Все для історика
Субота, 16.12.2017, 19:47
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Політика Московської держави щодо України - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (історія України, 5 курс) » Політика Московської держави щодо України (після підписання угоди 1654 р.)
Політика Московської держави щодо України
EkzorДата: Субота, 19.05.2012, 16:43 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Надавши Війську Запорозькому воєнну та дипломатичну допомогу, Московська держава одразу ж почала активно, хоча й обережно, здійснювати експансіоністську політику щодо України. Додатковим каталізатором московських намірів стала тогочасна внутрішня соціально-економічна нестабільність Козацької держави, а також побоювання, що Україна вийде з-під московського контролю. Такого повороту подій за умов перерозподілу сфер впливу в Східній Європі та на Балканах Московська держава як впливовий міжнародний «гравець» допустити не могла. Під тиском Москви вже 17 жовтня 1659 року гетьманський уряд Ю. Хмельницького підписав нові «Переяславські статті», які помітно звужували його повноваження в альянсі. Фактично документ заклав перші підвалини ліквідації вибореної в 1648—1654 pp. широкої української автономії. У подальшому царська дипломатія успішно застосовувала практику укладання окремих договорів про поділ повноважень зі щойно обраними гетьманами, що призводили до зменшення обсягу їхньої влади і, відповідно, посилення московського впливу в Україні. За винятком хіба що «Рішительних пунктів» Д. Апостола 1728 року в усіх інших «Статтях» (услід за Переяславськими статтями 1659 року з’явилися Батуринські (1663) та Московські (1665) І. Брюховецького, Глухівські (1669) Д. Многогрішного, Конотопські (1672) та Переяславські (1674) І. Самойловича, Коломацькі (1687) І. Мазепи, Решетилівські (1709) І. Скоропадського і, нарешті, «Рішительні пункти» (1728) Д. Апостола) виразно проглядається тенденція до нівелювання не лише політичної, а й соціально-економічної автономії Гетьманщини в складі Московського царства.
Однією з головних причин такого розвитку подій стала незавершеність і неструктурованість політичної системи українського суспільства, його внутрішня роз’єднаність та неконсолідованість . На початку XVIII століття фактично втратило свою об’єднувальну функцію українське козацтво. Для ствердження національної державності, солідаризації суспільства тоді була конче необхідна хоча б відносна зовнішньополітична стабільність, послаблення експансії й тиску з боку потужних сусідів, у результаті чого Україні, розташованій на перетині їхніх геополітичних інтересів, доводилося постійно воювати. Особливо руйнівною для української державності була тактика Москви, спрямована на розпалювання ворожнечі у в середовищі української шляхти й козацької старшини, розколотої на угруповання з різними (російськими, польськими, кримськими, турецькими, шведськими) «орієнтаціями»
Посилено інспірована ззовні боротьба шляхетсько-старшинських партій щоразу (до початку XVIII століття) призводила до руйнівних для народу й держави повномасштабних громадянських воєн (гетьманування І. Виговського, П. Дорошенка, І. Мазепи), а точніше, до однієї такої війни, що, періодично спалахуючи, жевріла в українському суспільстві протягом кількох десятиліть. Ці внутрішні чвари швидко виснажили Україну до критичної межі, що було абсолютно неприпустимим у тій ситуації
Вже в 1667 році, користуючись слабкістю гетьманського уряду, Московська держава просто проігнорувала його позицію й уклала з Польщею Андрусівське перемир’я (в основах своїх закріплене «Вічним миром» 1686 року), в якому, зокрема, був зафіксований поділ сфер впливу обох держав на українських територіях . В умовах внутрішньої неконсолідованості й нестабільності України це практично одразу призвело до її довгострокового розколу на Правобережну та Лівобережну з окремими урядами , повнота влади яких ставала дедалі примарнішою. Цілком очевидно, що все це істотно загальмувало націогенез та державотворчі процеси. Зазначені процеси й досі впливають на баланс політичних сил і визначення ними геостратегічних орієнтирів України
Свою позицію у відносинах з Україною Москва яскраво продемонструвала в 1768 році, коли селяни й козаки Правобережної України здійснили спробу самостійно звільнитися від панування Польщі. Головну роль у придушенні повстання відіграла саме Росія. Скориставшись довірою керівників повстання, росіяни заарештували їх і видали полякам. Спільними зусиллями російських і польських військ повстання було жорстоко придушене, а панування Польщі на Правобережжі повністю поновлено. Загалом, вже в другій половині XVII — на початку XVIII ст. Росія завдала Україні смертельного удару: значно звузила її суверенітет, розколола навпіл і віддала (з власних геополітичних міркувань) значну її частину під владу Польщі . Саме тоді Україна, ставши південно-західним форпостом Росії, вперше виступила в незавидній ролі плацдарму воєнних дій Російської імперської держави, яка завжди воювала за свої, а не за українські інтереси.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (історія України, 5 курс) » Політика Московської держави щодо України (після підписання угоди 1654 р.)
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz