Все для історика
П`ятниця, 17.11.2017, 22:11
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна «Остарбайтери» України – раби Гітлера, ізгої Сталіна. - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Україна в другій світовій війні » «Остарбайтери» України – раби Гітлера, ізгої Сталіна. (Трагедія українців-військовополонених.)
«Остарбайтери» України – раби Гітлера, ізгої Сталіна.
EkzorДата: Вівторок, 08.05.2012, 09:03 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Внаслідок постійних мобілізацій німецька промисловість почала відчу¬вати утруднення з робочою силою. На секретній нараді в Берліні 7 листопада 1941 р. Г.Герінг поставив перед нею завдання масово залучати замість мобілі¬зованих у вермахт робітників закордонну робочу силу, головним чином - з Радянського Союзу. 10 січня 1942 р. Герінг видав розпорядження про залучен¬ня закордонних робітників, в якому підкреслювалося, що “протягом най¬ближчих місяців використання робочої сили набуває надзвичайно важливого значення”. На основі цього розпорядження Бюро економіки Сходу присту¬пило до конкретних дій. Так у Німеччині з’явилася нова категорія чужоземних робітників - остарбайтери. 11 березня 1942 р. Розенберг затвердив контрольну цифру вербування остарбайтерів: 100 тис. для рейхскомісаріату “Остланд” і 527 тис. для “України”. Набір мав провадитися на добровільних засадах через біржі праці, а у випад¬ку невиконання планової цифри - примусовим шляхом.
Серед перших транспортів з остарбайтерами, які пішли в Німеччину з січня 1942 р., переважали добровольці. Це не було дивним: в Україні панува¬ло люте безробіття, людям у містах загрожувала смерть від голоду. Незаба¬ром, однак, люди дізналися про умови праці в Німеччині, які були жахливи¬ми. Торкаючись теми остарбайтерів, И.Геббельс, не криючись, заявляв: “їх треба вбивати роботою”50. Не дивно, що з весни 1942 р. люди втратили всяке бажання їхати на німецьку каторгу.
Тим часом 21 березня 1942 р. Гітлер створив спеціалізоване відомство для викачування трудових ресурсів з інших країн - Імперське бюро для вико¬ристання робочої сили. Иого очолив гауляйтер Тюрінгії Фріц Заукель. Ві¬домство було підпорядковане безпосередньо фюреру. Крім Заукеля, мобіліза¬цією робочої сили з України та інших окупованих регіонів СРСР займалися Герінг, Розенберг, Гіммлер і керівник воєнної економіки Шпеєр. Статистики Заукеля підрахували, що кожна тисяча остарбайтерів вивільняє для вермахту сотню солдатів. Щоб виконати рознарядки Заукеля, рейхскомісар Кох розпорядився ор¬ганізовувати облави по всій Україні. Війська, поліція і жандармерія оточува¬ли міські квартали, базари, вокзали, виловлювали молодих людей і негайно відправляли їх до Німеччини. Від людоловів не можна було ніде сховатися. В особливо вразливому становищі опинилося населення великих міст. З Києва було вивезено 100 тис. осіб (населення міста тоді становило 330 тис.)52.
Гіммлер вимагав, щоб остарбайтери проживали в Німеччині у спеціаль¬них таборах і мали пришитий до одягу розпізнавальний знак “Ост”. За кож¬ним робітником встановлювався найсуворіший поліцейський нагляд. Власне, вони не мали вільного часу, не знали мови і жили в чужій країні у цілковито¬му відособленні. Найменші порушення дисципліни нещадно каралися, аж до смертної кари. Повернутися додому дозволялося лише тим, хто втратив здоров’я і через це не міг ефективно працювати. Харчування остарбайтерів складалося з півлітра юшки вранці і 300 г хлі¬ба на день, від 50 до 75 г маргарину і 25 г м’яса на тиждень. Малокалорійна їжа, майже повна відсутність вітамінів і непосильна праця руйнували здоров’я і призводили до виникнення багатьох хвороб, які ніхто не лікував.
У вересні 1942 р. Заукель повідомив своїх підвладних: “Фюрер віддав розпорядження про негайне залучення 400-500 тис. українських жінок у віці від 15 до 35 років для використання їх в домашньому господарстві”53. Цей за¬хід подавався як турбота про німецьких жінок, бажання звільнити їх від ру¬тинних домашніх обов’язків. Розпорядження треба було виконати за три міся¬ці. В Україні посилилося полювання на людей. Тепер окупаційна адміністра¬ція звертала особливу увагу на села, тому що в містах всі можливості викону¬вати рознарядки Заукеля були вичерпані. Над селянами, які ухилялися від ро¬боти в Німеччині, влаштовувалися страхітливі розправи. Яринівка (на Рівненщині) не виконала доведеної їй рознарядки. Тоді не¬покірне село оточили солдати і поліцаї. Жителів зігнали в школу. Коли там зібралося 375 мешканців села, всіх розстріляли. Як “стимулюючий” засіб вер¬бування на роботу до Німеччини в цій місцевості практикувалося бомбарду¬вання сіл. А в північних районах Сумської області людолови систематично спалювали села, відбирали підхожих за віком мешканців і виганяли їх до Ні¬меччини, залишаючи на попелищі старих, немічних і дітей54. З часом потреба в робочій силі змусила гітлерівських главарів запрова¬дити певні обмеження на масові екзекуції. В усякому разі, існує директива Гіммлера, адресована генералам служби безпеки, які здійснювали каральні акції в Україні. Влітку 1943 р. рейхсфюрер СС заявив: “Під час обшуку сіл, особли¬во у тих випадках, коли виникає необхідність спалити все село, місцеве насе¬лення повинне бути примусово передане в розпорядження уповноваженого Заукеля. Як правило, дітей більше не треба розстрілювати. Якщо ми тимчасо¬во обмежуємо наші суворі заходи..., то це робиться з таких міркувань: нашою найголовнішою метою є мобілізація робочої сили”55. (Всього вивезли більше 2 млн. осіб). Найбільше людей було вивезено з Сталінської області - 252 тис., Дніпропетровської - 176 тис., Полтавської - 175 тис., Запорізької - 174 тис., Львівської (разом з Дрогобицькою) і Київської - по 170 тис. осіб.
Лише тепер, коли стали доступними для дослідників архівні сховища, виявилися численні факти знущального, здирницького, глумливого ставлення до щойно визволених з неволі "остарбайтерів" з боку... визволителів — радянських військовослужбовців. Сотні тисяч учорашніх невільників стали начебто нічиї: вони не належали рейху, якого вже не було, а батьківщина в особі Червоної армії їх не визнавала. Більше того, серед радянських солдатів та офіцерів мусувалися чутки про нібито "небездоганну поведінку руських жінок" щодо німецьких чоловіків. Ці побрехеньки, підхоплені окремими мерзотниками, підштовхували багатьох солдатів, особливо морально нестійких, до негідних вчинків.

Радість від благополучного завершення поневірянь у Німеччині, прагнення бути корисними Вітчизні, віддячити їй за звільнення, бажання чим скоріше взяти участь у відбудові народного господарства стали швидко зникати. Натомість приходили сум і нудьга, зневіра й страх. Одна з "остарбайтерок" зі сльозами зізнавалася: "Я вдень і вночі чекала приходу Червоної армії та свого визволення. А от тепер бійці до нас ставляться гірше від німців. Приймання та розподіл репатрійованих відбувалися в прикордонній зоні СРСР. На території України було створено шість збірно-переселенських пунктів (у Львові, Ковелі, Володимирі-Волинському, Раві-Руській, Самборі та Коломиї), а також 70 обласних приймально-розподільчих пунктів. Суворо зустріла Батьківщина своїх дітей, які постраждали від фашистських рабовласників. До всього, "збірні пункти" багато в чому нагадували німецькі "робочі табори", а може, щось і гірше.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
Форум » Навчання » Україна в другій світовій війні » «Остарбайтери» України – раби Гітлера, ізгої Сталіна. (Трагедія українців-військовополонених.)
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz