Все для історика
П`ятниця, 23.06.2017, 14:56
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Ідеологічні, економічні і політичні проблеми англійського - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (історія, 6 курс) » Ідеологічні, економічні і політичні проблеми англійського (суспільства в ході революції 1649 р.)
Ідеологічні, економічні і політичні проблеми англійського
EkzorДата: Понеділок, 21.05.2012, 22:08 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
У 1603 р. завершилося майже півстолітнє правління королеви Єлизавети. Англія за нього стала однією з найсильніших держав Європи.
Єлизавета через відсутність інших близьких родичів заповіла престол синові страченої Марії Стюарт - Якову. Він прагнули встановити в країні абсолютну монархію, наслідуючи приклад Людовика XVI у Франції. Свою королівську владу сприймали як даровану Божою милістю, тому будь-які спроби обмеження розцінювали як зазіхання на неї. Стародавні права парламенту вважалися поступками з боку монархів, що їх можна й забрати назад.
Політичні суперечки мали релігійне забарвлення. Гостра боротьба точилася між протестантськими партіями, англіканською де ржавною церквою та католицькими симпатіями Стюартів.
Яків І (1603—1625 рр.) своєю політикою, як внутрішньою, так і зовнішньою, викликав невдоволення більшості громадян. Ставши на бік англіканської церкви, він учинив гоніння як на пуритан (протестантів), так і на католиків. Проти Якова І виступили й шотландці, обурені введенням англіканської церкви. Король кинув виклик і парламентові — постійними порушеннями конституційної законності, стягуванням нелегітимних податків, зовнішньою політикою, спрямованою на підтримку католицьких країн.
Карл І потребував коштів для продовження воєн проти Іспанії та Франції. За перші три роки свого правління він тричі скликав і розпускав парламент: перший дав йому незначну суму, другий взагалі відмовив, а третій ладен був надати кошти за умови, що король підпише “Петицію про права”, яка відновлювала й підтверджувала всі здобуті англійцями права, а саме:
король не мав права збирати податки без згоди парламенту;
не міг нікого піддавати страті без згоди парламенту;
не повинен створювати надзвичайних судів;
не мав права влаштовувати військові постої тощо.
Підписавши цей документ, Карл І, одначе, не збирався його виконувати. Тільки-но було виділено кошти, він зігнорував умови договору і протягом 11 років взагалі не скликав парламенту. Для покриття своїх витрат він поширив на всю Англію корабельний податок - обов'язок прибережних областей утримувати флот. Для придушення невдоволених було розширено діяльність надзвичайних судів (“верховна комісія”, “зоряна палата”).
Поштовхом до відкритого виступу проти короля стала спроба накинути Шотландії англіканську церкву. (1637 р.) шотландці стали до зброї, щоб захистити пресвітеріанську церкву. Король вирішив придушити цей виступ силою. ресурси Карла І швидко вичерпались, і він змушений був 1640 р. скликати парламент, щоб дістати згоду на збирання нових податків. парламент увійшов до історії під назвою Довгий, оскільки його члени домоглися від короля згоди, що не будуть розходитися доки самі не визнають це за потрібне.
Парламент виставив королю ряд вимог, що їх Карлу І довелося виконати. Надзвичайні суди і корабельний податок було скасовано. Король зобов'язувався скликати парламент не менше ніж через три роки. Також парламент відмовив королю в праві на очолювати армії, яка вирушала на придушення повстання в Ірландії, остерігаючись, щоб ці війська не було використано проти парламенту.
У січні 1642 р. Карл І залишив Лондон і вирушив на північ, де в нього було найбільше прихильників. 22 серпня 1642 р. король оголосив війну парламентові. У країні спалахнула громадянська війна.
Військо короля складалося з дворян (кавалерів) і прихильників англіканської церкви. Парламентське військо (яке дістало назву “круглоголові” за форму зачіски) складалося в основному з пуритан і прихильників парламенту.
Попервах армія парламенту зазнавала поразок, але завдяки рішучим діям Олівера Кромвеля, який очолив її, ситуація змінилася. Коли розпочалася громадянська війна, Кромвель за згодою парламенту на власний кошт спорядив два кавалерійські полки, які започаткували нову парламентську армію. Ця армія дістала назву армії “нового зразка”, її солдатів називали “залізнобокими”.
Реформована Кромвелем армія завдала королівським військам поразок у битвах під Мортон-Муре (1644 р.) і Несбі (1645 р.). Втративши будь-яку підтримку, Карл І втік до Шотландії, але шотландці продали короля парламентові за 400 тис. фунтів.
Після ув'язнення короля парламент прийняв низку законів. Усю землю було проголошено приватною власністю її володарів (окрім селян); торговельно-промислові верстви суспільства домоглися повної свободи підприємницької діяльності та знищення монополій; землі короля, його прихильників та церкви було розпродано або віддано солдатам як плату за службу.
Парламент схилявся до збереження королівської влади, Кромвель до республіки; Кромвель із відданими йому військами вступив до Лондона та усунув із парламенту прихильників монархії. Згодом було створено суд, який засудив короля до страти. 30 січня 1649 р. Карлові I відрубали голову. Після цього в парламенті було скасовано палату лордів, Англію проголошено республікою. Законодавчу владу передано Довгому парламенту, виконавчу — Державній раді. Але фактичним правителем країни став Кромвель.
Перемігши у громадянській війні, О. Кромвель з відданою армією здійснив каральні походи в Шотландію, яка визнала своїм королем Карла ІІ, сина страченого Карла І. Наступною жертвою стала Ірландія, католики якої допомагали англійському королю в боротьбі проти парламенту.
Важливим для колоніальної експансії та морської першості став виданий 1651 р. Навігаційний акт, за яким усі товари, що потрапляли до Англії, могли перевозитися лише англійськими суднами або ж суднами країни-виробника. Цей акт, спрямований проти голландців, які вели посередницьку торгівлю, призвів до війни проти Голландії, в якій остання зазнала поразки.
Протекторат Кромвеля
Тривале правління Довгого парламенту викликало обурення населення, особливо армії, яка протягом значного часу не отримувала платні, тоді як депутати збагачувалися завдяки зловживанням під час продажу королівського майна. Армія вимагала нових виборів. Кромвель розігнав Довгий парламент і скликав Установчі збори, де були самі лише індепенденти. Цей конвент назвали “парламентом святих” (через побожність депутатів). “Святі” прийняли низку важливих реформ:
оголосили свободу совісті (віросповідань);запровадили цивільний шлюб;
запровадили вибори священиків мирянами і скасували церковну десятину;
вирішили замінити стару (прецедентну) систему судочинства, що спиралася на закони різних часів, новою, заснованою на єдиному судовому уставі (кодексі), прийнятому 1653 р.
Проти таких реформ виступили священики, юристи, а також армія. О. Кромвель розпустив “парламент святих”. За згодою армії було прийнято нову конституцію (“Знаряддя управління”), розроблену комісією під керівництвом генерала Ламберта. Схвалена 16 грудня 1653 р. Державною радою, вона передавала всю владу Оліверові Кромвелю — лорду-протектору Англії, Шотландії та Ірландії. Кромвель зосереджував у своїх руках усю виконавчу владу, діставав право затверджувати членів Державної ради, а також право збирати податки в розмірах, достатніх для утримання армії. Після цього в руках Кромвеля опинилося більше влади, ніж у короля напередодні революції.
Законодавчу владу, за конституцією, було передано однопалатному парламентові, який складався з депутатів від найважливіших міст країни. Прийняття конституції 1653 р. свідчило про те, що народ був невдоволений як монархією, так і республікою.
Парламент, обраний за новою конституцією, виявив непокору Кромвелю. Парламентарі вимагали свободи віросповідань і політичної діяльності. Кромвель, погоджуючись із першою вимогою, категорично відкидав другу. Зрештою, він розпустив парламент, країну переділив на 14 військових округів, в яких усю повноту влади передав призначеним ним генерал-майорам. Прихильників короля було обкладено спеціальним податком. Святкування Великодня і Трійці було заборонено, як і недільні гуляння, спортивні змагання. Головними заняттями визначалися праця і молитва.
Так, англійська армія оволоділа містом Дюнкерком у Бельгії, що знаходилася під владою Іспанії. Англійський флот захопив острів Ямайку і розгромив іспанський флот біля Канарських островів, відкривши дорогу англійській торгівлі в Карибському і Середземному морях. “Ключі від континенту, — казали про Кромвеля, — висять у нього на поясі”.
Реставрація Стюартів
У 1658 р. Кромвель помер, залишивши своїм наступником сина Річарда. Проте останній не зумів довго протриматися при владі. Він швидко перетворився на маріонетку генералітету і, зрештою, змушений був відмовитися від звання протектора. Торгово-промислові та аристократичні верстви, занепокоєні можливими виступами населення, вирішили запросити сина страченого короля — Карла ІІ. Командувач англійських військ у Шотландії генерал Монк, дійшовши згоди з Карлом ІІ, який жив у Голландії, запросив його на престол. У 1660 р. в Англії було здійснено політичну реставрацію — відновлено правління династії Стюартів.
Було відновлено правління англіканської церкви, незначну частку земель повернуто колишнім власникам. Проте правити країною, як раніше, вже було неможливо. Парламент, у якому засідали представники буржуазії та нового дворянства, суворо стояв на охороні своїх прав, установивши жосткий контроль над фінансами, діяльністю міністрів.
У лютому 1685 р. Карл ІІ помер. Новим королем став Яків ІІ. Він продовжив політику свого попередника щодо відновлення абсолютної влади. Підтримку в боротьбі проти парламенту він сподівався знайти за кордоном, зокрема у французького короля Людовіка XIV. Будучи фанатичним католиком, він призначав своїх одновірців на державні посади після прийняття Декларації про віротерпимість, розпустив парламент і став правити одноосібно. Обурювала англійців і профранцузька зовнішня політика короля.
Через таку політику короля в опозиції опинились як торі, так і віги. Вони об'єднались у боротьбі за законодавчі права парламенту. Парламентарі таємно запросили на англійський престол правителя Голландії Вільгельма Оранського.
Славна революція
Восени 1688 р. Вільгельм висадився на англійському узбережжі та рушив зі своєю армією до Лондона. Народ зустрічав його з радістю. Яків утік до Франції. Так в Англії відбувся двірцевий переворот, що дістав назву “славної революції”. Вона завершила тривалу боротьбу парламенту і короля. В Англії встановилася парламентська монархія.
Під час вступу на престол парламентарі вручили Вільгельму ІІІ Декларацію прав (Білль про права), в якій було викладено права та обов'язки законодавчої (парламенту) та виконавчої (короля та його міністрів) влади. Декларація забороняла королю видавати закони, збирати податки з народу, скликати армію без згоди на те парламенту. В ній підкреслювалося, що народ має право усунути негідного короля і на його місце посадити іншого, а також змінити порядок престолонаслідування.
У період правління Вільгельма ІІІ було закладено основоположні принципи існування англійської політичної системи. Депутати парламенту переобиралися через три роки. Король формував уряд із представників тієї партії, яка мала більшість у парламенті. Отже, король став правити державою через парламент. Змагання за владу партій заклали основу двопартійної системи в Англії.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (історія, 6 курс) » Ідеологічні, економічні і політичні проблеми англійського (суспільства в ході революції 1649 р.)
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz