Форми контролю знань студентів з історичних дисциплін - Форум
Все для історика
Неділя, 11.12.2016, 03:13
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Форми контролю знань студентів з історичних дисциплін - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (історія, 6 курс) » Форми контролю знань студентів з історичних дисциплін (Модульно-рейтингова система оцінювання знань)
Форми контролю знань студентів з історичних дисциплін
EkzorДата: Понеділок, 21.05.2012, 21:43 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Контрольні заходи проводяться з метою встановлення рівня засвоєння студентами теоретичного матеріалу та практичних навичок, що передбачені навчальними програмами по дисциплінах. Традиційними формами підсумкового контролю є семестровий залік, семестровий диференційований залік, семестровий екзамен. Державна атестація здійснюється на певному освітньо-кваліфікаційному рівні або його етапі. Включає державний іспит та захист кваліфікаційних (дипломних, магістерських) проектів.
Інноваційним контрольним заходом є модульно-кредитна (рейтингова) система.
3. Види і форми контролю знань
За місцем, яке посідає контроль у навчальному процесі, розрізняють попередній (вхідний), поточний, рубіжний і підсумковий контроль.
Попередній контроль (діагностика вихідного рівня знань студентів) застосовується як передумова для успішного планування і керівництва навчальним процесом. Він дає змогу визначити наявний рівень знань дня використання їх викладачем як орієнтування у складності матеріалу. Фор-мою попереднього контролю є вхідний контроль знань. Він проводиться на 1-му курсі, щоб оцінити реальність оцінок, отриманих на вступних іспитах з певного предмета. Попередній контроль у вигляді перевірки і оцінки за¬лишкових знань проводять також через деякий час після підсумкового іспиту з певної дисципліни як з метою оцінки міцності знань, так і з метою визначення рівня знань з забезпечуючих предметів для визначення можли¬вості сприйняття нових навчальних дисциплін.
Поточний контроль знань є органічною частиною всього педа¬гогічного процесу і слугує засобом виявлення ступеня сприйняття (засвоєння) навчального матеріалу. Управління навчальним процесом можливе тільки на підставі даних поточного контролю. Завдання поточного контролю зводяться до того, щоб:
1) виявити обсяг, глибину і якість сприйняття (засвоєння) матеріалу, що вивчається;
2) визначити недоліки у знаннях і намітити шляхи їх усунення;
3) виявити ступінь відповідальності студентів і ставлення їх до роботи, встановивши причини, які перешкоджають їх роботі;
4) виявити рівень опанування навиків самостійної роботи і намітити шляхи і засоби їх розвитку;
5) стимулювати інтерес студентів до предмета і їх активність у пізнанні.
Головне завдання поточного контролю - допомогти студентам ор¬ганізувати свою роботу, навчитись самостійно, відповідально і систематич¬но вивчати усі навчальні предмети. Поточний контроль - це продовження навчальної діяльності педагога і педагогічного колективу, він пов’язаний з усіма видами навчальної роботи і має навчити студентів готуватись до пе¬ревірки з першого дня занять і кожного дня, а не наприкінці семестру або навчального року. Разом з тим поточний контроль є показником роботи і педагогічного колективу. Звісно, що студенти у семестрі вивчають одно¬часно до десяти предметів, і не усі викладачі ставлять до них однакові ви¬моги. Нерідко деякі викладачі ставлять дещо підвищені вимоги, і студенти змушені весь семестр займатись тільки одним предметом коштом інших. У цьому разі показники поточної успішності можуть бути сигналом про серйозні порушення навчального процесу.
Зазначені завдання поточного контролю вимагають від викладачів і керівників факультету відпрацювати певну систему і методику його прове¬дення з врахуванням рівномірного і узгодженого розподілення контроль¬них знань у відповідності до бюджету часу студентів.
Рубіжний (тематичний, модульний, блоковий) контроль знань є по¬казником якості вивчення окремих розділів, тем і пов'язаних з цим пізна¬вальних, методичних, психологічних і організаційних якостей студентів. Його завдання - сигналізувати про стан процесу навчання студентів для вжиття педагогічних заходів щодо оптимального його регулювання. Якщо поточний контроль проводиться лише з метою діагностики першого рівня засвоєння, тобто рівня загального орієнтування у предметі, то рубіжний контроль дає можливість перевірити засвоєння отриманих знань через більш довгочасний період і охоплює більш значні за обсягом розділи кур¬су. Відповідно змінюється методика контролю, від студентів можна вима¬гати самостійної конструктивної діяльності, а також виявити взаємозв'язки з іншими розділами курсу.
Рубіжний контроль може проводитись усно й письмово, у вигляді контрольної роботи, індивідуально або у групі.
Однією з форм рубіжного контролю є колоквіум. Він має за мету мобілізувати студентів на поглиблене вивчення дисципліни. При прове¬денні колоквіумів ведеться більш невимушена бесіда, ніж на заліках та іспи¬тах, що, природно, дає змогу вивчити інтереси і схильності студентів, їх дійсну підготовку і встановити шляхи більш раціонального проведення навчального процесу.
Підсумковий контроль являє собою іспит студентів з метою оцінки їх знань і навиків у відповідності до моделі спеціаліста.
До підсумкового контролю належать семестрові, курсові і державні іспити, а також заліки перед іспитом. Основна мета іспитів - встановлення дійсного змісту знань студентів за обсягом, якістю і глибиною і вміннями застосовувати їх у практичній діяльності.
Природно, що підсумковий контроль більшою мірою, ніж інші види контролю, здійснює контролюючу функцію, потребує систематизації і уза¬гальнення знань і певною мірою реалізує навчальну, розвиваючу і виховну функції контролю.
Основними формами контролю знань студентів є контроль на лекції, на семінарських і практичних заняттях, у позанавчальний час, на консуль¬таціях, заліках і іспитах.
1. Контроль на лекції може проводитись як вибіркове усне опитуван¬ня студентів або з застосуванням тестів за раніше викладеним матеріалом, особливо за розділами курсу, які необхідні для зрозуміння теми лекції, що читається, або ж для встановлення ступеня засвоєння матеріалу прочитаної лекції (проводиться за звичай у кінці першої або на початку другої години лекції).
Поточний контроль на лекції покликаний привчити студентів до си¬стематичної проробки пройденого матеріалу і підготовки до майбутньої лекції, встановити ступінь засвоєння теорії, виявити найбільш важкі для сприйняття студентів розділи з наступним роз'ясненням їх. Контроль на лекції не має віднімати багато часу.
За витратами часу на контроль усне опитування поступається кон¬тролю, програмованому за карточками.
Поточний контроль на практичних, семінарських і лабораторних заняттях проводиться з метою вияснення готовності студентів до занять у таких формах:
1. Вибіркове усне опитування перед початком занять.
2. Фронтальне стандартизоване опитування за карточками, тестами протягом 5-10 хв.
3. Фронтальна перевірка виконання домашніх завдань.
4. Виклик до дошки окремих студентів для самостійного розв'язування задач, письмові відповіді на окремі запитання, дані на ла¬бораторному занятті.
5. Оцінка активності студента у процесі занять, внесених пропозицій, оригінальних рішень, уточнень і визначень, доповнень попередніх відпо¬відей і т. ін.
6. Письмова (до 45 хв.) контрольна робота.
7. Колоквіум по самостійних розділах теоретичного курсу (темах або модулях).
Ш. Контроль у позанавчальний час.
1. Перевірка перебігу виконання домашніх завдань, науково-дослідних і контрольних робіт. Оцінюються якість і акуратність виконання, точність і оригінальність рішень, перегляд спеціальної літератури, наявність елементів дослідження, виконання завдання у встановленому обсязі відповідно до заданих строків.
2. Перевірка конспектів лекцій і рекомендованої літератури.
3. Перевірка і оцінка рефератів по частині лекційного курсу, який са¬мостійно пророблюється.
4. Індивідуальна співбесіда зі студентом на консультаціях.
5. Проведення навчальних конкурсів і олімпіад на кращого знавця предмета» кращого з спеціальності, краще виконання лабораторних, особ¬ливо навчально-дослідних робіт.
Контрольні заходи, що проводяться лектором на потоці і у позанав¬чальний час, крім загальної мети, яка переслідує об’єктивну атестацію сту¬дентів, мають дати лектору дані для оцінки рівня роботи його асистентів, які ведуть практичні, лабораторні і семінарські заняття.
ІV. Консультації.
Дослівно термін "навчальна консультація" означає відповідь, роз'яснення викладача студентам з будь-якого навчального пи¬тання. Це одна з форм, яка виправдала себе щодо надання студентам до-помоги у 'їх самостійній роботі, допомоги, яка особливо необхідна при підготовці до іспитів, захисті курсових і дипломних проектів і інших фор¬мах контролю знань.
Мета більшості консультацій - допомогти студентам розібратись у складних питаннях, вирішити ті з них, у яких студенти самостійно розібра¬тись не можуть. Одночасно консультації надають можливість проконтро¬лювати знання студентів, скласти правильне уявлення про перебіг і резуль¬тати навчальної роботи.
Не можна обмежуватись формою консультації "питання-відповідь" вона має переходити у бесіду зі студентами з найбільш важких і важливих проблем курсу, що вивчається.
V. Заліки.
З деяких предметів (теоретичні курси, виробнича практика) застосовується диференційований залік з виставленням оцінок за п’ятибальною шкалою. По лекційному курсу або окремих його частинах, які не супроводжуються лабораторними або практичними заняттями, ви¬кладач може проводити співбесіди або колоквіум, пропонувати усні або письмові (за білетами) запитання. Викладачеві корисно продивлятись кон¬спект студента. Нерідко студенти ставляться до залікового предмета як до другорядного, малозначного і не приділяють достатньо часу для підготовки до нього. З великих курсів перед заліком корисне проведення колоквіуму.
Своєчасне і добре виконання лабораторно-практичних занять, відсутність пропусків, добра дисципліна дають підставу поставити оцінку "зараховано" без додаткового опитування.
Заліки з практичних (лабораторних) робіт приймаються по виконанні кожного завдання. При цьому студент подає записи, розрахунки, схеми, плани або креслення. Викладач відмічає виконання кожної роботи у своєму журналі, а після завершення програми може виставити залік після захисту звіту і повторного перегляду результатів виконання усіх завдань.
Курсові роботи є продуктом багатоденної праці. Вони включають елементи наукового дослідження. Захист курсової роботи - це особлива форма заліку в комісії з двох-трьох викладачів. Кращі з курсових робіт по¬даються на наукові студентські конференції.
Перед захистом курсової роботи керівник перевіряє її і пише рецен¬зію, у якій відображається позитивне і негативне роботи, вказується, як потрібно усунути усі зауваження.
Семінарські заняття не можна вважати заліковою процедурою. Але активні виступи, чіткі відповіді, ставлення до занять, дисциплінованість можуть слугувати основою для оформлення заліку без опитування.
Заліки з виробничої практики проставляються на основі поданого звіту і характеристики керівника. Залік - диференційований, а оцінка скла¬дається з середніх оцінок з усіх розділів практики.
VІ. Іспити.
Іспити є підсумковим етапом вивчення усієї дисципліни або її частини і мають за мету перевірку знань студентів по теорії і виявлен¬ня навичок застосування отриманих знань при вирішенні практичних зав¬дань, а також навиків самостійної роботи з навчальною і науковою літера-турою.
Іспит дає можливість кожному студенту у порівняно короткий про¬міжок часу осмислити весь пройдений курс у цілому, сконцентрувати увагу на вузлових його моментах, закріпити у пам'яті його основний зміст.
Відомі два основних види іспитів: без іспитових білетів - вид найбільш високого рівня, хоча поки що рідко застосовуваний, і за іспито¬вими білетами. Перший вид іспитів - іспит-бесіда - проводиться приблизно так: студенту, який складає іспит пропонується для початку бесіди одне за-питання і дається деякий час для його обдумування. Бажано, щоб це запи¬тання було не другорядним і не ізольованим від основних понять курсу. В пе¬ребігу відповіді залежно від її якості той, хто екзаменує, поступово може розширити поставлене перед студентом завдання. Бесіда дає змогу з "ясувати не тільки формальні знання з даного питання, але і поняття його ролі у всьому курсі, його зв'язку з іншими питаннями. При цьому з'ясовується: чи користувався студент при вивченні усього курсу додатко¬вою літературою.
Можлива бесіда і іншого характеру, коли екзаменатор ставить перед собою більш просте завдання - з'ясувати, чи засвоєні студентом основні ідеї курсу, чи знає він визначення, чи правильно формулює основні понят¬тя, чи розуміє їх зміст.
Основна перевага іспиту-бесіди полягає у тому, що у даному випадку надається можливість отримати достатньо повне уявлення про якість підго¬товки студента з даного курсу і з'ясувати його потенційні можливості у вивченні науки. Випадковість оцінки при такій формі іспиту, як правило, неможлива. Але такий іспит потребує високої кваліфікації екзаменатора і повної довіри до нього студентів. Іспит-бесіда потребує від екзаменатора достатньо великої напруги сил і великих затрат часу. Ця форма не застосо¬вується у тих випадках, коли ставиться за мету перевірка засвоєння практичної частини курсу і тому, хто складає іспит, необхідно запропонувати для вирішення визначену кількість завдань. Екзамени у формі бесіди краще проводити на старших курсах, причому з деяких спеціально відібраних для цієї мети дисциплін.
Другий основний тип іспиту - за іспитовими білетами - є загально¬відомим. У цьому разі особливої уваги потребує складання іспитових білетів. Рівномірне розподілення матеріалу у білетах, різноманітність запи¬тань, повнота охоплення прочитаного курсу, вдалий підбір завдань - усе це значною мірою полегшує хід іспиту і сприяє об’єктивності оцінки. Іспит за білетами ніяк не включає бесіди з тим, хто складає іспит. Мета її полягає у послабленні випадкового фактора, який проявляється при такій формі іспи¬ту. Додаткові запитання при цьому, як правило, задаються з того матеріа¬лу, який висвітлює або побічно торкається у своїй відповіді студент. Але можливі випадки, коли для уточнення оцінки знань доводиться торкатись і інших розділів курсу.
Відома загальноприйнята рекомендація: не перебивати студента до тих пір, поки він не закінчить відповіді. Але якщо студент відповідає явно не по суті запитання або невірно, то тут потрібне втручання екзаменатора.
При будь-якій формі іспиту (без білетів або з білетами) екзаменатору, який веде бесіду зі студентом, треба керуватись деякими правилами, пору¬шення яких може призвести до небажаних наслідків:
1. Не можна допускати, щоб запитання до студента, який екзаме¬нується, ставились одне за одним. Це позбавляє студента можливості зосе¬редитись, а іноді і можливості міркувати.
2. Не можна надто відверто висловлювати свій обурення з приводу неправильної відповіді. Це може передчасно збентежити студента, що знач¬но знизить якість відповідей на наступні запитання.
3. Не можна виявляти перед студентом свої вагання з приводу оцінки його відповіді і змінювати вже прийняте рішення.
Потрібно заздалегідь психологічно готувати студентів до екзаменів, навівати їм, що відповідь потрібно шукати, потрібно мобілізувати усі свої внутрішні сили, взяти себе в руки і змусити інтенсивно працювати свій мо¬зок. Необхідно мотивувати оцінку, щоб студент був переконаний у її спра¬ведливості і йшов з іспиту без образи на екзаменатора.
4.Стандартизований контроль знань
Останнім часом у вищій школі став широко застосовуватись стандар¬тизований контроль знань протягом усього періоду вивчення навчальних курсів. У стандартизованому контролі знайшла широке застосування тестова методика з альтернативним вибором відповідей. Метод альтерна-тивного вибору відповідей полягає у тому, що ставляться запитання і од¬ночасно пропонуються варіанти відповідей, правильність яких потрібно оцінити. При цьому студенту пропонуються не тільки самі відповіді, але і Їх цифрові коди(як правило, номер варіанта відповіді).
Перевага цього методу полягає у тому, що за допомогою най¬простіших засобів (бланків, матриць) можна отримати відповідь практично на будь-яке запитання, а недоліком є можливість вгадування правильної відповіді. За допомогою альтернативного методу доцільно перевіряти вміння самостійно обмірковувати отримані дані. У підтвердження цього можна навести вислів Ш. Монтеск'є: "Інтелект полягає у тому, щоб взнати подібність різних речей і різницю подібних". Це означає, що більший рівень знань дає можливість більш тонко розрізняти такі явища і поняття, які студенту з меншим рівнем здаються ідентичними. Крім того, студенти з великим рівнем знань знаходять подібність там, де інші його не помічають. Контроль простим вибірковим методом не розкриває процесу одержання відповіді. Тут спрацьовує не простий механізм вгадування, а свідомий вибір, до вгадування деякого числа правильних відповідей на запитання - у доповнення до тих, які студенти знають.
Відомі і інші варіанти тестового контролю знань студентів:
1) короткочасне подання варіантів відповідей.
Студентові пропонують запитання. Він має вивчити його і подумки підготувати відповідь. Після того як він готовий до відповіді, йому на об¬межений час показують варіанти відповідей, з яких він має вибрати один. У даному разі студент не стільки вибирає, скільки порівнює свою готову відповідь із запропонованими. Такий принцип деякою мірою зменшує можливість вгадування і несвідомого вибору випадкової відповіді. При цьому доцільно обмежити час експонування варіантів відповідей, які про¬понуються на вибір.
2) послідовне надання варіантів відповідей.
Студенту пропонується запитання, яке він вивчає і подумки готує на нього відповідь. Потім за його проханням йому показують перший варіант відповіді. Якщо цей варіант співпадає з його рішенням, то він фіксує свою відповідь під номером 1, якщо він вважає його невірним, то через деякий час йому надається другий варіант відповіді.
3) вибір відповідей: пропонуються самі відповіді, а потім їх обгрунту¬вання;
4) парне питання: правильний результат отримується тільки при двох правильних відповідях;
5) співвідносна або складно-вибіркова система: подаються декілька відповідей, які потрібно пов'язати одне з одним;
6) матрична система: питання і відповіді подаються у вигляді матриці;
7) конструктивно-вибірковий метод: відповідь формується шляхом синтезу із запропонованих на вибір його частин;
8) мотивовані варіанти відповідей: кожен варіант відповіді допов¬нюється обгрунтуванням.
Система тестового контролю включає декілька етапів. Основні з них такі:
- визначення завдань контролю у суворій відповідності до мети нав¬чання;
- вибір способів і технічних засобів контролю;
- складання контрольних завдань;
- обмірковування їх змісту і методики застосування;
- рецензування контрольних завдань;
- експериментальна перевірка контрольних завдань у навчальному процесі;
- удосконалення змісту і методики застосування контрольних завдань, а також технічних засобів з обліком досвіду їх використання у навчально¬му процесі.
Лише проведення усіх вказаних заходів забезпечує ефективне засто¬сування стандартизованого контролю.
При складанні контрольних завдань необхідно дотримуватись ряду вимог:
- укладачі завдань мають чітко уявляти мету контролю як частини усього навчального процесу, враховувати вікові і психофізичні особливості тих, хто навчається. Контрольні завдання мають стимулювати пізнавальну активність студентів, викликати у них інтерес до предмета навчання;
- контрольні завдання в усіх випадках мають забезпечувати реаліза¬цію навчаючої функції контролю, а не тільки контролюючої;
- складаючи контрольні завдання, потрібно враховувати, що інфор¬мація, яка міститься у них, потрібна не стільки для оцінки знань студентів, скільки для того, щоб своєчасно виявити помилки і скоригувати навчаль¬ний процес;
- лід час розробки контрольних завдань слід передбачити способи і засоби (у тому числі і технічні), які можна буде застосовувати при реалізації тестів, що розробляються;
- потрібно уникати шаблону і формулювань, які повторюють відомі істини.
При складанні білетів важливим є рішення проблеми правдоподіб¬ності неправильних варіантів. При цьому можливі два аспекти проблеми зовнішня правдоподібність і правдоподібність змісту.
Неправильні варіанти відповідей можуть бути:
- правдоподібними зовнішньо і правдоподібними за змістом;
- правдоподібними зовнішньо, але неправдоподібними за змістом;
- неправдоподібними зовнішньо, але правдоподібними за змістом.
Не можна використовувати відповіді неправдоподібні і зовнішньо і за змістом.
Найбільш доцільною структурою при побудові вибіркових тестів потрібно вважати:
- один варіант правильний, решта невірні (неповні), але обов’язково правдоподібні;
- усі варіанти неправильні (неповні), але обов'язково правдоподібні, при наявності варіанта "правильної відповіді немає";
- один варіант неправильний (неповний), решта варіантів правильні. Результати стандартизованого контролю використовуються для вис¬новків відносно роботи навчальної групи і кожного студента окремо.
Найбільш розповсюдженою формою оцінки відповідей на тести є триканальна: правильна відповідь плюс один бал, "не знаю" - 0, непра¬вильний - мінус один бал.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (історія, 6 курс) » Форми контролю знань студентів з історичних дисциплін (Модульно-рейтингова система оцінювання знань)
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz