Козацтво в першій половині XVII ст. - Форум
Все для історика
Неділя, 11.12.2016, 08:59
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Козацтво в першій половині XVII ст. - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (Народознавство, 4 курс) » Козацтво в першій половині XVII ст.
Козацтво в першій половині XVII ст.
EkzorДата: Середа, 23.05.2012, 18:05 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Берестейська церковна унія 1596 р. Ватікан, а також польська королівська влада намагалися покатоличити православне населення України. За допомогою релігії робилася спроба тісніше з'єднати Україну з Польщею і протидіяти Московщині. Ідея об'єднання католицької і православної церков знаходила прихильників також і серед православного духовенства, позбавленого прав, якими володіли католики. Тому певна частина духовенства під проводом єпископів Іпатія Потія і Кирила Терлецького на Берестейському соборі 1596 року проголосили з'єднання православної церкви з католицькою. При цьому за греко-католицькою церквою зберігався православний обряд і церковна догма. Служба в церкві велась українською мовою за православним обрядом.

Проте унію не прийняла значна частина українського народу. Боротьбу проти об'єднання церков очолив князь Василь-Костянтин Острозький. Він особливо багато зробив в обороні православної церкви і розвиткові української культури і освіти. Князь Острозький заслужив собі у віках ім'я мецената національного життя, створивши Академію в Острозі.

Визначні магнатські роди в Україні продовжували ще чинити певний опір наступові Польщі, очолюючи добродійні установи, протегуючи розвиткові культури. Магнат Григорій Ходкевич одним із перших зрозумів значення друкарства і заклав друкарню в своїй маєтності в Заблудові, "єже би слово Божієрозмножило ся і наученіє людєм закону гречеського ширило ся". Брацлавський каштелян Василь Загоровський став фундатором школи в своєму селі. Ще перед унією єпископ Гедеон Балабан в посланні "ясновельможним княжатам, воєводам, каштелянам, старостам, зацнеурожоним паном подстаростам и всякому врядови надлежачому, также всему стану рицерскому, славетним паном войтом, бурмистром, радцам" звернувся до православних у справі національній: збору грошей для викупу друкарні Івана Федорова, щоб не допустити її вивезення в Московщину.

З часом маєтки князів Острозьких перейшли до князів Заславських, які теж не цуралися добродійності. Так, наприклад, коштом княжни Насті Заславської було зладжене знамените Пересопницьке Євангеліє "на мову рускую з язика болгарського". Після Острозьких князів свої сили для культурної і національної боротьби організовує українське православне міщанство.

В історії розвитку і захисту української культури настає міщансько-братський період. Після Берестейського собору 1596 р. справу захисту православ'я перебирають на себе клірики, братства, козацька старшина і "люд посполитий". Українські магнати стали переходити в латинський обряд, а народ без митрополита та інших князів церкви напівлегально створює братства, друкарні, школи та виступає захисником віри предків. Боротьба в Україні велась не стільки станова, як національна. Православ'я стає вірою хлопською. Тільки "худі й неславні" залишилися в старій вірі.


Доба гетьмана Петра Сагайдачного. Після придушення повстань К.Косинського і С.Наливайка Польща змушена була різко змінити своє відношення до козаків взагалі, тому що потребувала їх допомоги. Польське панство неохоче брало участь у війнах, тому король великі надії покладав на козаків. Через таку польську політику по відношенню до козацтва серед останнього зародилось дві течії. До радикальної течії належала козацька сірома, яка жила з воєнних походів і в надії колись побороти Польщу. До течії поміркованих відносились статечні козаки, "значні", яким було що втрачати в разі конфлікту з владою і поразки в ньому. Як це завжди буває після поразки повстанців і перемоги влади, наступила реакція. Гору серед козаків взяли помірковані, статечні хазяї. Вони почали слухняно виконувати всі розпорядження короля, наприклад ходили походами в Лівонію та Молдавію, а також брали активну участь в походах на Москву під час її "великої смути".

В цей час серед козацтва вже було добре відоме ім'я Петра Конашевича Сагайдачного. Разом з запорожцями він прославився успішними морськими походами на Туреччину і Крим, здобуттям і пограбуванням їхніх міст. Завдяки цьому П. Сагайдачний зайняв почесне місце в антитурецькій "Лізі Міліції Християнства" з центром в Західній Європі. П.Сагайдачний розробив і вдосконалив козацьку тактику морського бою, що було значним внеском у розвиток українського військового мистецтва. Всі найбільш успішні морські походи козаків на Крим чи Туреччину очолював П. Сагайдачний. Уряд Туреччини розцінював боротьбу з козаками як найважчу, найскладнішу і найневідкладнішу воєнну і зовнішньополітичну проблему. Османська імперія була найбільшою державою тогочасного світу, проте і їй прийшлось мобілізувати майже всі свої збройні сили для боротьби з козаками.

За час свого гетьманства (1614-1622 pp.) П. Сагайдачний провів реформу козацтва, перетворивши його з тимчасових партизанських формувань на регулярне військо. Серед козаків було встановлено порядок, ієрархію і дисципліну. Реєстр їх був збільшений до 40 тисяч.

З військової формації козацтво, завдяки старанням П.Сагайдачного, було перетворене у політичний чинник з державницькими цілями. Тісні зв'язки з українською інтелігенцією у П.Сагайдачного встановились ще з часів його навчання в Острозькій академії. Співробітничав з міщанством і культурними діячами України гетьман і тепер. П.Сагайдачний переніс осередок козацтва до столиці України — Києва. Разом "з усім військом Запорізьким" він вписався в 1618 р. до Київського Богоявленського братства. Це братство вважається справою рук гетьмана. Як найбільш високоосвічена людина свого часу, П.Сагайдачний не міг не розуміти значення братств в розвиткові і збереженні національної культури. Однією з фундаторок братства була киянка Гальшка Гулевичівна, яка відписала своє майно на заснування монастиря, шпиталю та школи.

В 1620 р. під протекцією П.Сагайдачного патріарх Теофан відновив в Україні православну ієрархію, висвятивши на митрополита Иова Борецького і чотирьох епіскопів для Київської митрополії. Так разом, в одній шерензі, стали міщани, духовенство і козаки. Союз козаччини з інтелігенцією скріпив обидві сторони. Міщанство і духовенство відчули за собою підтримку воєнної сили Запоріжжя. Тепер вони могли сміливіше і енергійніше здійснювати свої плани. А козаччина завдяки підтримці нею церкви виявилась оплотом загальнонаціональної справи — оборони церкви і культури.

Виважену і помірковану політику проводив гетьман відносно Польщі. Допомогаючи королевичу Володиславові в 1618 р. в його облозі Москви, Сагайдачний вимагав за це визнання поновленої православної ієрархії. В 1620-1621 pp. султанська Туреччина розв'язала війну проти Польщі. Вона завершилась у вересні 1621 р. чотиритижневою битвою об'єднаних сил козацьких і польсько-шляхетських військ проти турків під Хотином. В цій Хотинській війні вирішальну роль у перемозі над турецько-татарськими військами відіграли козацькі полки на чолі з П.Сагайдачним. "Натовп черні..., а не зброя могутнього лицарства похитнула грізну турецьку силу", — з гіркотою зазначив Ян Собєський. Під час битви гетьмана було поранено, і невдовзі він помер.

Козацькі повстання І половини XVII ст. Дві течії серед козацтва уособлювали собою і дві тенденції. За компроміс з владою виступали заможні реєстрові козаки і козацька старшина Запоріжжя. їх підтримували українська шляхта і заможне міщанство. Проти компромісу виступали широкі маси козацтва, колишні учасники Хотинської битви, демобілізовані без засобів до існування. Пани презирливо називали їх "гультяями".

Гетьман Михайло Дорошенко пробував вести переговори з Польщею, а тим часом використовував ветеранів Хотинської війни в битвах з Туреччиною, організовуючи морські походи. Він також підтримував добрі стосунки з антитурецькою опозицією серед татар в Криму. Польща боялась постійних нападів козаків на Крим і Туреччину, небезпідставно вважаючи, що вони провокують татар і турків на війни з поляками. Вмовляння козаків не приносили результатів, тому в 1625 р. між поляками і козаками гетьмана Марка Жмайла дійшло до битви біля Крилова і над Куруковим озером під Кременчуком. Після цієї битви в урочищі Ведмежі лози було укладено компромісний договір з обмеженням реєстру до 6000 козаків, амністією повстанцям та забороною морських походів проти Османської імперії.

Щоб попередити наступні конфлікти з козаками, польський уряд спробував за допомогою реєстровців контролювати Запоріжжя. Але козаки встигли до цього обрати гетьманом талановитого воїна Тараса Федоровича (Трясила) і з артилерією рушили на волость. В 1630 р. головні бої відбулись під Переяславом. Під час переговорів коронний гетьман С.Конєцпольський збільшив реєстр до 8000 козаків. Дипломатична поведінка гетьмана реєстрових козаків Івана Петражицького дозволяла йому навіть вимагати, щоб козаків як окремий лицарський стан було допущено до виборів короля.

На елекційному сеймі 1632 р. в Варшаві поляки, нарешті, визнали православну церкву. Затверджені були також "Пункти заспокоєння народу руського грецької віри", а православним було дозволено мати свою ієрархію. Київським митрополитом українські єпископи обрали Петра Могилу. Коштом П.Могили і за його сприяння було реставровано храм св.Софії, велику лаврську церкву, а також церкву Михайлівського монастиря. За його прикладом "благочестиві і ревностні христолюбці" теж здійснювали своїм коштом реставрації храмів, відбудовували міста як пам'ятки слави і могутності України. Такі заходи будили в душах нащадків спогади про часи минувші, розбуркували вогонь національної свідомості.

Митрополит П.Могила сприяв розвиткові будівництва, мистецтва, книгодрукування, щоб "книг било розних в Парнасе достаток". В 1633 р. П. Могила реорганізував школу Київського Богоявленського братства на зразок єзуїтських шкіл у колегію. В історію української культури вона ввійшла як Києво-Могилянська колегія. Керівники братських шкіл розуміли, що вберегти національну культуру від спольщення можливо було тільки вихованням нової української еліти. Реформи митрополита були такими важливими, що в подальшому розглядалися істориками як "Могилянська доба"

Тим часом змінювалась міжнародна політична обстановка, і козаки знову стали потрібні польській владі як непереможна воєнна сила, якої боялись і яку поважали сусіди і вороги. В цей час в Європі точилася Тридцятилітня війна. Вели її країни, які поділилися на два табори — католицький і протестантський. Зрозуміло, що обидва табори в Європі добре знали козаків і складали плани відносно їх залучення до боротьби на своєму боці. Польща мусила це враховувати. В 1633 р. почалась Московська кампанія поляків за участю козаків. В 1634 р. двадцятитисячний загін козаків на чолі з гетьманом Орендаренком воював під Смоленськом. Решта козацьких загонів вела воєнні дії навколо Калуги, Вязьми, Ржева. Поляновський мир цього ж року засвідчив перемогу Польщі, до якої відійшли Сіверщина і Смоленськ. Козаки знову були обдурені королем, який перед походами на Росію обіцяв їм щедру платню і закріплення вольностей.

Це тільки загострило й до того складні відносини між поляками і козаками. Для кращого нагляду за Запоріжжям на Дніпрі біля порогів на замовлення уряду французьким інженером Гійомом де Бопланом була збудована фортеця Кодак. В 1635 р. вона була зруйнована козаками за наказом гетьмана Івана Сулими, а її залога вирубана. Побоюючись переслідувань з боку уряду, козаки видали І. Сулиму полякам, і він був страчений. Тимчасове затишшя відзначалось енергійною діяльністю поляків з нейтралізації найбільш неспокійних елементів серед козацьких ватажків. Проте все таємне рано чи пізно стає очевидним. Серед загального невдоволення вибухнуло нове повстання в 1637 р. під керівництвом П. Павлюка. У битві під Кумейками біля Черкас козаки потерпіли поразку і підписали мир за принизливих умов. Павлюка, Томиленка і ще декого з ватажків видали полякам. Поляки не забарилися скарати козацьких керівників на горло. Та навесні 1638 р. повстання вибухнуло на Лівобережжі. Постанців очолили Дмитро Гуня і Яків Острянин (Остряниця). Після запеклих боїв, в яких козаки захопили Чигирин, Кременчук і загрожували Києву, гору все-таки взяли переважаючі сили поляків, коли на допомогу військам Потоцького прийшов Ярема Вишневецький. Після підписання миру козаки змушені були здати полякам зброю і клейноди. Через великі втрати поляків капітуляція козаків пройшла без великих жертв і без видачі ватажків.

Польський уряд в 1638 р. обнародував "Ординацію Війська Запорізького реєстрового", яка сильно обмежила самоврядування реєстровців. Скасовувалась виборність старшини, ліквідовувався козацький суд, замість виборного козацького гетьмана уряд ставив польського комісара. Посади полковників займала виключно шляхта.

Реєстр скорочувався до 6 тисяч козаків. Реєстрові козаки мали право перебувати тільки в Чигиринському, Корсунському і Черкаському староствах. Козаків із Запоріжжя було оголошено поза законом. Була відбудована фортеця Кодак і збільшено її гарнізон для нагляду за Січчю. Почалися репресії уряду по відношенню до всіх, хто брав участь у повстанні чи підозрювався в симпатії до бунтівників, ребельянтів і єретиків.

Цілих десять років після цього в Україні панував могильний спокій. Цей період називався у поляків "золотим спокоєм". Склалася дивна ситуація, за якої слава, вплив і значення козацтва у світі все більше зростали, а права дедалі більше обмежувались польським урядом. Довго так продовжуватись не могло.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (Народознавство, 4 курс) » Козацтво в першій половині XVII ст.
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz