Все для історика
Четвер, 19.10.2017, 02:42
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Діяльність археографічної комісії та - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Історія архівних установ України » Діяльність археографічної комісії та (губернських архівних комісій)
Діяльність археографічної комісії та
EkzorДата: Вівторок, 17.01.2012, 18:43 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
ГУБЕРНСЬКІ ВЧЕНІ АРХІВНІ КОМСІЇ — комісії, ств. на підставі «Положення про губернські історичні архіви та вчені архівні комісії» від 13 квіт. 1884 для виявлення, концентрації та впорядкування документальних матеріалів, важливих в істор. відношенні, та організації місц. (губернських) архівів. Окрім цього, Г.в.а.к. мали право досліджувати пам’ятки старовини, створювати музеї, б-ки. На тер. України діяли: Таврійська губернська вчена архівна комісія (1887—1923), Чернігівська губернська вчена архівна комісія (1896—1917), Херсон. губернська вчена архівна комісія (1898—1910), Катеринославська губернська вчена архівна комісія (1903—18), Полтавська губернська вчена архівна комісія (1903—18), Київська губернська вчена архівна комісія (1914 увійшла до складу Київської археографічної комісії), Харків. губернська вчена архівна комісія (1915—18, у зв’язку з Першою світовою війною та революц. перетвореннями розгорнути роботу не змогла). В наук. відношенні підпорядковувалися Петерб. археол. ін-тові, в адм. — губернаторам. Спец. асигнувань не мали. Штат (керуючий справами, охоронець, сторож) утримувався на кошти, що надходили від членських внесків та пожертв. Результати наук. досліджень друкували: Черніг. Г.в.а.к. — у «Трудах» (12 вип.); Полтав. — у «Трудах» (15 вип.); Катериносл. — у «Летописях» (10 вип.); Таврійська — в «Известиях» (57 вип.) та окремими працями.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. дослідження, що мали своїм об’єктом Україну, регіони останньої та різні періоди її історичного розвитку, велися рядом наукових закладів й товариств. Одні з них були створені у 40 – х рр. ХІХ ст., як Київська археографічна комісія, а деякі – у 1914 р., як, приміром, Київська вчена архівна комісія. Поряд з цими урядово-офіційними установами в Україні діяли й національні наукові товариства. Вказані категорії наукових інституцій загалом мали різну частку свободи наукової творчості, фінансові та видавничі можливості. Офіційно декларовані ними цілі не збігалися, але їх об’єднувала спільна сфера зацікавлень – наука.
В Україні діяло сім губернських учених архівних комісій: Таврійська у Сімферополі (1887 – 1923), Чернігівська (1896 – 1919), Херсонська (1898 – 1910; 1915 – 1918), Катеринославська (1903 – 1916), Полтавська (1903 – 1919), Харківська (1915 – 1916) і Київська (1914 – 1916). Остання мала Подільський та Волинський відділи (1915 – 1916). Це була низка урядово–офіційних установ архівно–археографічної сфери, які підпорядковувалися Міністерству внутрішніх справ й Археологічному інститутові в Петербурзі. На практиці члени вищеназваних комісій проводили різнопланову дослідницьку роботу, що виходила за межі архівної справи. Цілий ряд обставин сприяв перетворенню їх у наукові інституції з широкою комунікативною інфраструктурою.
Хоча вони й змушені були використовувати лексику казенного російського патріотизму, але по суті здійснювали широку українознавчу роботу. Їх діяльність мала певне значення у пожвавленні перебігу процесів інституціоналізації української науки. Саме через офіційний характер цих інституцій та неможливість здійснення ними відкритої програми українознавчих досліджень національна історіографія 20–х рр. оцінювала їх дещо скептично.
Спочатку такі комісії створювалися у тих губерніях, де не було університеів, наукових товариств й архівна справа залишалася без необхідного кваліфікованого догляду, що призводило до втрат цінних документів як історичного так і поточного характеру. На початку ХХ ст. мотиви їх створення дещо змінилися. Враховуючи вкрай незадовільний стан архівної справи та пропозиції місцевої наукової громадськості, Міністерство внутрішніх справ й Археологічний інститут давали час від часу дозвіл на відкриття нових комісій. Напередодні першої світової війни було вирішено створити їх в усіх губерніях. Відкриттю кожної архівної комісії передувала організаційна робота дослідників, ентузіастів, учених–аматорів, керівників місцевих наукових товариств. Існуючі товариства наукового та більш широкого спектру діяльності – культурно–освітнього, просвітницького спрямування брали на себе левову частку праці у справі заснування архівних комісій. Саме їх наполегливості завдячують останні своїм відкриттям. Так, ідею заснування в Катеринославі вченої архівної комісії вперше було сформульовано у місцевій пресі ще в 1887 р., коли святкувався 100 – літній ювілей міста. У 1895 р. вона жваво обговорювалася в середовищі місцевої інтелігенції, що групувалася навколо “Екатеринославских губернских ведомостей”, але через відсутність фахівців археографів не могла бути реалізована. І лише у 1902 р. з ініціативи місцевого Наукового товариства, створеного професорами Вищого гірничого училища, яке відкрилося в місті у 1900 р., справа з відкриттям ученої архівної комісії набрала реальних обрисів. Наукове товариство Катеринослава згуртувало навколо себе “представників місцевої інтелігенції різних становищ та спеціальностей, об’єднуваних науковими інтересами”, – зазначав активний промотор цієї справи А.Синявський3. Крім природничих секцій, воно мало в своєму складі історичну, керів-ництво якої сподівалося отримати права вченої архівної комісії з тим, щоб мати доступ до архівосховищ й розпочати пошукову та науково–видавничу діяльність на документально–джерельній базі. Однак Міністерство внутрішніх справ, у віданні якого знаходилося питання відкриття відповідних комісій,
відхилило цю пропозицію, мотивуючи своє рішення тим, що право розбору архівних справ і документів різних відомств, а тим більше їх подальше зберігання не може бути надане таким громадським об’єднанням, якими є товариства. Ця відповідь спонукала А.С.Синявського до іншого шляху дій. Від імені ініціативної групи він подав губернаторові прохання про відкриття вченої архівної комісії, на яке Міністерство внутрішніх справ дало схвальну відповідь. Після полагодження всіх формальностей 16 березня 1903 р. відбулося перше
зібрання останньої, урочисто відкрите губернатором Ф.Е.Келлером.
У Києві ініціатором створення архівної комісії виступило місцеве товариство охорони пам’яток старовини та мистецтва, яке в своєму складі мало висококваліфікованих спеціалістів і вчених. Серед них, приміром, були В.С.Іконников (голова), М.В.Довнар–Запольський, І.М.Каманін. На своїх перших засіданнях у березні–грудні 1911 р. товариство заслухало кілька повідомлень, зокрема О.І.Мердера, про недбале поводження з документами в губернських та повітових архівах краю. Щоб поправити справу, вирішено було створити у межах товариства архівну комісію з відповідними повноваженнями. З точки зору генези останніх в Україні дана обставина є прикметною.
Головний рушій справи відкриття такої інституції в Києві, архіваріус архіву при Університеті Св. Володимира І.М.Каманін підготував “Записку про заснування у Києві вченої архівної комісії”, в якій він, торкаючись її організаційної структури зазначав, що “у даному (Київському – З.З.) разі вона повин- на організуватися за зразком наукових товариств взагалі, складаючись з почесних і дійсних членів, а також кореспондентів та змагальників”4. Під клопотанням про відкриття вченої архівної комісії у Києві підписалися представники практично всіх міських наукових установ і товариств. 20 лютого 1914 р.
відбулись її установчі збори.
Отже, ініціатива створення вчених архівних комісій йшла від місцевих учених, які вболівали за долю історичних пам’яток. Домагаючись їх заснування, наукова громадськість прагнула нейтралізувати бодай деякі наслідки кризової ситуації в архівній справі, що склалася у Росії через загальну невпорядкованість місцевих архівосховищ, їх вузько–відомчу приналежність, нищення архівних справ, спричиненого некомпетентністю працюючих з ними осіб, погані умови зберігання матеріалів, вивіз з України до Москви й Петербурга особливо цінних документів та ін. Наукова інтелігенція України усвідомлювала необхідність повсюдного створення національних архівних фондів. Не менш важливим спонукальним мотивом була зацікавленість дослідників у нормальному доступі до документальних джерел, оскільки значення індексу
цитування архівних матеріалів зростав у тодішній науці й був прикметною ознакою наукових комунікацій.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
Форум » Навчання » Історія архівних установ України » Діяльність археографічної комісії та (губернських архівних комісій)
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz