Все для історика
Понеділок, 11.12.2017, 04:50
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Аграрний сектор незалежної України - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (історія України, 5 курс) » Аграрний сектор незалежної України
Аграрний сектор незалежної України
EkzorДата: Субота, 19.05.2012, 16:37 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Україна має чудові природні умови для сільськогосподарського виробництва і набутий упродовж десятків поколінь досвід господарювання на землі. Однак, маючи найвищий серед європейських країн показник землезабезпеченості (понад півгектара орної землі в розрахунку на душу населення), вона не могла йти у будь-яке порівняння з країнами Західної Європи щодо постачання свого населення продовольством. У чому тут справа? Вичерпну відповідь на таке запитання завжди давали колгоспні базари. Селяни, коли вони працювали на величезних земельних масивах колгоспів і радгоспів, використовуючи при цьому машинну техніку, не могли нагодувати місто. Ці самі селяни, працюючи без машин у вільний від основної роботи час на кількох сотках присадибної землі, були спроможні заповнити базари всім, чого потребував споживач. Відповідь полягала в тому, що земля повинна мати господаря, а не працюючого з-під палки найманця.
Розуміння того, що колгоспно-радгоспний лад не має майбутнього, прийшло до багатьох представників української політичної еліти досить рано. У березні 1991 р. земля була оголошена об'єктом реформи. Здійснення її покладалося на місцеві ради народних депутатів і Раду Міністрів УРСР Однак концептуально суть земельної реформи не була вироблена. Органи влади продовжували лише декларувати наміри. Передбачалося, що за 1992 р колгоспи мають бути перетворені в асоціації або господарські товариства При цьому забезпечувалося право кожного колгоспника на вихід з колгоспу і створення власного - приватного господарства.
Верховна Рада гад тиском уряду почала розробку пакета відповідних законодавчих актів. 20 грудня 1991 р було прийнято Закон «Про селянське (фермерське) господарство». Передбачалося утворення спеціального земельного фонду через вилучення частини земель, що перебували у користуванні колгоспів і радгоспів. Фонд призначався для надання ділянок усім громадянам які виявляли бажання організувати фермерське господарство.
Керівники України не шкодували слів, щоб відмовитися від колгоспно-радгоспного ладу. На прес-конференції з нагоди річниці проголошення незалежності Л Кравчук заявив, що колгосп — це не кооперативне господарство, а щось таке, що важко навіть збагнути. У виступі перед працівниками агропромислового комплексу Київщини у травні 1993 р Голова Верховної Ради України І Плющ заявив «У нас нема підстав хвалитися існуючим способом виробництва відстоювати його. Можливо він проіснував би ще п'ять десять чи двадцять років але все одно люди дійшли б до його реформування. Та це були лише слова. Колгоспи і радгоспи залишалися єдино важливим у сільському господарстві елементом.
Продукція колгоспів і радгоспів з кожним роком обходилася суспільству все дорожче. Щоб закупити восени врожай, держава змушена була надавати товаровиробникам величезні кредити Сільське господарство стало одним з головних чинників розкручування інфляційної спіралі Тому у представленій парламентові програмі радикальних реформ Президент України Л Кучма приділив особливу увагу необхідності зміни всього комплексу соціально-економічних відносин, які формувалися впродовж десятиліть. Найважливішою ланкою перебудови виробничих відносин в аграрній сфері була земельна реформа. (листопад 1994 р). Передбачалося вирішення трьох основних проблем земельної реформи - приватизації, оцінки і ринку землі. В Указі Президента використовувалося поняття колективноі власності на землю колгоспів і радгоспів. Проте його слід було розуміти як проміжний стан у формуванні приватної власності як роздержавлення землі. Роздержавлення і паювання землі покладалося на керівників і фахівців колгоспів та радгоспів. Тим самим проблема їх протистояння земельній реформі знімалася. Маючи особливо великі майнові паї, ця категорія впливовіших у сільській місцевості працівників ставала економічно зацікавленою у здійсненні реформи.
До початку 1998 р документи на право земельної власності отримали майже всі колективні господарства. Розпочалася реалізація завдань другого етапу реформи — формування реального власника землі, передачі землі безпосередньо тим, хто її обробляє. Майже 6,1 млн громадян отримали земельні паї, обсяг яких становить близько половини земельних угідь України. Було завершено приватизацію присадибних ділянок.
Спільною для всіх нових форм господарювання особливістю стало широке застосування орендних відносин. Адже власник земельного чи майнового паю, не маючи змоги самостійно господарювати (особливо це стосується пенсіонерів), передає свої паї в оренду, щоб одержувати орендну плату.
Цінним є те, що орендні відносини на селі дали можливість не подрібнювати земельних масивів, не руйнувати цілісних майнових комплексів Вони дають змогу еволюційним шляхом формувати влас-ників-господарів. які бережливо використовують майно і землю, запроваджують нові технологи, застосовують сучасну техніку та нарощують темпи виробництва продовольства.
Господарства усіх форм власності через нестачу коштів скоротили закупівлю техніки, запасних частин, споживання нафтопродуктів, добрив, комбікормів. 1996 р. з кожного гектара було зібрано лише 19,7 ц зернових. Загалом валовий збір зерна становив 24,5 млн т. Це найнижчий показник за два десятиліття. Валовий збір цукрових буряків за останні роки зменшився із 40-45 млн т до 23 . Тим часом у тваринництві різко зменшувалося поголів'я всіх видів худоби і птиці. Припинили роботу внаслідок банкрутства великі тваринницькі комплекси з виробництва м'яса та яєць на промисловій основі. У 1996 р. порівняно з 1990 р. у суспільному секторі кількість великої рогатої худоби зменшилася з 21 до 11,7 млн голів, у тому числі корів з 6,2 до 4,1 млн голів. Ці втрати до певної міри компенсовані за рахунок приватного сектора сільського господарства: за п'ять років у ньому чисельність великої рогатої худоби збільшилася на 400 тис. голів корів і на 700 тис. голів свиней. Завдяки цьому вдалося не до¬пустити спаду виробництва продукції.
У кінці 1999 р. вийшов Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки». Його прийнято через те, що положення указу від 10 листопада 1994 р. не набули форми законів і були виконані формально, на папері. В результаті у 1999 р. 85 відсотків колективних сільськогосподарських підприємств стали збитковими (для порівняння у 1994 р. -24 відсотки).
Рівень життєзабезпечення села невпинно знижувався, і у посткомуністичну добу досяг того мінімуму, нижче за який опускатися неприпустимо.
З викладеного можна виділити головне — відсутність для працюючих у колективних господарствах матеріальних і моральних стимулів до праці. В державному й колгоспному секторах аграрного виробництва мотивація до праці незадовільна. Заробітна плата селян залишається найнижчою у народному господарстві України. В кризових умовах більшість господарств неспроможна вчасно виплатити заробітну плату.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (історія України, 5 курс) » Аграрний сектор незалежної України
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz