Його діяльність нерозривно пов’язана з Українським Історичним Товариством та журналом “Український Історик”, де він працює вже близько півстоліття. В 1963 році з ініціативи Л. Винара було засновано журнал історії та українознавства “Український Історик”, його ж обрано головним редактором (вчений вже мав досвід в цій справі – в 1950 році брав участь у виданні журналу “Юність”, а в 1951-58 роках був членом Редакційної Колегії “Розбудови держави”). В 1965 році Любомир Винар став головним ініціатором Українського історичного товариства, очолив Ініціативну групу УІТ і шляхом листування провів основоположні збори. В 1981 році історика було обрано Головою УІТ, ким він є і до сьогодні. Завдяки вдалій організаційній діяльності журнал “Український історик” як офіційний друкований орган Українського історичного товариства є чи не єдиним репрезентантом об’єктивних досліджень і розвідок з історії України. В 1965-80-их роках Л. Винар зініціював створення більшості традиційних і водночас актуальних рубрик журналу, найважливіші з-поміж них такі: “Наукові установи” (1969), “Українські вчені” (1970), “Українська еміґрація” (1971), “Методологія” (1978), “Періодизація і термінологія” (1982), “Історія української преси” (1988) та інші. Важливою заслугою Л. Винара є залучення провідних фахівців-науковців як з діаспори, так і з України до розбудови Товариства та його друкованого органу. На сьогодні до складу Редакційної колегії “Українського історика” входять чотири представника з України, а з дев’яти консультантів часопису – чотири репрезентують її наукові та університетські центри. Крім того, при Президії УІТ створено Світову Дорадчу Раду УІТ, до складу якої входять по вісім представників з діаспори та України. Цим фактом голова УІТ підкреслює немислимість розвитку української науки у відриві від Батьківщини.
Важливим напрямом в організаційній роботі Любомира Винара був план розгорнення представництв і осередків Українського Історичного Товариства з метою кращої його координації. Вирішення цієї задачі здійснювалось двома шляхами – створення т.зв. “клітин” УІТ (представництв на місцях), а після проголошення незалежності України створення осередків Товариства в Україні. Голова УІТ виступив в цьому процесі не лише як організатор, а і безпосередній засновник. Під час відкриття представництв в Торонто, Мюнхені, Чикаго Л. Винар брав участь в обранні Управ УІТ, а також проводив зустрічі з громадськістю для підкреслення важливості роботи Товариства. Поворотним пунктом в цьому питанні став 1990-ий рік, коли Голова УІТ особисто відвідав Україну. З 1991 року з його ініціативи починають виникати осередки УІТ в Україні: у Львові та Києві (1992), згодом – в Дніпропетровську, Ужгороді, Черкасах, Чернівцях, Острозі. На сьогодні їх нараховується близько двадцяти, що є важливим показником популярності і впливу УІТ як об’єктивного чинника на формування самостійної української історичної науки.
Любомир Винар здійснив неабиякий вклад у розбудову архівних фондів. За його ініціативи при Українському Історичному Товаристві був створений власний архів (1967), архівний фонд М. Грушевського (1986), брав участь у створенні архіву археолога та громадського діяча О. Кандиби.
Незмінний головний редактор „Українського Історика”, Любомир Винар багато зробив для поширення знань і дослідження окремих сторін історії України, історіографії, історії козацтва, геральдики, генеалогії. Як дослідник історії України, він значну увагу приділяв історичним постатям, козаччині, а також періоду історії після 1917 року, зокрема діяльності Української Центральної Ради.
Неоціненним є його вклад в розвиток науки грушевськознавства, засновником якої він постав. З 1950-их років вчений ґрунтовно зайнявся систематичним вивченням життя і творчості автора “Історії України-Руси”, в які було закладено концепцію історії України, та голови Центральної Ради Михайла Грушевського. Проте офіційно грушевськознавство як окрема міждисциплінарна наука постала на сторінках „Українського Історика” зі створенням спеціальної рубрики „Грушевськіана” в 1972 році. На сьогоднішній день журнал Українського Історичного Товариства по праву вважається „журналом грушевськознавства”, оскільки в ньому друкуються не тільки матеріали засновника, а й інших дослідників грушевськознавчої тематики. Маючи глибоку повагу до М. Грушевського як історичної постаті, Л. Винар став ініціатором створення спеціальних ювілейних збірників „Українського Історика”, присвячених М. Грушевському (1966, 1984, 1991, 1996, 2002, 2006). З 1997 року вчений започаткував і редагує одне з найновіших серійних видань УІТ „Епістолярні джерела грушевськознавства” у співпраці з Інститутом української літератури ім. Т. Шевченка НАН України. На окрему увагу заслуговують міжнародні наукові конференції, присвячені М. Грушевському. В 1996 році Л. Винар організував і очолив Міжнародний академічний комітет для відзначення Михайла Грушевського та його 130-ліття, а також організував відповідні конференції в Америці, Канаді, Європі і Україні. Як грушевськознавець, Любомир Винар на сучасному етапі патронує розбудову музейних колекцій і архівних фондів в музеях М. Грушевського у Києві та Львові.
Досвідчений фахівець, Любомир Винар більше сорока років працював в американських університетах. Він став засновником і організатором праці науково-дослідних осередків Бібліографічного Наукового Центру Бовлінґґрінського університету (США, 1965), Наукового Центру дослідження етнічних публікацій і культурних установ Кентського державного університету, був Президентом Американської Міжуніверситетської Ради Етнічних Студій в Огайо (1978-1984), Головою Славістичної Секції Американської Бібліотекарської Асоціації (1977-1980). Як науковець, він став одним з перших консультантів з українознавства Українського наукового інституту Гарвардського університету та інших наукових установ. Плідною була його праця і в українських громадських та наукових установах. Л. Винар був одним із засновників (1961), а пізніше і Президентом Української Американської Асоціації Університетських Професорів, а у 90-их роках – Головою Академічної Ради при Уряді Української Народної Республіки в екзилі. Заслуговує на увагу і діяльність вченого в Науковому Товаристві ім. Т. Шевченка, з яким його пов’язує опрацювання гасел для третього видання „Енциклопедії Українознавства” та „Енциклопедії Української Діаспори”.
Любомир Винар багато зробив для популяризації знань про Україну як організатор наукових з’їздів та конференцій (українських, американських і міжнародних) в Америці, Канаді, Європі. Він тісно співпрацює з Американською Історичною Асоціацією, відстоюючи інтереси української історичної науки. За його ініціативи відбулась перша загальна конференція істориків України в Лондоні (1978) за участі Гарвардського Інституту Українських Студій і Канадського Інституту Українських Студій. Окремі конференції він організовував або брав активну участь в Колумбійському університеті (Нью-Йорк, США), Кентському державному університеті (Кент, США), Манітобському та Торонтському університетах (Канада), Українському Вільному Університеті (Німеччина) та багатьох інших. На окрему згадку заслуговує його великий вклад в організацію і проведення Наукового Конгресу в честь 1000-ліття хрещення України-Русі (Мюнхен, 1988).
З проголошенням незалежності Любомир Винар став одним з основних організаторів наукових конференцій, конгресів та з’їздів в Україні, серед яких: Перший Міжнародний Конгрес українських істориків (Чернівці, 2000), Другий Міжнародний Конгрес українських істориків (Кам’янець-Подільський, 2003), Четвертий (Одеса, 1999) і П’ятий (Чернівці, 2002) Конгреси МАУ, а також Міжнародні конференції по вивченню діаспори (Острог). На сучасному етапі Любомир Винар бере активну участь в розбудові Інституту Досліджень Української Діаспори та кафедри історії діаспори, налагоджує зв’язки по обміну науковою літературою, а також виступає організатором і учасником Четвертого міжнародного конгресу українських істориків (2006-2007).