| Ekzor | Дата: Середа, 09.06.2010, 13:34 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Зараз в Україні відбувається переосмислення попереднього досвіду та інтерпретація його на ґрунті національної історичної науки. Перш за все слід відкинути ідеологічні штампи та упередження, класові стереотипи мислення. Йдеться про такі ідео-логеми,як «ідейна криза буржуазної історичної науки», «українська буржуазно-націоналістична історіографія», принцип партійності в історіографії, звинувачення в «українському буржуазному націоналізмі», «буржуазні фальсифікації» історії тощо.
Поновлення понятійного апарату української історіографії стає можливим за рахунок багатого семантичного багажу таких суміжних галузей гуманітарного знання, як філософія, культурологія, історія літератури, історія науки та історична бібліографія.
Формуванню модерного наукового апарату української історіографії сприятиме також продуктивна співпраця, творчий діалог між вітчизняними та західними дослідниками історії України. Критерієм добору термінів має бути їх оригінальність, теоретична значущість, багатофункціональність у процесі використання.
Окрім того, важливим джерелом удосконалення категорійного апарату української історіографії залишається багата істо-рико-історіографічна спадщина, яка зараз повертається до широкого вжитку та модернізується. Йдеться про спеціальні розвідки з української історіографії М. та Ол. Грушевських, М. Василенка, Д. Дорошенка та ін.
При аналізі сучасного наукового апарату української історіографії доцільно поділити всі існуючі категорії на три групи: 1) традиційні, 2) новітні, 3) специфічні щодо української історичної науки.
До першої групи входять такі відомі поняття, як «історіографічний процес», «історіографічнаситуація», «історіографічне джерело», «історіографічнийфакт», напрям, течія, наукова школа в історіографії.
Історіографічний процес. Якщо виходити з того, що історія - об'єктивний процес, то такий само характер має і процес її вивчення1 .Історіографічний процес -цеоб'єктивний, цілісний процес генези та розвитку історичного пізнання, накопичення та удосконалення історичних знань. На перебіг історіографічного процесу мають вплив зовнішні, соціокультурні, та внутрішні чинники. Історіографічний процес обіймає не тільки історіюідей, концепцій, методів, а також історію наукових інституцій, організаційних структур. Історіографічний процес сприймається в узагальнюючому або конкретному просторово-часовому вимірі: «світовий історіографічний процес», «античний історіографічний процес», «французький історіографічний процес XIX ст.», «історіографічний процес в Україні» . Звичайно, локальний історіографічний процес має свої особливості, що відрізняє його від інших. Отже, український історіографічний процес розгортався у кореляції із формуванням національної свідомості та політичної ідеології українців, на тлі здобутків східнослов'янської та європейської історичної науки, філософії, під впливом російської та польської історіографії.
Історіографічна ситуація характеризує дискретність, уривчастість історіографічного процесу1. Це певний фрагмент Історіографічного процесу в його конкретному просторово-часовому вияві. Історіографічна ситуація відбиває властиві даному історичному моменту прикмети історичного пізнання. Якщо категорія «історіографічний процес» характеризує історичне пізнання з точки зору динаміки та цілісності, то «історіографічна ситуація» - з точки зору статики (у певний проміжок часу). Категорія «історіографічна ситуація» містить проблемний та хронологічно-часовий відтінки, наприклад, «історіографічна ситуація довкола робіт М. Костомарова», «історіографічна ситуація за часів М. Костомарова >>.
Історіографічне джерело - різновид історичних джерел2. Під історіографічним джерелом слід розуміти специфічну групу джерел, які містять інформацію про історіографічний процес і водночас постають доробком цього процесу. Той самий текст нарративного чи документального характеру може бути історичним або історіографічним джерелом. Йдеться про синтетичні історичні дослідження, статті, монографії, рецензії, критичні огляди, доповіді, чернетки, нотатки, плани робіт, мемуари, щоденники, автобіографії, приватне та ділове листування, офіційні, діловодчі документи тощо. Історіографічним джерелом ці матеріали стають у процесі історіографічного дослідження, у ході вивчення загального чи локального історіографічного процесу, певного напряму, школи в системі історичної науки, творчої діяльності конкретного історика. Джерельна бала історіографічного дослідження має три рівні: 1.) конкретний текст історика, 2) «великий текст», тобто сукупність робіт історика, його творчий доробок, 3) «історико-культурний контекст»
- сукупність матеріалів, що характеризують епоху та умови наукової діяльності історика.
Історіографічний факт. При визначенні цього поняття доречним буде аналогія з історичним фактом. Історики-пози-тивісти визначають історичний факт як «рештки старовини», об'єктивну данність, фрагмент історичної дійсності, який знаходить відображення у відповідних джерелах.
На думку Р.Дж. Коллінгвуда, історичний факт - це результат пізнавальної діяльності історика. «Концепція історії, щомає справу з фактами й нічим іншим, окрім фактів, може видатися досить безневинною, але ж що таке факт? Згідно із позитивістською теорією пізнання, факт є чимось, безпосередньо даним у сприйнятті. Коли говориться, що наука складається із визначення напочатку фактів, а потім - із відкривання законів, то тут факти є фактами, що їх безпосередньо спостерігає вчений... В історії ж слово «факт» мас вельми відмінне значення. Той факт, що в 11 сторіччі рекрутів до легіонів почали набирати повністю поза межами Італії, не дається в безпосередньому сприйнятті. До нього добираються через висновки, з допомогою процесу інтерпретації даних згідно із складною системою правил і припущень»1. З огляду на це, історіографічний факт слід розуміти як доробок пізнавальної діяльності історика науки. Той факт, що наприкінці XIX - на початку XX ст. українська історична наука остаточно відмежовується від російської та польської історичної науки і набуває статусу національної з незалежними науковими інституціями та розвинутим ідейно-концептуальним апаратом, - це підсумок ґрунтовних досліджень не одного покоління дослідників історії української Історичної науки.
Історіографічна концепція становить кінцеву мету істори-ко-наукового дослідження. Історіографічна концепція- це низка історіографічних фактів, об'єднаних на певних ідейно-теоре-тичиих засадах. Радянські історики створили класову концепцію розвитку української історичної науки, зміст якої полягав у боротьбі трьох провідних течій в науці: дворянської, буржуазно-націоналістичної та революційно-демократичної. Д. Дорошенко додержувався державницької концепції української історіографії, яка полягає у впровадженні в історичну свідомість та науку ідей національної окремішності та державності.
Течія в історичній науці - об'єднання науковців на підставі спільних суспільно-політичних поглядів і програм (буржуазна, демократична, консервативна, націоналістична).
Напрям в системі історичної науки означає об'єднання вчених на засадах спільності методологічних принципів та настанов (романтичний, позитивістський, філософська історія, державницький напрям)1.
Школа в структурі історичної науки - багатовимірний феномен. Школа як фрагмент історичної дійсності являє собою різновид колективної наукової діяльності (поряд з такими формами колективної співпраці, як науково-дослідна лабораторія, кафедра, науково-дослідницький інститут, неформальний коледж тощо). Основною рисою цієї форми колективної діяльності с зв'язка: вчитель - учні. Разом з тим школа це ідеальна конструкція, засіб вивчення процесу наукового пізнання, форм колективної творчості, який (засіб) у кожного автора набуває свого змісту2. Наукова школа в історіографії - це колектив дослідників, об'єднаних спільною проблематикою, єдиними методологічними принципами, концепціями, які гуртуються навколо певної організаційної структури (кафедри, наукового товариства, історичного часопису тощо). Наукові школи в українській історіографії виникають у другій половині XIX ст., коли у зв'язку з процесами соціалізації та інституалізації науки, актуалізується практика врегулювання колективної наукової діяльності, своєрідний «розподіл ролей» в процесі історичного пізнання. Йдеться про київську школу документалістів на чолі з В. Антоновичем, львівську та київську школи М. Грушевсько-і-о, харківську школу Д. Багаліятощо.
Другу групу категорій історіографії містять поняття, запозичені із суміжних галузей знання: філософії, культурології, наукознавства, історії літератури та науки.
Типи історико-наукових досліджень. У сучасному наукознавстві розрізняють два типи історико-наукових досліджень: соціальна історія науки або соціологія науки (історична соціологія науки) та інтелектуальна історія науки. Соціальна історія науки за предмет дослідження має зовнішню історію науки, її організаційні установи, наукові товариства, підготовку кадрів, у широкому розумінні - механізм взаємодії науки та суспільства, науки і влади, науки і культури.
Інтелектуальна історія науки - це історія ідей, теорій, концепцій. Інтелектуальна історія науки орієнтована на розуміння внутрішніх, когнітивних чинників розвитку наукового пізнання. Кожний з цих типів історіографічного дослідження є самодостатнім тасамоцінним. Не виключається і поєднання цих двох типів історіографічних досліджень у синтетичних працях з історії науки.
Образ науки. Дана категорія охоплює уявлення конкретного соціуму про предмет, методи, функції науки, її місце у суспільстві, соціальний статус. У достатньо диференційованому культурному середовищі існують різноманітні образи науки, які перебувають між собою у відносинах діалогу, критики чи конфронтації.
У структурах наукової свідомості нашої епохи існують два образи науки: традиційний дисциплінарний, який передбачає погляд на науку як сукупність наукових дисциплін зі своїм специфічним полем дослідження, та образ, який щойно витворюється ■- проблемний, згідно з яким у центрі пізнавального процесу знаходиться наукова проблема, яка має бути розв'язана різними методами, не обмеженими «прокрустовим ложем» конкретної наукової дисципліни.
Ідеал науковості - категорія, запозичена з культурологічного арсеналу. Під ідеалом науковості розуміють зразок, еталон оцінки, прийнятий в науковому середовищі даної доби. Стиль історичного мислення. Поняття стилю виникло в античній риториці і тривалий час розроблялось у сфері мистецтвознавства. Лише у XIX ст. воно увійшло до понятійного апарату культурології. У 1960 - 1970-х роках поняття стилю стало впроваджуватись у таких галузях, як наукознавство, історія науки, історіографія1. Стиль історичного мислення - це тривала сукупність соціально-психологічних настанов, теоре-тико-методологічних принципів та аксиологічних орієнтирів. Стиль мислення має різні прояви. Йдеться про стиль мислення певної епохи взагалі (стиль мислення античності, доби Ренесансу), стиль мислення, репрезентований науковим напрямом, науковою школою (романтичний стиль мислення, стиль мислення школи В.Антоновича), врешті, про особистий стиль мислення кожного конкретного історика. Зміна стилів мислення зумовлює розвиток історіографічного процесу: міфологічний, провіденціалістський тощо.
Тип історика - це певна розумова конструкція, яка характеризує зміст, спрямованість, мотиви творчої діяльності історика. Зміст цієї конструкції містить наукові пріоритети історика, ставлення до джерел, до різновидів історичної праці: збиранню, опису джерел, історичному аналізу чи синтезу, художнім викладам в історії, емоційно-исихологічному висвітленню минулого. Складовими поняття «тип історика» стали аналіз внутрішнього світу дослідника, особистої вдачі, характеристика культурного оточення, коло знайомств, взаємини вченого з родиною, друзями, колегами. Має значення відношення істориків до музики, образотворчого мистецтва, літератури, а також зворотний вплив творчого оточення на дослідницьку діяльність вченого. Важливе усвідомлення психології та естетики творчості історика.
До третьої групи історіографічних категорій входять поняття, що характеризують специфіку історіографічного процесу на українському ґрунті. Вивчення українського історіографічного процесу неможливе без таких понять, як «українське національне відродження», «українськебароко», «Український П'ємонт». До цього ж ряду належать поняття, забуті чи навмисно відкинуті з ідеологічних упереджень, як-от: «етнографізм», «антикварна робота», «антикварні зацікавлення», «історичнеписьменство», «національно-історичнадумка».
У цілому, аналіз понятійного апарату сучасної історіографії має за мету не сталі дефініції, а творчу інтерпретацію історико-паукових категорій на. матеріалах історії української історичної науки, що розраховано на самостійно мислячого студента, уважного співрозмовника.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
