Все для історика
Четвер, 19.10.2017, 02:35
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Українсько-польське протистояння на території Волині - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Україна в другій світовій війні » Українсько-польське протистояння на території Волині (та Західної України в роки війни.)
Українсько-польське протистояння на території Волині
EkzorДата: Вівторок, 08.05.2012, 08:52 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Одним із чинників, що суттєво вплинув на демографічні та етнічні зміни у Східній Галичині та Волині, треба вважати українсько-польське протистояння. Після відступу Червоної армії з Західної України у містах і селах почали формуватися органи місцевого самоврядування, в тому числі й українська міліція, що зумовлювалось прагненням українців до власної держави, об’єктивною необхідністю заповнення вакууму влади. Проте в серпні-вересні 1941 p. окупанти ліквідували цю ініціативу. Характерно, що у серпні в околицях Львова поширювалися підтримувані німцями польські листівки антиукраїнського спрямування, і місцеві поляки, зокрема в Гишках, поздирали синьо-жовті прапори з приміщень української влади, вивісивши натомість німецькі. Тоді ж у Вирнянах Глинянського району поляки при потуранні німців також подерли українські прапори, а на портреті Тараса Шевченка викололи очі. Після зайняття західноукраїнських земель німці організували з місцевих мешканців, зокрема на Волині і в Галичині, українську охоронну поліцію, яка була цілковито підпорядкована окупантам. Останні час від часу влаштовували облави в лісах, здійснювали репресії проти польського населення, погроми, мобілізуючи для допомоги українську поліцію. З другого боку, школа в Дембіці випускала батальйони польської гранатової поліції.
Сп’янілі від своїх успіхів на фронті, гітлерівці вже 1942 p. підготували колонізацію українських земель. З цією метою було утворено переселенську комісію, яка отримала доручення виселити із Замойського повіту на території Люблінщини місцеве населення: польське – на захід, а українське – до Грубешівського повіту. Замойський повіт планувалося заселити фольксдойчами сербськими, бессарабськими і польськими. Уже на рубежі 1942-1943 pp. розгорнули свою діяльність шість партизанських загонів. Польські військові угруповання здійснили свої перші напади на українських колоністів у Грубешівському і Томашівському повітах, розпочинаються бої в Любачівському, Рава-Руському й Сокальському повітах, які надалі розростаються і набувають масового характеру25. 1943 p. приніс нове загострення між українцями і поляками. Зокрема, німці зуміли зіштовхнути їх між собою після того, як українська поліція за наказом ОУН перейшла у підпілля і влилася в УПА. За даними штабу партизанських загонів Рівненської области, лише у травні 1943 p. польська поліція разом з німцями повністю спалили села Трипутні і частково Грані “як найбільш націоналістичні”.
навесні 1943 Крайовий провід Організації українських націоналістів (бандерівців) на Волині прийняв рішення про вигнання з Волині місцевих поляків [Джерело?]. На той час українці складали близько 80% населення Волині, поляки — 15%. Обґрунтовувалося таке рішення необхідністю перешкодити планам польских провідних політичних сил повернути повоєнній Польщі західноукраїнські землі; а також покарати частину місцевих поляків за співпрацю з гітлерівцями (поляки пішли на службу до останніх з метою посилити свої позиції в цьому регіоні напередодні поразки вермахту і вступу сюди Червоної армії), за допомогу радянським партизанам (останні нерідко робили місцеве польске поселення своїми продовольчими базами, що заважало ОУН(б) й УПА вести боротьбу з їхнім «ворогом номер один» — СРСР, власне — з радянськими партизанськими з'єднаннями), за вбивства польскими партизанами українських громадських діячів на Холмщині. Спочатку акції українских повстанців були спрямовані проти польских співробітників гітлерівської адміністрації, що працювали в службах охорони лісів і державних маєтків (лігеншафтів). Поступово вони поширилися також на польску сільску людність, причому як на колоністів міжвоєнного періоду, так і на давніше польске населення. Із лютого 1943 антипольскі акції охопили східні повіти Волині (за тогочасним адміністративно-територіальним поділом) — Сарненський, Костопільський, Рівненський та Здолбунівський. В червні вбивства поляків поширилися на Дубнівський, Кременецький та Луцький повіти, в липні — на Горохівський, Володимир-Волинський та Ковельський, а наприкінці серпня — на останній волинський повіт — Любомльський. Дії УПА підтримувала значна частина місцевих українців. Крайовий провід ОУН(б) на Волині розподіляв відібрані в поляків землі поміж українських селян. Командування АК Волинського обшару (округу), щоб протидіяти загонам УПА, почало створювати власні партизанські загони, а також направило офіцерів і рядових бійців кадрового складу АК організовувати в польских поселеннях бази самооборони. Упродовж 1942—1943 р. на території Волині постало кілька десятків таких баз. До найпотужніших з них слід віднести ті, що виникли в поселеннях Пшебраже Луцького повіту (нині с. Гайове Ківерцівського р-ну), Гута Степанська і Стара Гута Костопільського пов., Панська Долина Дубнівського пов., Засмики Ковельського пов. (нині у складі с. Грушівка Ковельського р-ну), Білин Володимир-Волинського пов. (нині село Володимир-Волинського району; усі Волинської області). 11-13 липня 1943 стався генеральний виступ проти місцевих поляків. Загони УПА майже одночасно атакували понад 100 польских поселень. Переважна більшість осередків польского опору не витримали натиску загонів УПА й були знищені. Тільки небагатьом полякам вдалося евакуюватися до міст під охорону німецької адміністрації. Поляки тікали через кордон до Генеральної губернії або погоджувалися на добровільний виїзд на роботу до Німеччини. Вистояти у боях проти українських збройних формувань вдалося тим польским базам самооборони, які були чисельними (по кілька тисяч осіб) та отримали солідну матеріальну підтримку з боку командування АК у вигляді зброї, амуніції й добре вишколених військових, а також тим, яким допомагали радянські партизани (переважно у лісистих східних та північних районах Волині). Від середини літа й особливо восени 1943 польскі бази самооборони організовували «превентивні» напади на осередки й боївки УПА, а також походи на сусідні українські села задля поповнення свого продовольчого забезпечення. Зрозуміло, що від подібних дій нерідко страждало українське цивільне населення. Утім, упродовж усього 1943 місцеві поляки були стороною, що оборонялася. На середину 1943 року сили УПА складали щонайменше 10-12 тисяч бійців, а наприкінці року досягли 15-20 тис. Натомість польські партизанські відділи нараховували тільки 1300 вояків. Ще близько 3600 осіб, які мали зброю, діяли в базах самооборони.
Як свідчать опубліковані документи і матеріали, в 1944-1945 pp. точилися запеклі бої між винищувальними батальйонами і відділами УПА. В одному з них, наприклад, вказується, що 16 квітня в селах Битюків і Пасічна Надвірнянського району винищувальний батальйон поляків вступив у бій з великою групою оунівців. Батальйон втратив двох убитими та 5 пораненими. Оунівців вбито 36 осіб98. Ці збройні сутички знекровлювали, виснажували українське і польське населення, робили його беззахисним перед насуваючою загрозою драматичних випробувань, які ніс радянський режим.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
Форум » Навчання » Україна в другій світовій війні » Українсько-польське протистояння на території Волині (та Західної України в роки війни.)
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz