Все для історика
П`ятниця, 17.11.2017, 22:07
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Етнонаціональна характеристика України - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (Народознавство, 4 курс) » Етнонаціональна характеристика України (доби пізнього середньовіччя)
Етнонаціональна характеристика України
EkzorДата: Середа, 23.05.2012, 18:10 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Кожний народ має три основні корені своєї величезної безписемної історії - антропологічний, лінгвістичний, культурний (або ентографо-археологічний), в яких часто відображені етнічні процеси у вигляді лінгвістичних, культурних, антропологічних більш ранніх субстратів, асимільованих іноетнічних компонентів і їх пізніших нашарувань. Необхідно все це вивчити й узагальнити, спираючись на дані археології, етнографії, антропології, потім перейти до всього комплексу проблем. Особливо важливо дати етнічне визначення. Це можна зробити ретроспективним методом, ідучи послідовно від сучасності в більш давні епохи, виявляючи різні етнічні компоненти у лінгвістиці й гідроніміці, археолог, культурах, антрополог. матеріалах.
Етнічна антропологія України в історіографічному плані починається з Геродота. Він дає перші цікаві етнограф., а іноді й антрополог. описи древніх етносів нашої території, напр., півд. європеоїдів гелонів. За Геродотом, елліни своєю зовнішністю, пігментацією шкіри зовсім не були подібні до аборигенів величезної лісової зони - світлооких блондинів, будинів, північ, європеоїдів. До останніх, за даними антропології, історії, археології, етнографії та лінгвістики, належали і готи (готський компонент напевно простежується у складі кримських татар) та бастарни (бастарнський компонент виявлений нами серед молдован Оргеєвського району сусідньої з Україною Молдови. До півд. європеоїдів належали кіммерійці, фракійці з гетами і даками, скіфи, алазони, колліпіди, понтійські греки, таври, сінди, сіраки, савромати і сармати, алани. Серед давніх слов'ян, північних іллірійців, кельтів і, очевидно, неврів переважали середньоєвроп. європеоїди. Ретроспективно можна дати антрополог. характеристику популяцій України епохи енеоліту - бронзи і навіть кам'яної доби.
Щодо антропології українців, то ще у 1786 освічений (закінчив три університети у Німеччині) укр. дослідник А. Шафонський описав детальні ареали трьох етнографо-антрополог. зон - поліської, степової (південної) і середньої, виділених на основі комплексних антропологічних (пігментація і зріст населення) і діалектологічних особливостей українців Чернігівщини і прилеглих повітів. Через 90 років (Труды зтнографо-статистической зкспедиции...- Т. 7. 1877) вперше, базуючись на масових обстеженнях пігментації очей і волосся та зросту новобранців лікарями, укр. етнограф П. Чубинський виділив три антрополог. типи українців - український, подільський та поліський. На початку XX ст. величезні антрополог. дослідження на нашій етнічній території були здійснені видатним укр. етнографом, археологом і антропологом професором Ф. Вовком (Волковым) як особисто, так і його послідовниками. На противагу деяким рос. польськ. мовознавцям та історикам, що заперечували існування укр. мови як окремої і самого укр. народу, цей дослідник доводив, що антропологічно українці - особливо середньоукр. і південно-укр. зон відносяться до високорослого, брахикефального укр. варіанта динарського антрополог. типу з відносно темним забарвленням очей і волосся. Цей тип переважає і у словаків, чехів, хорватів, сербів і був притаманний також первісним слов'янам. Росіяни, білоруси і поляки мають дещо нижчий зріст і ін. покажчик голови, значно світліше забарвлення очей і волосся, а їх змішування з українцями крайніх зах. р-нів відповідно привело останніх до домішок більш світлих і невисокорослих інокомпонентів.
Однак теза професора Вовка про антрополог. однорідність українців викликала критику як рос. антрополога Д. Анучина, так і деяких укр. Незважаючи на це, роль Ф. Вовка в розвитку укр. етнології, археології та українознавства взагалі, в організації та підготовці наук, кадрів величезна, як величезна і кількість його праць з цих галузей укр. науки.
Укр. антропологи, учні Ф. Вовка - А. Носов, С. Руденко, а також І. Раковський, Р. Єндик не заперечують загальної антрополог. характеристики українців, але підкреслюють відсутність єдиного укр. антрополог. типу й існування в його складі кількох морфологічних комплексів. Так, шість антрополог. типів українців виділяють як І. Раковський з С. Руденком, так і Р. Єндик, щоправда, вважаючи основним динарський (чи адріатичний) тип, який, за підрахунками І. Ружницького і С. Руденка, становить 44,5 % і є переважаючим також в роботі Р. Єндика. Цікаво, що і наші дослідження протягом 1956-1974 (обміряно 90 укр. і близько 60 популяцій сусідніх народів, включаючи всіх слов'ян, крім лужичан і македонців) теж виявили сім антрополог. типів українців, як правило, брахикефальних, в більшості - високорослих, з переважанням темної кольорації волосся. Але світлоокі українці майже у всіх типах (крім динарського) значно переважають над темноокими, що свідчить про різницю в методиках радянської і Вовкової антрополог. шкіл у визначенні пігментації очей.
Взагалі ж дуже багато спостережень Ф. Вовка також підтверджуються і відповідними нашим фіксаціями. Переважаючим же антрополог. типом, за нашими даними, є центральноукр., що охоплює величезний ареал, де проживає понад 60 % українців. Індивідуально цей тип зустрічається в домішках популяцій ін. типів. Він загалом високорослий, брахикефальний, зі значним процентом темноволосих, але пігментація очей у нього -- середня. Ця і ряд ін. ознак не дають підстав відносити його до динарського ареалу, хоча у всіх популяціях цього типу є домішка осіб динарського комплексу. Антрополог. матеріали та аналіз варіацій важливих для укр. регіону ознак дає підстави для виділення на етнічній території укр. народу семи його антрополог. типів. Дамо їх коротку характеристику, ареали та вірогідні корені походження і формування за різними антрополог., в т. ч. і палеоантропологічними, одонтологічними, гематологічними даними.
Дунайський тип. Займає рівнинну Галичину з зах. Поділлям без крайніх північ, р-нів Львівщини і Тернопільщини. Переважає і в українців Польщі - в Холмщині, Томашові. У бойків Бо-рині наявний його більш світлопігментований деснянський (або валдайський) варіант, суттєво поширений у поляків та північ, росіян. Він охоплює (разом з деснянським варіантом) більше 10 % українців. Характеризується максимальним виявом комплексу європеоїдних ознак, довгим, відносно вузьким лицем з відносно довгим і вузьким носом. У галичан він чітко виступаючий (взагалі ж прямі спинки носа в українців завжди переважають - "ніс рішуче прямий", як писав Ф. Вовк).Дунайський тип входить як основа до складу ін. типів українців, а також білорусів, росіян, поляків (у цих народів переважає його валдайський варінт, що характеризується більш високим процентом світлооких і меншим - чорноволосих), словенців, деяких популяцій хорватів, а також австрійців,німців, литовців.
Сучасні носії дунайського (норікського) типу генетично пов'язані з середньовічними варіантами дунайського (або дунайсько-дніпровського) типу, який походить від схід. (протослов'янського) масиву ранньобронзових носіїв шнурокерамічних культур Зах. України, Поділля і Південної Польщі - ареалу давньої слов'янської, а також іллірійської гідроніміки. (Трубачов О. М. Названия рек Правобережной Украйни.- К-, 1968). Про наявність іллірійського, фракійського, а також кельтського компонентів у складі дунайців свідчать і археологічні дані.
Поліський тип. Найхарактерніші його риси - дуже низьке і широке обличчя з таким же низьким лицьовим покажчиком (85,5), що не зафіксований, за літературними даними, в жодному ареалі Європи, та максимальний в Україні розвиток надбрів'я, масивної будови чола. Зріст - середній. Пігментація очей дещо темніша, ніж загальноукраїнська, а волосся - світліша. Ряд ін. ознак -- типово європеоїдні. У пізньому неоліті низькими і широкими обличчями характеризуються носії дніпро-донецької культури, які в останній період свого існування пересунулися в поліську зону, зокрема правобережну.
Все свідчить, що до складу українців поліських р-нів Житомирської і Рівненської обл. увійшов древній кроманьйоїдний палео-европейський компонент дніпро-донецької культури гребінчатої кераміки, генетично пов'язаний з більш древніми постсвідерськими пізньомезолітичними культурами.
Протофіни-уральці асимілювали більшість палеоєвропейців переважно в IV-III тис. до н. е. Одначе менша південно-зах. частина увійшла, за антрополог. даними, до українців зони поліського типу, частково білорусів, схід, латишів тощо.
Поліщуки українці характеризуються, за даними С. П. Сегеди, середньоєвроп. одонологічним типом. Аналоги поліському типу зустрічаються лише у естонців-сету, комі-перм'яків та у середньовічної чуді Петербурзької, Псковської губерній.
Українці волинського варіанта поліського типу мають масивну будову чола. Ареал волинців - північ, р-ни Львівщини і Тернопільщини, півд. і зах. Волинь, українці Брестщини - разом з поліщуками становлять близько 10 % всіх українців.
Верхньодніпровський тип. Зафіксований лише у Рипкінському р-ні Чернігівщини (десь 0,5 % всіх українців). Характеризується дуже світлою пігментацією (60%) очей. Покажчик голови - - найнижчий в Україні - 80. Цей тип, що включив давній палеоевроп. (але без помітних кроманьйонських рис), характерний для північ, і північно-схід. поляків, північ, білорусів, великорусів-новгородців і поморів, "будаків" мордви-єрзі, західних комі, деяких естонських популяцій.
Центральноукраїнський тип. Охоплює більшу частину України, приблизно 60 % українців. Розміри голови і обличчя, покажчик голови і лиця- середні. Третинний волосяний покрив, пігментація волосся і очей, висота перенісся і більшість ін. ознак також середні. Зріст високий при типово європеоїдних рисах обличчя. Характерно, що внаслідок пересувань і змішування: антрополог. риси більшості популяцій, навіть дуже віддалених, близькі або подібні. Слов'янська основа типу - дещо модифікований дунайський тип, що включив поліський (палеоєвропейський) компонент, а також більш півд. (індоіранський, іллерофракійський і пізніший тюркський) елементи. Останній при порівняльному аналізі виділяється в окремих селах Полтавщини, а також Зах. України з визначеною історичною тюркською домішкою, але виступає нечітко - складка верхньої повіки і сплющення обличчя більші, ніж у центрально-українському типі в цілому. Зіставлення матеріалів по Київщині XVI-XVIII ст. (Лаврська експедиція) свідчить, про його генетичний зв'язок з місцевим староукраїнським населенням як XII - першої пол. XIII ст., так і з сучасними українцями. Це свідчить про аборигенність українського населення Київщини, єдність його генетичних зв'язків, незважаючи на татаро-монгольську навалу.
Нижньодніпровсько-прутський тип. Високорослий, відносно темнопігментований, зі зниженим покажчиком голови. Складається з двох варіантів - нижньодніпровського (у півд. р-нах Київської Русі) і припрутського - на Хотинщині і в північ. Молдові. Суттєва пігментація очей і волосся, значний розвиток волосяного покриву (особливо в с. Кам'яне Лебединського р-ну) свідчать про помітний індоіранський компонент, і навіть древньоіндійський, відомий на Україні також за лінгвістичними, археологічними і орнаметальними матеріалами. Індодніпровський палеоантрополог. тип характеризується довгоголовістю, деяким виступанням нижньої частини обличчя, а також надзвичайно специфічним поєднанням різко профільованого лиця з низьким симотичним покажчиком носа. Присутність індоаріїв на Україні зафіксована також лінгвістикою (ряд робіт О. М. Трубачова), частково археологією і етнографією. До нижньодніпровсько-прутського типу морфологічно близько молдовани, північно-схід. болгари, адигейці і суттєво менше - росіяни зони "східного великороса".
Динарський і карпатський (карпатсько-альпійський) типи.Динарський тип займає в цілому схід, частину Українських Карпат, переважаючи у Буковині і частково-Гуцульщині (крім зах. гуцулів, носіїв карпатського типу), а також У схід. Прикарпатті (напр., українці і гуцули Кутського р-ну, фіксуючись інколи в центр, частині Українських Карпат (центральні бойки Славського району, русини-українці, переселенці в Югославську Бачку являють собою суміш цих двох типів). Перший з них охоплює 4-5 % всіх українців, другий 7-8 %, локалізуючись переважно в центр, р-нах Українських Карпат.
У динарців-українців приблизно однакова кількість світло- і темнооких, чорноволосих - 70%, світловолосих - лише 2%. А взагалі ці два типи мають ряд взаємних переходів, тому їх не завжди легко розрізнити. Динарський тип чітко характеризує чорногірців, греків Єпіру, боснійців, більшість популяцій сербів, північ. румунів, південно-зах. словаків.
Карпатський тип охоплює українців карпатської зони, не доходячи дещо до Верхнього Дністра, включає ряд західнобуковинських р-нів та Закарпаття, збігаючись (разом з українцями-динарцями) з ареалом культури підкарпатських курганів (III ст.- поч. VI ст. н. е.), носіями якої, за М. Смішком, очевидно, були карпи, котрі пов'язуються з франкійською куштановицькою культурою VI-III ст. до н. е. У окресленому ареалі до основного слов'янського ядра увійшли, за даними гідроніміки, археології, антропології та етнографії, суттєві іллірійські, фракійські, кельтські та індоіранські (останні, зокрема індійські, чіткіше виявляються у Гуцульщині, Буковині) компоненти. Гематологічні риси (особливо за зниженою резус-від'ємністю) характеризуються зв'язками з народами Балканського півострова, Кавказу, Північної Індії. Українці карпатського типу близькі до більшості хорватів, деяких популяцій сербів переважно з північ. Сербії, більшості популяцій Чехії і Словаччини, Південної і Центральної Угорщини.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (Народознавство, 4 курс) » Етнонаціональна характеристика України (доби пізнього середньовіччя)
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz