СЕЛЯНСТВО УКРАЇНИ ПІСЛЯ РЕФОРМИ 1861 РОКУ - Форум
Все для історика
Середа, 07.12.2016, 11:33
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна СЕЛЯНСТВО УКРАЇНИ ПІСЛЯ РЕФОРМИ 1861 РОКУ - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (Архівознавство, 6 курс) » СЕЛЯНСТВО УКРАЇНИ ПІСЛЯ РЕФОРМИ 1861 РОКУ
СЕЛЯНСТВО УКРАЇНИ ПІСЛЯ РЕФОРМИ 1861 РОКУ
EkzorДата: Четвер, 24.05.2012, 19:35 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Головні засади селянської реформи були викладені у царському маніфесті від 19 лютого 1861 року та в "Загальному положенні про селян, звільнених від кріпосної залежності". За цими документами селяни ставали особисто вільними, проте право власності на землю лишалося за поміщиками. В користуванні селян залишалася садиба і польовий наділ, за які вони мусили відбувати панщину або платити оброк. Таке становище вважалося тимчасовим. Між поміщиками і селянами укладалася угода про викуп землі. До переходу на викуп відносини між ними регламентувалися уставними грамотами. На складання і введення в дію уставних грамот відводилося два роки. Для розв'язання різних спірних питань створювалися "губернські в селянських справах присутствія" та інститут мирових посередників, які формувалися з дворянства.
На кріпосних селян поширювалися економічні права, котрі визнавалися за вільними особами, — вони могли купувати нерухомість, займатися торгівлею і промислами, заводити підприємства тощо. Крім цього, селяни отримали право сходитись на зборах і утворювати на три роки органи селянського самоврядування.
За селянами закріплювалися також права у сфері судочинства — вони могли подавати позови і відповідати в суді, виступати як представники сторін.
Кріпосницький характер реформи проявився в Положенні про умови виходу селянина за викуп. Було встановлено, що присадибну ділянку селянин мав право викупити в будь-який час; польові ж наділи за згодою поміщика могли перейти у масність селян навіть проти бажання громади. Якщо поміщик бажав продати польовий наділ селянинові, останній не мав права відмовитись від його купівлі.
Порядок і правила викупної операції означали фактично викуп не землі, а особи селянина. За основу визначення розміру викупу бралися не продажна ціна землі, а розмір грошових повинностей, які сплачувалися селянами.
Вийти з громади селянин міг, лише викупивши наділ повністю. Тільки після цього він міг скористатися більшою частиною особистих прав, які надавалися реформою.
Умови виходу з кріпосної залежності дворових людей були регламентовані Положенням про устрій цієї верстви суспільства. Як правило, дворові селяни польовими і присадибними ділянками не наділялися. За надану їм особисту волю вони були зобов'язані протягом двох років сумлінно працювати на своїх панів або сплачувати оброк. Поміщик міг позбутися дворових селян достроково і навіть всупереч їхньому бажанню. По закінченні дворічного терміну дворові селяни відпускалися на волю без права одержання земельного наділу і взагалі без будь-якої винагороди.
Фабричні селяни, що відбували панщину на поміщицьких підприємствах з моменту укладання уставної грамоти, але не пізніше ніж через два роки після реформи, переводилися на оброк. Дореформені наділи і присадибні ділянки вони могли викупити на тих же умовах, що й інші груші селян. Якщо ж фабричні селяни не мали наділів, вони звільнялися віл кріпосної залежності на умовах дворових людей.
Основні положення реформи розповсюджувалися також на удільних та державних селян. За Положенням від 26 червня 1863 року усі удільні селяни протягом двох років переводилися до розряду селян-власників.
Закони, що стосувалися державних селян, були видані 18 січня та 24 листопада 1866 року. За першим з них селяни вилучалися з-під юрисдикції Міністерства державного майна і підпорядковувалися в адміністративному відношенні загальним губернським, повітовим і місцевим селянським установам, створеним згідно з реформою 1861 року. За другим законом, який визначав порядок поземельного устрою державних селян, за ними закріплялися, головним чином, ті землі, які раніше знаходилися в їхньому користуванні, але не більше 8 десятин на ревізьку душу в малоземельних і 15 десятин — у багатоземельних районах.
У Правобережній Україні вводився обов'язковий викуп державними селянами земельних наділів. Селяни Лівобережжя та Півдня України були переведені на обов'язковий викуп лише законом 1886 року. Після викупу вони ставали селянами-власниками.
Реформа 1861 року дала поштовх соціальній диференціації селянства, створенню сільської буржуазії. Цей процес посилився після проведення столипінської аграрної реформи. її юридичною основою став указ від 9 листопада 1906 року (підтверджений законом 14 червня 1910 року) "Про доповнення деяких постанов діючого закону відносно селянського землеволодіння та землекористування". Змістом реформи було прискорення руйнації сільської громади, зміцнення приватної власності на землю, ліквідація обмежень у відчуженні надільних земель.
У результаті аграрної реформи у Правобережній Україні, на її Півдні та на Полтавщині майже вся земля, якою користувалося селянство, перейшла в його приватну власність.
Складовою аграрної реформи була політика переселення селян. За період з 1906 по 1912 рік тільки в Сибір з України виїхало майже 1 млн. селян.
Столипінська аграрна реформа сприяла розвитку капіталістичних відносин у сільському господарстві. В результаті її проведення більшу частину селянства України стали складати заможні селяни (фермери), які застосовували в своїх господарствах найману працю.
Козацтво
В XIX ст. завершилось розшарування українського козацтва. В1835 році за бунчуковими та військовими товаришами були визнані дворянські права.
Головна маса козацтва не дістала дворянських прав і створила окремий стан, який зайняв місце між дворянством і селянством. Козаки зберегли ряд привілеїв, які були закріплені в Зводі законів Російської імперії. Головним завоюванням козаків було те, що вони залишалися особисто вільними.
Майнове зубожіння змусило частину козаків найматися на роботу до поміщиків, виконувати на них різні повинності, відбувати панщину, але оскільки вони не були кріпаками, то могли в будь-яку мить покинути пана. Протягом першої половини XIX ст. поміщики добивалися від уряду прийняття акта, який би зрівняв рядове козацтво з кріпаками. Але козакам вдалося відстояти свої права та привілеї.
У такому вигляді козацтво як окремий стан проіснувало до 1917 року.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (Архівознавство, 6 курс) » СЕЛЯНСТВО УКРАЇНИ ПІСЛЯ РЕФОРМИ 1861 РОКУ
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz