| Ekzor | Дата: Середа, 09.06.2010, 13:51 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| На відміну від історичних повістей та сказань перші наукові розвідки з української історії не претендували на повний обсяг. Вони присвячувалися конкретним проблемам і спиралися на критичне ставлення до джерел. Однією з перших таких розвідок була «История о козаках запо-рожских, как оньїе издревле зачалися и откуда своє происхож-дение имеют и в каком состоянии ньіне находятца» (1740) російського офіцера, князя С. Митецького, який чотири роки прожив на Запорожжі. Складений на підставі власних вражень і спостережень цей твір малює цікаву картину внутрішнього устрою та побуту запорозьких козаків. Вперше цей твір С. Митецького був надрукований О. Бодянським у 1847 р., вдруге в Одесі в 1851 р. З огляду на те, що тривалий час праця С. Митецького залишалася у рукописі, з неї, на думку М. Марченка, компілювали Г.Ф. Міллер та О.І. Рігельман.
«На висоті тогочасної історичної науки»1, вважав Д. Дорошенко, над історією України працював офіційний російський історіограф, академік Г. Міллер. Відомий збирач і видавець численних документальних скарбів російської історії, він чимало зробив задля впровадження у науковий вжиток принципів історичної критики. Визначальним для нього був принцип доку-менталізації тексту у вигляді системи документальних посилань, довідкового апарату. Навряд чи можна погодитися із закидами М. Марченка щодо «прямого списування» Міллером у Митецького. Міллер використовував «Историю о козаках за-порожских» як джерело у довгому ряді інших і перш за все архівних матеріалів про запорозьких козаків. Звичайно, він мав доступ до державних архівів, і що дуже вірогідно, займався українською історією, зокрема козацтвом, за дорученням уряду (М. Грушевський).
Розвідки Міллера стали у XVIII ст. першими друкованими працями з української історії. В часописі «Ежемесячньїе сочи-нения, к пользе и увеселению служащие», який видавав і редагував сам Міллер, у 1760 р. були надруковані його статті «О начале ипроисхождениикозаков»та«Известим о іш.і.іклх .і;
рожских». У славнозвісних «портфелях» або «токах» 1'. Міллср.і залишалася ще ціла низка його статей з української тематики, частина яких була видрукувана О. Бодянськиму 1846—18 17 рр.: «Записка о малороссийском народе и о запорожцах», «Сокра-щенное уведомление о малой России», «Рассуждение о запорожцах и краткая виписка о малороссийском народе и запорозцах», «Разньїе материальї до истории Запорожья относящиеся».
Наступний крок щодо видання матеріалів з історії України був зроблений В. Рубаном. Після закінчення Київської академії він приїздить до Петербурга, де займається літературною діяльністю. У 1774 р. В. Рубан став секретарем Г. Потьомкіна, за допомогою якого і почав друкувати матеріали української історії. Ще у 1773 р. побачили світ «Краткие политические и истори-ческие известия о Малой России с приобщением украинских трактатов и известий о почтах, також списка духовньїх и свет-ских тамо находящихся ньіне чинов, числе народа и прочая». Цю публікацію В. Рубана М. Грушевський назвав «маленьким довідником»1 . У 1773 р. В. Рубан видав також збірник «Старина и Новизна». У 1777 р. опублікував «Краткую летопись Мальїя России с 1505 по 1776 год с из'явлением настоящего образа та-мошнего правлення и с приобщением списка прежде бьівших гетманов, генеральньїх старшин, полковников и иерархов; також землеописания с показанием городов, рек, монастьірей, церквей, числа людей, известий о почтах и других нужньїх све-дений». На думку М. Грушевського, це була невеличка історична компіляція з «Краткого описання Малороссии» з доповненнями О. Безбородька. За історіографічною традицією О. Безбо-родьку приписується також видане В. Рубаном «Землеописа-ние Мальїя России», що являє собою географію та статистику Гетьманщини за описом 1764 р.
Перші публікації з історії, географії та статистики України оцінювались О. Безбородьком як вступ до підготовки і видання «повної малоросійської історії». Словом, уже наприкінці 70-х років XVIII ст. у свідомості знавців та аматорів української історії відчувалися нові віяння, скристалізувалась думка про необхідність створення наукової систематичної історії України.
Не випадково, що таке завдання української історіографії було сформульовано О. Безбородьком. Освіту він здобув у Київській академії. У 1774 р. став київським полковником, а у 1775 р. по-
трапив до Петербурга. Стає секретарем Катерини II, міністром іноземних справ, канцлером. Перебуваючи на службі в північній столиці, О. Безбородько цікавиться українською старовиною, листується з земляками, збирає матеріали з історії рідного краю. До рідних звертається із проханням вислати йому з дому рукописи, книги, документи з української історії, бо «находятся люди, кой вознамерились издать историю малороссийскую».
Разом із тим перша спроба укладення наукової історії України була зроблена не в Петербурзі, а в Україні. Військовий інженер, генерал-майор Олександр Рігельман склав у 1778 р. «Историю малороссийскую или повествование о козаках». О.І. Рігельман походив з німецької родини, яка прибула до Росії на початку XVIII ст. в оточенні принцеси Софії Шарлоти Браунш-вейг-Бранденбурзької. Закінчивши Кадетський корпус, перебував на військово-інженерній службі здебільшого в Україні. Протягом 40 років служби бував О. Рігельман і серед запорозьких та донських козаків, воював з турками, жив на Полтавщині та Чернігівщині. Друга дружина О. Рігельмана була з відомого старшинського роду Лизогубів. Звичайно, цей «зукраїнізо-ваний німець російської служби» (Д. Дорошенко) цікавився українською старовиною, вів спостереження, робив власні записи про побут, звичаї та сучасний йому устрій краю. Згодом у відставці, на дозвіллі, у своєму маєтку в с. Андріївці Чернігівського повіту він переробив свою ранню працю з історії України, готуючи її до друку. Втім намір автора не здійснився. Праця О. Рігельмана під назвою «Летописное повествование о Малой России и ее народа и козаках вообще... собрано и составлено чрез трудьі инженер генерал-майора и кавалера Олександра Ригель-мана 1785-8 года» була видана О. Бодянським у 1848 р.
З «Предуведомления к читателю» відомо, що Рігельман був обізнаний з двома українськими історіями, автори яких були йому невідомі (очевидно, йдеться про літописи Самовидця і Граб'янки), в яких багато чого не вистачало, «а пача о начале народа своего пишут, как видно с баснословия, несправедливо». Певно, Рігельмана вже не задовольняла легендарність та казковість козацьких літописів, і своєю працею він робить крок уперед до наукової, критичної історії.
На відміну від своїх попередників автор значно розширює джерельну базу дослідження української історії, використовуючи різноманітні документальні, фольклорні та наративні матеріали: російські і польські документальні джерела, народні історичні пісні, власні спостереження і записи, Четьї Мінеї, Синопсис, «Ядро російської історії» О. Манкієва (А. Хілкова), польські хроніки, придворні записи тощо.
Історична ідеологія О. Рігельмана не виходить за межі старшинського раціоналізму. Головними дійовими особами української історії у нього, як і попередніх авторів, виступають гетьмани, козацька старшина, генеральна, полкова та ін. Провідними діячами сучасної української історії, в його зображенні, постають Катерина II — «главньїй командир всей Малой России» та П. Рум'янцев, заслугою якого було «приведение М. России в благополучное состояние и благоучреждение».
Схема оповідання О. Рігельмана містить досить повну історію України від легендарних часів Кия, Щека і Хорива до 80-х років XVIII ст. Щодо проблеми походження українського народу, то Рігельман відкидає застарілу скіфсько-хозарську концепцію козацьких літописців і додержується версії про слов'янське походження козацтва. Прабатьківщиною слов'ян він вважає область у «Красноруссии» (Галичині), терени між Дніпром, Дністром та Віслою. Виникнення козацтва О. Рігельман відносив до X ст., коли з'явилися «косаки» або «козаки», які служили київським князям, а потім воювали з ними. Згодом на землях України з'явилися татари, а в XVI ст. — черкеси. Цікаво, що О. Рігельман досить широко вживає терміни «Україна» та «українці».
Про новітні віяння в українському історіописанні свідчить той факт, що О. Рігельмана цікавить внутрішня історія українського суспільства: козацький побут, звичаї, громадський устрій України. Свій твір автор супроводжує додатками: 1. «Что в 1878 г. в Малой России бьіть случилося» (про перебування Катерини II в Україні); 2. «Особое описание о бьівших запо-рожских козаках»; 3. «Описание пребьівающих малороссийс-ких народов жительства, обьічаев и обрядов, ньінешних и пре-жних»; 4. «Вьгаиски»; 5. «Список именной всем бьівшим в Малой России гетманов»), в якому подані короткі біографічні відомості.
Певна річ, Рігельман уже стояв на порозі просвітницької історіографії, знаками якої були «громадянське суспільство», «історія громадянського суспільства», «громадянська історія», «внутрішня історія». Просвітницька історіографія, на відміну від традиційного історіописання, була зосереджена на усвідомленні внутрішніх засад зовнішньої політичної та воєнно-дипломатичної історії, а саме: історії законів, форм державного устрою, релігії, господарства, фінансів, армії, флоту, торгівлі, звичаїв, побуту, клімату, статистики окремих регіонів, земель, країн. Не випадково О. Рігельман подав до свого твору 28 малюнків, що зображували представників різних соціальних верств - гетьмана, полковника, сотника, козаків, панів, шляхтянок, селянок, а також дві мапи: одну давню, другу - кінця XVIII ст.
У 1778 р. О. Рігельман написав історію донських козаків -«История или повествование о Донских козаках, собранная и составленная чрез трудьі инж.-ген.-майора и кавалера Алек-сандра Ригельмана 1778 года», яка була надрукована О. Бо-дянським у 1847 р.
Місце і значення праці О. Рігельмана в українському істо-ріописанні вже досить чітко визначені попередніми дослідниками (В. Іконніков, Д. Дорошенко), його «Летописное повествование о Малой России и ее народе» стоїть на рубежі літописного оповідання та критичної історії
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
