Стратегія реформаторської діяльності П.А. Столипіна. - Форум
Все для історика
Неділя, 04.12.2016, 00:45
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Стратегія реформаторської діяльності П.А. Столипіна. - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (Всесвітня історія, 5 курс) » Стратегія реформаторської діяльності П.А. Столипіна.
Стратегія реформаторської діяльності П.А. Столипіна.
EkzorДата: Субота, 19.05.2012, 17:27 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Дореволюційна Росія була аграрною країною, і навіть після індустріалізації Вітте аграрний сектор залишався таким, що відставав. Столипін провів одну з найрадикальніших реформ після кріпосного права, що увійшла в історію як аграрна реформа. Відомий він також і іншими перетвореннями як те: реформа західного земства і серйозні спроби вирішення актуального для Росії єврейського питання. Відомо, що Столипін планував перетворити систему місцевого самоврядування, позбавивши її від станового принципу організації. Крім того, Столипін вибудовував перспективи відносно державних позик - замислював обмежити їх величину законодавчо, а згодом і зовсім відмовитися від них. Докладний проект підготовлюваних реформ таємничо зник з робочого столу маєтку Столипіних в Ковно.
Аграрна реформа
Ще будучи Ковенським предводителем дворянства, Петро Столипін обернув увага на що ще тільки зароджувалася в Литві, а саме там знаходилася Ковенськая губерия, систему хуторського господарства. Селянська община до того часу вже перебувала там в сильному занепаді і була не схожа на ту общину яка була в центральних і східних губерніях. Переділи землі в общинах тут були рідше, а наділи були значно більше. Кращі землі йшли з торгу, а за гірших вважалася доплата, яку бідняки як правило витрачали на перенесення садиби. Господарство носило сімейний характер. Більшість операцій із землею здійснювалося окремими селянами. Поряд же був господарський досвід Східної Пруссії – зразкових німецьких приватних господарств, - який вражав Столипіна процвітанням хуторян по порівнянню з російськими общинниками. Петро Аркадійович не раз спеціально проїздив по території Східної Пруссії, щоб ближче ознайомитися з німецькими хуторами. Дочка Столипіна Марія була упевнена, що саме тоді у Петра Аркадійовича дозріло переконання замінити общину хуторами, які він намагався розповсюдити поки тільки серед литовських селян. У міру свого просування по кар'єрних сходах П.А. Столипін намагався у деякій мірі реформувати аграрний сектор увірених йому територій. Так, будучи гродненським губернатором, Столипін практично відразу після призначення на цю посаду представив на засіданні губернського комітету програму перевлаштування аграрного сектора Гродненської губернії: . розселення селян на хутори; . перехід від «шнурової» системи[31] користування надільними землями до хуторському господарству; . ліквідація сервітутів[Сервітут — обмежене право користування землею, яке забезпечує іншому землекористувачеві можливість користування нею з певними обмеженнями, встановленими законом або договором.]; . кредит на меліорацію.
З призначенням на пост прем'єр-міністра Столипін дістав можливість реалізувати свої грандіозні плани і губернаторський досвід. Він беззавітно захищав аграрну реформу, і її запровадження коштувало Столипіну безлічі життєвих сил. Без залізної волі премьер-міністра реформа просто не відбулася б. Вона проводилася жорстко, але без насильства і на основі закону. Основу аграрної реформи складали два поняття: відруб і хутір. Це були два нові типи землеволодіння. Відрубом називалася ділянка землі, власник якого жив в селі разом з іншими селянами, але його земля була єдиною, а не розрізненою. Хутором називалася ділянка землі, господар якої жив окремо від інших селян на відстані від сіл. У її центрі стояло закріплення індивідуальної приватної власності на надільну землю і руйнування селянської общини, яка поступово ставала розсадником «бісів революції». Столипін з побоюванням відносився до так званого третього елементу. Ця вільнодумна «ліва інтелігенція» підбурювала згаданих вище селян до бунтів і інших акцій протесту. Як боротьба з цим малоприємним явищем прем'єр запропонував створити спеціально для селян земельну партію, що має коріння в народі. Така партія могла б бути протиставила «третьому елементу» з їх популярними утопічними ідеями Було і ще одне питання, яке було частиною аграрної реформи. На початку минулого сторіччя в Росії гостро стояла проблема браку землі. При украй низькій продуктивності праці, відсутності кваліфікованих фахівців в області сільського господарства і інших слабких місць російського аграрного сектори проблема не тільки не викорінилася, але також і посилювалася з кожним роком. В результаті зростання чисельності населення, що підстібається економічним розвитком, брак землі відчувався все більш гостро, і виникало так зване аграрне перенаселення, що посилювало соціальну напруженість в селі. Оскільки стрижень реформи – ліквідація общини – не міг здобути негайних результатів, складовою частиною реформи також стала державна підтримка і субсидування селян, що побажали переселитися на малоосвоєні землі до Сибіру і введення в оборот державних і банківських земель. 12 серпня 1906 року Селянському поземельному банку передали для продажу неімущим селянам державні землі. Починаючи з 3 листопада 1905 року проводилося поступальне зменшення викупних платежів селян, а з 1 січня 1907 роки їх анулювали повністю. Цього ж дня був підписаний государевий указ про субсидування Селянським банком малоземельних селян.
9 листопада 1906 року послідував указ про селянське землеволодіння і землекористуванні. Цей правовий акт дав можливість кожному членові общини закріпити за собою у власності весь свій наділ. По суті справи, селяни другий раз за історію Росії були звільнені, але цього разу від ланцюгів общини, що сковувала їх. В указі було сказано, що вихід з общини здійснюється в місячний термін після подачі заяви за вироком 2/3 голоси, причому община виділяє селянинові, що йде, конкретну ділянку землі і призначає потрібну доплату. Якщо ж необхідної кількості голосів не набирається, то все повноваження в цьому питанню переходять до земського начальства. Нарешті, 14 червня 1910 року був виданий Закон про зміну і доповнення і доповненні деяких ухвал про землеволодіння, який фактично в примусовому порядку визнавав особистими власниками всіх домохозяев тих общин, де не проводилися переділи протягом останніх 24 років. Таким образом аграрна реформа прискорилася.
Також має значення закон від 19 травня 1911 року, що дозволяв селянам покинути общину, якщо за них проголосують проста більшість голосів, а не 2/3, як це було раніше. До того моменту, як механізм реформи був повністю запущений в дію (1907 рік), число селян, що звільнилися з общини, склало приблизно 50 тисяч чоловік. У 1908 році ця цифра виросла цифра склала 500 тисяч, а в 1909 році число тих, що покинули общину склало 579 тисяч чоловік – абсолютний рекорд[35]. Далі цифри поступово почали знижуватися, в особливості з початком Першої світової війни. Даний факт доводить, що ніякого насильницького демонтажу общини не було. Уряд міг її просто заборонити, проте Столипін вибрав демократичний шлях. Ще декілька десятків років таких низьких темпів, і община припинила б своє існування.
Реформа Західного земства
В рамках політики «розумного націоналізму» Столипін задумав підвищити «якість» представників дев'яти західних губерній: Віленськой, Ковенськой, Могильовською, Мінською, Вітебською, Київською, Подільською і Волинською[39] - шляхом зміни виборчого закону про вибори в Державну раду. За старим законодавством вибори в Держраду проводилися місцевими землевласниками, які в основному були поляками, а отже, і представники в Держраді опинялися поляками. Таке положення було неприпустимо, оскільки в західних губерніях поляки складали 4% від загального складу населення. По законодавчій пропозиції планувалося розділити вказані дев'ять губерній на три виборчі округи. З'їзд землевласників ділився на два: польський і російський, який вибирав 20 вибірників, причому поляки вибирали по одному членові Держради, а росіяни – по два. Таким чином гарантувалося обрання в Держраду шести росіян і трьох польських членів. Закон був введений в Державну думу, проте октябристи заперечили. Річ у тому, що Столипін запропонував також відстрочити вибори членів Держради від західних губерній до проведення реформи, а партія октябристів доводила, що краще ввести в західних губерніях земство, яке і буде загальним для всієї країни порядком вибирати своїх представників в Держраді. 17 липня 1909 року закон набув чинності, але з деякими поправками. Земства було вирішено ввести в шести губерніях з дев'яти. У трьох губерніях Північно-західного регіону серед селян і поміщиків росіян було зовсім мало, а тому Столипін введення земства вважав за неможливе. Був встановлений тимчасовий перехідний період для розподілу земель між поляками іншими національностями і росіянами шляхом їх скупки і продажу Селянським банком. Без цього земство могло як тільки об'єднувати ворожі для Росії елементи.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (Всесвітня історія, 5 курс) » Стратегія реформаторської діяльності П.А. Столипіна.
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz