Визволення (ПКНВ) - маріонетковий прорадянський уряд Польщі. В маніфесті цього Комітету вперше був використаний термін «народно-демократична держава». Пізніше, в першій післявоєнній польській Конституції 1952 p., політичний режим в країні дістав назву держави «народної демократії». І лише в Конституції 1976 р. було, нарешті, записано, що «ПНР є соціалістичною державою». В період, кінець 40-х - середина 70-х років - (аж до отримання «соціалістичних» Конституцій) державами народної демократії називали себе європейські сателіти СРСР - Польща, НДР, Чехословаччина, Болгарія, Румунія, Угорщина та деякий час Албанія. За формою державного устрою це були республіки. В Румунії та Болгарії якийсь час ще зберігалися формально монархії, а румунський король був навіть одним з небагатьох іноземців, нагороджених найвищим радянським військовим орденом «Перемоги».
Якщо говорити про суттєві відмінності «народних демократій» від класичного радянського зразка, то їх було небагато, але мали вони досить суттєвий характер.
По-перше, допускалася багатопартійність. Щоправда, партії селян, дрібної буржуазії та інтелігенції не були масовими. їх «добровільно» втягували в блоки з правлячими комуністичними партіями.
По-друге, в деяких країнах зберігалася приватна власність на землю, а кооперативно-колгоспне будівництво не мало брутально-примусового характеру, як у СРСР. У ПНР, наприклад, колективізація у сільському господарстві так ніколи навіть і не розпочиналася.
По-третє, в обмежених масштабах допускалася приватна власність на засоби виробництва та нерухомість. Скажімо, в Німецькій Демократичній Республіці приватному власникові міг належати будинок з десятком чи більше квартир, населених жильцями. Але такий власник мусив самостійно підтримувати житло в робочому стані, сплачувати податки та утримувати квартирну плату на рівні ставок державних житлових помешкань. По суті, він ставав заручником своєї власності і часто писав добровільну відмову від неї на користь держави за чисто символічну компенсацію. У приватних руках угорців, поляків, чехів, словаків, східних німців могли перебувати невеликі ресторани, пансіонати відпочинку, зубопротезні кабінети, ремісничі майстерні тощо.
По-четверте, «залізна завіса», характерна для СРСР ще навіть в середині 80-х років, для східноєвропейських мешканців соцтабору була більш прозорою, найактивніші навіть могли виїжджати на заробітки до розвинутих капіталістичних країн. Менші обмеження накладалися і на туристичні, наукові, господарські контакти.
По-п'яте, більш вільно почувала себе церква, переслідування якої ніколи не набирало характеру масових кампаній.
Особливо відчутною стала ця різниця після XX з'їзду КПРС (1956 p.), коли у країнах Східної Європи розпочалася демонтація сталінських режимів - Ракоші в Угорщині, Червенкова в Болгарії і т. д. Разом з тим радянський контроль над цими країнами існував завжди -радянська військова, економічна, дипломатична підтримка дозволяла легко вирішувати численні внутрішні проблеми, наприклад, дешевої сировини та енергоносіїв, збуту власної сільськогосподарської та промислової продукції невисокої якості тощо. Пряник у критичній ситуації легко замінювався на кийок - двічі війська Варшавського Договору приходили на виручку прорадянським маріонетковим клікам, що зверталися за «допомогою» проти антикомуністичної контрреволюції- у 1956 р. в Угорщині та у 1968 р.- в Чехословаччині. Тільки введення генералом Ярузельським військового становища у грудні 1979 р. дозволило Польщі уникнути такої ж інтервенції (на ній, зокрема, наполягав румунський диктатор Чаушеску). Зрозуміло, що даний підхід вимушував уряди народно-демократичних країн часто приймати такі політичні рішення, що йшли в розріз з національними інтересами. Прикладом можуть служити солідарний розрив дипломатичних відносин з Ізраїлем, бойкот Олімпіади 1984 р. в США (утримувалася лише Румунія) та тому подібні демарші.
Намагання вирватися з-під радянської опіки відразу оберталося значними проблемами - пропагандистська кампанія, розрив налагоджених економічних зв'язків, відмова поставляти озброєння та комплектуючі до нього, що вело до необхідності радикального переозброєння. Але деякі політичні лідери свідомо йшли на ці кроки.
Першою, ще в кінці 40-х років, відкололася Югославія. Йосип Броз Тіто, керівник СФРЮ, не задумуючись використовував сталінські методи для боротьби з власною прорадянською опозицією - тисячі колишніх соратників були кинуті у концтабори. Але збудована у цій країні модель «соціалізму» різко відрізнялася не лише від радянського зразка, але й від народно-демократичного аналогу. Основна відмінність полягала у тому, що підприємства передавалися у власність та управління трудових колективів. Самі робітники власною працею могли довести свій завод чи фабрику до процвітання чи до банкрутства. Відповідно і економічна стимуляція їхньої праці коливалася у широкому діапазоні. Держава заохочувала трудову еміграцію - зароблені в Італії чи ФРН гроші живили економіку країни: щось емігрант пересилав на прожиток сім'ї, щось вкладав у будівництво та сферу обслуговування, повернувшись додому із заробітків.
Цікаво, що у військовій галузі СФРЮ співробітничала з США та НАТО. В Югославії була збудована відносно ефективна економіка, високі прибутки приносив міжнародний туризм. Після смерті Й. Тіто в країні розпочалося відродження національних рухів, жорстоко придушуваних колишнім керівником держави, до речі, хорватом за національністю.
Зрештою країна розпалася на окремі суб'єкти міжнародного права -Словенію (найрозвиненішу), Хорватію, Македонію, Боснію і Герцеговину. Назва Югославія збереглася за федерацією Сербії і Чорногорії. У цій останній обидва суб'єкти федерації зберігають високий ступінь автономії, обирають власні парламенти та формують уряди.
Після початку кампанії «критики культу особи» в СРСР про свою особливу позицію оголосила Албанія. У 1968 р. після інтервенції ОВД в Чехословаччині Албанія заявила про свій вихід з цієї організації. Надалі Албанія, керована Енвером Ходжа та Мехметом Шеху, перебудовує свій зовнішньополітичний курс на соціалістичний Китай. В країні зберігатиметься класичний «сталінський» соціалізм. Албанія постійно готуватиметься до війни з іноземними загарбниками. Зрештою ця європейська країна ортодоксального комунізму на рубежі 90-х років опиниться в такій глибокій економічній прірві, що мало чим відрізнятиметься від слаборозвинутих країн Африки чи Азії. Албанія може слугувати своєрідною ілюстрацією того, що значить будувати соціалізм з опорою на власні сили і без багатих природних ресурсів СРСР - економічний результат самоізоляції та придушення приватної ініціативи був жахливим.
Свій особливий курс стосовно Радянського Союзу в Європі мала і Румунська Соціалістична Республіка під проводом Ніколає Чаушеску.
Провал горбачовської «перебудови» в СРСР означав крах прора-дянських режимів в країнах Східної Європи. В одних випадках зміни мали характер «оксамитової революції», як це було в Чехословаччині, в інших - була пролита кров тисяч людей (Румунія). В жодній з європейських країн соціалізм не зберігся, що загалом було невипадковим. Економічне змагання ринкової та планової економіки демонструвало переваги капіталізму в сфері матеріального життя: ефективніше виробництво, економія ресурсів, швидше впровадження досягнень НТР, вищий життєвий рівень, якісніші товари, житло і медичне обслуговування тощо.
Розгорнута адміністрацією американського президента Р. Рейгана кампанія «захисту прав людини» несла в собі раціональне зерно - соціалізм не зумів забезпечити своїм громадянам реальні демократичні свободи слова, друку, зібрань. Негаразди в економіці вимушували закривати рот критиці, боротися з політичними опонентами не силою переконань, а засобами терору.
Після 1990 р. усі європейські постсоціалістичні країни пішли на масштабні економічні та демократичні реформи, що означали фактичний демонтаж «соціалізму». В різних державах цей процес йшов з різною швидкістю, але генеральний напрямок був очевидним. На прикладі Угорщини можна простежити деякі загальні закономірності (ця країна уже практично пройшла шлях перебудови економіки та соціальної політики, вступила до НАТО та прагне стати членом Європейського співтовариства). Наперших демократичних виборах 1990 р. у цій країні закономірно перемогли демократичні партії. Вони зуміли поламати стару систему, але далі творча робота залишала бажати кращого. Економіка звикла орієнтуватися на загалом невисокі вимоги радянського ринку та необмежені енергетичні ресурси СРСР, якість продукції була загалом неконкурентоспроможною, ціна - невідповідною. Розвал економіки вдалося зупинити вже у 1993 p., коли уперше був досягнутий навіть деякий приріст ВВП. Але кожний процент цього приросту збільшував зовнішній борг на 500 млн доларів. Тобто успіх досягався не на власній основі, а залученням іноземного капіталу.
На других демократичних виборах 1994 р. демократи з тріском програли соціалістам. Незважаючи на те, що соціалісти були політичними спадкоємцями ВСРП, партією в цілому керували прагматики. Вони розуміли, що повернення до планової економіки неможливе, тому були вимушені будувати інфраструктуру капіталізму. По-перше, уже в 1998 р. була завершена тотальна денаціоналізація, включаючи стратегічні об'єкти економіки. Приватизація проходила в першу чергу завдяки іноземному капіталу. По-друге, був здійснений остаточний -без будь-яких винятків - перехід від планового господарства до ринкової економіки. По-третє, в житті країни багатопартійність стала реальністю. Різниця економічних інтересів породжує різницю інтересів політичних. Із становленням нової економіки політичні партії перетворилися зі своєрідних клубів за інтересами в організовані структури з налагодженими джерелами самофінансування та відпрацьованими навиками лобіювання своїх програмних цілей та тактичних завдань.
По-четверте, була проведена переорієнтація щодо політичного напрямку зі Сходу на Захід. Угорщина вступила у НАТО, намагалася стати повноправним членом Європейського співтовариства.
Здійснення цих завдань пов'язано з перебудовою національного законодавства з метою його уніфікації з європейськими стандартами. Соціалістичний уряд був вимушений власними руками демонтувати усю соціальну сферу: скасувати безплатне навчання, охорону здоров'я, скоротити соціальні виплати тощо. Були суттєво скорочені державні витрати. Серед надзвичайних заходів уряду відзначимо введення 8-відсоткового мита на всі ввізні товари, крім енергоносіїв, а також запровадження щомісячної планової девальвації національної валюти. Уже в 1997 р. Угорщина забезпечила собі 4,5% росту ВВП. Однак подібно до своїх попередників-демократів, уряд досягнув цього показника за рахунок створення привабливих умов для іноземного капіталу. З п'ятдесяти найбільших світових ТИК на угорському ринку присутні 47. Заводи і фабрики належать переважно іноземному капіталу, якого приваблюють кваліфікація і відносна дешевизна робочої сили, вигідне географічне розташування Угорщини, політична стабільність. З іншого боку, усі ці підприємства забезпечують роботою угорських громадян та вносять відчислення до національного бюджету.
Психологічний дискомфорт рядового угорця, на чиїх очах загальнодержавна соціалістична власність була розкуплена іноземцями, мав вирішальне значення для результатів останніх парламентських виборів (травень 1998 p.). Успіху добилися ті політичні сили, які обіцяли підтримку національного капіталу та національного виробника. До влади дещо несподівано прийшла коаліція з п'яти правих партій, в якій провідну роль посідає партія, створена на початку 90-х років студентами, т. зв. Партія Молодих Демократів (ПМД).
Парадоксально, але соціалісти, які зуміли врятувати економіку Угорщини від розвалу, забезпечили країні відносно стабільні позиції в Європі та світі, а її населенню - пристойний життєвий рівень, ці вибори програли. Але різкого перегляду орієнтирів у внутрішній та зовнішній політиці не відбулося, мова йде швидше про якісь тактичні зміни і ходи. Нова влада розуміє, що іноземний капітал швидко покидає ті країни, де для нього погіршуються умови функціонування.
Загалом можна констатувати, що соціалістичний експеримент не вдався не лише в СРСР, де правляча комуністична партія була обтя-жена важкою історичною спадщиною (голодомор, Великий терор 1937-1938 pp., депортації населення, ГУЛАГ тощо). Навіть там, де правлячі партії комуністів не мали на своїй совісті неоголошеної війни проти власного народу, де допускався певний плюралізм економічного і, навіть, політичного життя, де «завоювання соціалізму» були найвагомішими (в НДР молода сім'я в день одруження отримувала ключі від однокімнатної квартири), протягом якихось одного - двох років відбулись безповоротні зміни.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (Архівознавство, 6 курс) » Становлення режимів «народної демократії», їх особливості
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz