Все для історика
Вівторок, 17.10.2017, 14:25
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Соціальна база українського націотворення - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (Всесвітня історія, 5 курс) » Соціальна база українського націотворення (кінця XVIII - початку XX ст.)
Соціальна база українського націотворення
EkzorДата: Субота, 19.05.2012, 17:10 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
На першому етапі національного відродження в Україні промотором національної ідеї та руху виступала культурна і соціальна еліта українського суспільства -дворянство. Лівобережне панство постає носієм традицій політичного автономізму, який творить ланку тяглості між козацькою та новою добою української історії. З його лав вийшли відомі державні і громадські діячі, літератори, публіцисти, збирачі та аматори української старовини, антикварії та меценати, як-от: О. Безбородько, Д. Трощинський, В. Кочубей, В. та І. Капністи, В. Тарновський, Я. Галінковський, В. Ломиковський, А. Чепа, М. Гоголь, І. Котляревський та ін. Представники українського нобілітету - нащадки гетьманів, верхівки козацької старшини, які здобули освіту в кращих російських та європейських університетах, відіграли активну роль у пробудженні національних почуттів, місцевого патріотизму. Разом з тим національна свідомість українського дворянства мала здебільшого аполітичний характер. Це було радше «культурне обласництво», що знаменувало «прив'язаність до історичних і побутових особливостей рідного краю, при рівночасному пасивному сприйнятті наявного політичного та соціально-економічного устрою»1.
В середині XIX ст. дворянська верства втрачає свою провідну роль у процесі культурно-національного відродження в Україні внаслідок цілої низки причин. Йдеться про кризу кріпосницької системи, політичні утиски миколаївського бюрократичного режиму, тотальну русифікацію української еліти та культури, моральне відчуження від народу, занепадницькі настрої українського дворянства.
З одного боку, український дворянський декаданс був зумовлений відпливом кращих інтелектуальних сил до російської державної машини та інонаціональної російської культури. З іншого, українське дворянство було охоплене відчуттям втрати української нації, історії, майбутності, що асоціювалося у нього з фактом остаточної руйнації козацької державності в другій половині XVIII ст. У своїй більшості українське дворянство, його цивілізовані кола, мислили в системі ієрархії численних відданостей, що яскраво ілюструється їхнім відношенням до культурних і національних цінностей. У свідомості українського дворянства з Лівобережжя, Правобережжя чи Слобожанщини цілком природно уживалися імперський та локальний, місцевий патріотизм, лояльність до центрального російського уряду й прив'язаність до культурно-історичних та побутових особливостей рідного краю. Соціокультурний декаданс української дворянської верстви зумовив перехід проводу у відродженському русі до нової суспільної страти — інтелігенції, кадри якої рекрутувалися з декласованих елементів дворянства та вихідців з народних низів1. В західноукраїнських землях на чолі національного руху стояло духовенство. Справа в тому, що у так званих селянських народів, які не мали своєї аристократії та буржуазії, роль проводу відігравала інтелігенція. Традиційно для «селянських народів» інтелігенція ототожнювалася з духовенством. Галичина, за словами австрійського дослідника А. Каппелера, являла класичну картину населення з культурною елітою в особі священиків: «хлопи й попи» - так з погордою називали їх поляки2. Ініціатором культурно-громадського руху на Галичині виступало греко-католицьке духовенство, від епіскопів до сільських священиків. За підрахунками А. Каппелера, священики становлять одну чверть від загальної кількості діячів українського національного руху у 1880 р. Втім значення представників цієї верстви як національних активістів дещо зменшується наприкінці XIX ст. Натомість світська інтелігенція цілком домінувала серед активістів національного руху з другої чверті XIX ст. до першої світової війни. Три чверті з них мали незавершену вищу освіту, а понад 90% — середню. Наприкінці XIX століття зростає кількість так званої нижчої інтелігенції на селі — вчителів, лікарів, агрономів3. Ідейний та організаційний провід у відродженському русі належав інтелектуалам з Наддніпрянщини, навіть на рубежі ХІХ-ХХ ст., коли осередок національного руху перемістився до Східної Галичини. Визнаними авторитетами серед українства по обидва боки російсько-австрійського кордону були М. Максимович, М. Костомаров, П. Куліш, М. Драгоманов, М. Гру-шевський. Ряди національно свідомої української інтелігенції постійно поповнювалися вихідцями з різних станів українського суспільства - дідичів, колишніх кріпаків, селян, духовенства, дрібної буржуазії, міщан тощо. Той факт, що більшість української інтелігенції становлять учителі, урядовці, лікарі, представники вільних професій, тобто люди службово і матеріально залежні, наперед визначив слабку відпорність українського руху супроти урядових утисків і репресій. На зламі ХІХ-ХХ ст. спостерігається поширення соціальної бази українського національного руху. Прихильно до нього ставилися заможні верстви селянства, сільська інтелігенція, міська дрібна буржуазія. Соціальна база українського руху підсилювалася за рахунок кооперативного руху, діяльності українських земств, депутацій селян у І та II Думах, австрійському парламенті, участі у робочому, революційному рухах, марксистських гуртках тощо. Таким чином, народні маси почали прилучатися до національного руху у 70-80-хроках XIX ст., цей рух став більш масовим після революційних подій 1905-1907рр., коли були гарантовані громадянські права українському населенню, скасовані захдди проти української мови, дано дозвіл на створення національних організацій, а після 1917р. український національний рух зливається із масовим соціальним, що зробило можливим відтворення української державності в 1917-1920рр.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (Всесвітня історія, 5 курс) » Соціальна база українського націотворення (кінця XVIII - початку XX ст.)
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz