Все для історика
П`ятниця, 21.07.2017, 07:32
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Архіви УСРС в роки великої вітчизняної війни - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Історія архівних установ України » Архіви УСРС в роки великої вітчизняної війни
Архіви УСРС в роки великої вітчизняної війни
EkzorДата: Вівторок, 17.01.2012, 18:37 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Центральний державний науково-технічний архів України створено у 1969 р. з метою централізації зберігання історично значущої науково-технічної документації (НТД). За 40 років свого існування він зосередив документальний масив у 555 227 одиниць зберігання завбільшки і став профільною державною архівною установою у сфері забезпечення збереженості НТД.
Тип науково-технічної документації є специфічним і багатогранним у межах Національного архівного фонду. Культурна значущість НТД полягає у специфічних особливостях її змісту, пов’язаних, перш за все, з її функціональним призначенням. Характерно, що НТД, як джерело для вивчення окремих періодів історії, зокрема історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр., являє двоєдину цінність: 1) важливим є факт створення проекту, проведення науково-дослідної роботи; 2) звертають на себе увагу відомості про стан об’єктів, зафіксовані у пояснювальних записках та звітах про науково-дослідні роботи.
З огляду на інформаційну насиченість, документальні комплекси ЦДНТА України періоду Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. можна умовно розділити на чотири групи.
Звіти про науково-дослідні роботи, виконані українськими вченими в евакуації, а також і після повернення на звільнені території, яскраво демонструють напрями діяльності наукових установ у роки війни та під час відбудови народного господарства. Метою авторів цих розробок було в мінімальні строки видати потрібні для перемоги над ворогом ідеї і, втіливши їх у життя, раціоналізувати виробництво. На сторінках НДР містяться відомості про складні умови праці науковців в евакуації, про підвищені обсяги виробничої програми заводів Сходу, про терміни і хід виконання держзамовлень, про штат працівників на підприємствах під час війни тощо. У цьому плані цінність для істориків являють собою фонди Дніпропетровського інституту чорної металургії (ф. Р-127), Українського науково-дослідного інституту металів «УкрНДІмет» (ф. Р-13), Українського державного науково-дослідного вуглехімічного інституту «УХІН» (ф. Р-17), Державного науково-дослідного гірничорудного інституту (ф. Р-135), Українського науково-дослідного інституту вогнетривів (ф. Р-15), Проектного науково-дослідного інституту промислового будівництва «Харківський «ПромбудНДІпроект» (ф. Р-2).
Група конструкторської документації нагадує про війну опосередковано. Тут на перший план виходить унікальна і складна історія створення документа. Особливої ваги набувають умови, в яких із креслень народжувались трактори і комбайни, кораблі та поїзди, а також потужні турбіни.
У проектних завданнях та технічних проектах подаються найцікавіші матеріали: акти з детальними описами поруйнованості об’єктів, найбільш раціональні шляхи їх відродження та реконструкції, чіткі розрахунки потрібних для відбудови коштів, графіки проведення відбудовних робіт. Проекти повоєнних часів відзначаються певною скороченістю форми, стислістю викладу текстової частини (дороблялися вони безпосередньо на будівельних майданчиках). Характерними ознаками інформації, наведеної у них, є конкретність і точність. «Сухість» документів цього типу доповнюється даними особових фондів. Приміром, документи з фонду архітектора академіка О. І. Заварова (ф. Р-202), одного з авторів проекту відбудови Хрещатика, колоритніше, ніж власне проектна документація, описують відродження головної магістралі Києва .
Окрему ланку становлять креслення споруд, зведених на вшанування пам’яті. Вивершувальна скульптура “Батьківщина-мати” у Києві і грандіозна діорама “Битва за Дніпро” у Дніпропетровську призначені щомиті нагадувати про жертви та подвиги Великої Вітчизняної війни.
Таким чином, документальні комплекси ЦДНТА України є досить репрезентативними для вивчення внеску українських науковців у перемогу у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр. та для визначення масштабів руйнувань великих промислових об’єктів. З реорганізацією 1929 р. Українського Істпарту в Інститут історії партії і Жовтневої революції в Україні при ЦК КП(б)У і створенням у його складі спеціального підрозділу - Єдиного партійного архіву КП(б)Ув республіці почала діяти автономна архівна система. Єдиний партійний архів у 1929-1930 рр. організував приймання документів від Центрального архіву революції. До нього передавали документи поточного діло¬водства (до 1926 р. включно) відділів ЦК КП(б)У. Сюди надхо¬дили і матеріали з ЦК ЛКСМУ, партійних секцій окружних історичних архівів. Єдиний партійний архів здійснював органі¬заційно-методичне керівництво партійними секціями в окруж¬них історичних архівах.
Адміністративно-територіальні реформи позначалися на ме¬режі місцевих партійних архівів. Після утворення областей фор¬мувалися партійні архіви обкомів КП(б)У. Згодом Єдиний пар¬тійний архів виділився в самостійну одиницю - Центральний партархів ЦК КП(б)У. 1940 р. функціонувало 17 партархівів. Партійні архіви обслуговували політико-ідеологічні, науково-інформаційні та кадрові потреби партії. Характерною особливіс¬тю партійного архівного фонду була засекреченість, обмежений доступ, повний контроль за використанням архівних докумен¬тів. Правила використовування документів партархівів, розроб¬лені у 1930-і рр., були спрямовані на перетворення архівного фонду партії в закритий, надсекретний. Так сформувалася замк¬нена архівна система ВКП(б), складовою якої були партархіви КП(б)У.
З початком гітлерівської агресії діяльність архівних установ України підпорядкову¬валася вимогам воєнного часу. Першочер¬говим завданням стала евакуація докумен¬тів на Схід. Невідкладному і обов'язковому вивезенню підлягали секретні і надсекретні фонди, які мали ративне значення для НКВС (у віданні якого з 1938 р. перебу¬вали архіви): списки і картотеки на "ворогів народу", осіб, підо¬зрюваних у шпигунстві. До категорії "першочергових для ева¬куації" було віднесено фонди політичної поліції другої половини XIX - початку XX ст., які містили джерела до історії револю¬ційної боротьби, та обліковий і науково-довідковий апарат держ¬архівів. Водночас в окупованому Києві залишалися найдавніші й націнніші фонди, серед яких актові книги Х¥І-ХУІІ ст. На початку липня 1941 р. Архівне управління НКВС УРСР вста¬новило порядок евакуації архівів. Керуючись політичними пріори¬тетами і вузьковідомчими інтересами, керівні архівні органи НКВС наказали знищити матеріали, які не вдалося евакуювати.
Політику окупаційних властей щодо архівів характеризують діяльність групи Кюнсберга та представників військової влади, метою яких було виявляння, відбирання та вилучання цінностей з метою вивезення їх до Німеччини. Перші місяці окупації позначені не лише стихійним пограбуванням архівів, а й спробами відповідних окупаційних служб забезпечити їх збереження. Ар¬хівне керівництво Німеччини обговорювало концепцію архівної політики в окупованих країнах, у тому числі в Україні, розробля¬ло систему архівного управління за німецькою моделлю. Голов¬ною німецькою установою до кінця 1942 р., яка займалася пи¬таннями архівної справи в Україні, був Айнзацштаб рейхсляй-тера Розенберга. З жовтня 1941 р. до квітня 1942 р. за ініціативою місцевих органів управління та архівістів відновлювалася робота та забезпечувалося функціонування архівів. У цей період Айн¬зацштаб майже не втручався в роботу архівів. На другому етапі (квітень - грудень 1942 р.) вплив окупаційних установ на діяль¬ність архівів посилювався, створювалися умови для переходу архівів до цивільного управління. В кінці 1942 р. було створено Крайове управління архівами, бібліотеками та музеями при рейхскомісарові України. Підрозділом цієї провідної організації, яка займалася питаннями культурних установ в Україні, став Крайовий архіву Києві (грудень 1942 - вересень 1943 рр.). Кра-йове управління архівами з кінця 1942 р. очолив німецький архі¬віст доктор Г. Вінтер.
Грабіжницька політика окупаційних архівних служб щодо ар¬хівних цінностей активізувалася з осені 1943 р., коли в ході війни відбувся вирішальний перелом. Почалося масове вивезення і ни¬щення архівних фондів, руйнування архівних приміщень. Виве¬зення документів з України організувало Крайове управління. Відбирала документи з українських архівів адміністрація Г. Вінтера та спеціалісти штабу Розенберга. Нацистське командування вивозило на Захід цінні матеріали, які з точки зору фашистської пропаганди характеризували німецький вплив на інші землі, до¬сягнення німецьких колоній. Першорядними вважалися докумен¬ти німецьких громад в Україні, актові книги місцевих магістратів (як приклад функціонування середньовічного магдебурзького права). В результаті було вивезено частину Київського архіву дав¬ніх актів спочатку до Кам'янця-Подільського, а 1944 р. - до Тро-пау (Чехословаччина). Найдавніша і найцінніша частина мате¬ріалів цього архіву збереглася завдяки зусиллям колишнього співробітника Бібліотеки АН України М. Геппенера, співробіт¬ників архіву М. Тищенка та сестер Петроградських.
Таким чином, архіви України в роки Другої світової війни зазнали значних збитків внаслідок невдало проведеної евакуації, руйнування в ході воєнних дій з обох сторін, а також свідомого нищення архівних цінностей двома тоталітарними режимами, які використовували архівні документи як засоби ідеологічної та пропагандистської боротьби.
З визволенням України восени 1944 р. почалася робота з від¬новлення радянської архівної системи і відбудова архівного го¬сподарства. Ще у листопаді 1943 р. до Києва повернулося Уп¬равління державними архівами НКВС УРСР, основними напря¬мами діяльності якого була реевакуація архівних фондів, віднов¬лення діяльності центральних державних архівів, реорганізація їх мережі.
Повоєнний період в історії архівної справи. України лов язании насамперед з відбу-
довою архівів, їх приміщень, з включенням до Державного архівного фонду України архівних документів Закарпатської (1945) та Кримської (1954) областей, з розширен¬ ням підготовки в республіці архівістів, відкриттям кафедри архі¬ вознавства в Київському державному університеті імені Т. Шевченка (1944). Суттєвих змін зазнала архівна система УРСР.З одного боку, залишалося повне підпорядкування та підконтрольність архівної системи тоталітарному режимові, що при-зводило до засекречування архівів і архівних фондів, кадрових ерестановок. З другого боку, після смерті Сталіна відбувався процес деякої лібералізації архівів, розширення доступу до них, розгортання наукових функцій архівних установ, встановлення міжнародних зв'язків українських архівістів. На розвиток ар¬хівної справи цього періоду впливали зміни у суспільно-полі¬тичному, науковому та культурному житті республіки. В період так званої хрущовської відлиги (з середини 1950-х років) вжи-валися заходи щодо розвитку основної функції архівів - задо¬волення потреб суспільства у ретроспективній інформації, по¬ліпшення зберігання і використання архівних матеріалів. По¬ становою Ради Міністрів УРСР від 18 квітня 1956 р. "Про заходи по впорядкуванню режиму зберігання і кращому використанню архівних матеріалів міністерств і відомств Української РСР" Уряд дозволив публікацію і "всебічне використання архівних ма¬теріалів, вказавши на потребу видання путівників, описів та ог¬лядів фондів"26. Ця постанова дублювала відповідний союзний документ, підготовлений під егідою ЦК КПРС, засвідчувала посилення впливу партійно-адміністративних органів на політику і характер роботи архівних установ. Архіви УРСР
Ленінський декрет про реорганізацію і централізацію архівної справи в Україні почав здійснюватися у 1918. В січні 1919 для керівництва архівною справою створюється архівна секція при Всеукраїнському комітеті охорони пам'ятників старовини і мистецтва (ВУКОПСМ).
20 квітня 1920 РНК УРСР видала постанову про націоналізацію і централізацію архівної справи в УРСР, згідно з якою всі документи А. оголошено всенародною власністю і визначено структуру державних архівів.
1921 ВУКОПСМ реорганізовано в Головне управління архівами (Головарх) при Наркомосвіті УРСР. 1923 Головарх перейшов у відання ВУЦВК УРСР; було затверджено положення про Центральне архівне управління УРСР, створено місцеві архівні органи (Губархи).
1925 уряд УРСР видав постанову про Єдиний державний архівний фонд УРСР, 1930 — постанову, що визначала склад архівних документів Єдиного державного архівного фонду УРСР.
1932 в зв'язку з адміністративно-територіальною реорганізацією УРСР створені обласні архівні управління, обласні історичні архіви і визначена мережа міських і районних державних архівів. 1938 державні А. були передані у відання Народ. Комісаріату внутрішніх справ УРСР.
1958 Рада Міністрів УРСР затвердила Положення про структуру архівних установ, за яким організаційне, наук.-методичне керівництво і контроль над архівними органами і архівами здійснює Архівне управління (АУ) МВС УРСР. Йому підпорядковано 5 центр. республіканських А.:
• Центральний державний архів Жовтневої революції і соціалістичного будівництва УРСР (Харків);
• Центральний державний історичний архів УРСР (Київ) та його філіал у Харкові;
• Центральний державний історичний архів УРСР (Львів);
• Центральний державний архів фото-, фоно-, кінодокументів УРСР (Київ);
25 архівних відділів управління внутр. справ (УВС) виконкомів обласних Рад депутатів трудящих.
Архівні відділи УВС відають обласними держ. архівами, їх філіалами, міськими і районними держ. архівами, а також контролюють роботу відомчих архівів, установ, організацій і підприємств.
В УРСР є 25 обласних, 8 філіалів обласних, 622 районні і 83 міські держ. А.
Державні А. видають збірники істор. документів, путівники, описи, огляди документ. матеріалів, архівознавчу і довідкову літературу. Фахівців архівної справи готують Московський історико-архівний інститут та кафедра архівознавства Київського державного університету.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
Форум » Навчання » Історія архівних установ України » Архіви УСРС в роки великої вітчизняної війни
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz