| Ekzor | Дата: Четвер, 10.06.2010, 14:52 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Олекса́ндр Петро́вич Огло́блин (народжений Мезько; *6 грудня 1899, Київ — †16 лютого 1992, Спрингфілд (США)) — український історик, архівіст та політичний діяч, автор близько 1000 наукових праць. Під час окупації Києва — міський голова (вересень-жовтень 1941 року). З 1944 року — в еміграції. Серед його учнів — сучасний канадський історик Орест Субтельний.
Олександр Оглоблин народився у Києві 12 листопада 1899 року, походив зі стародавнього білорусько-українського роду Лашкевичів. Справжнє його прізвище - Мезько, виховувався вітчимом Петром Оглоблиним (чиє прізвище потім і перейняв). Закінчив Третю Київську чоловічу гімназію. Восени 1917 року поступив на історико-філологічний факультет Університету Св. Володимира, де прослухав скорочений курс і з 1919 року почав викладати історію та українознавство у київських гімназіях. У 1921-41 рр. викладав у Київському інституті народної освіти. 3-го квітня 1922 року він одержав професорське звання, а після захисту у 1926 році дисертації, першим з вітчизняних істориків був удостоєний наукового ступеня доктора історії української культури.
У 1930-ті рр. був директором Київського центрального архіву давніх актів, працював в інституті історії України АН УРСР. В процесі вивчення та систематизування вітчизняної історії використовував «Історію русів», за що у 1930-31 рр. зазнав переслідувань, арештовувався органами ДПУ. Співпрацював з К. Т. Штепою, але під час війни поступово розірвав з ним зв'язки через співпрацю останнього з ґестапо, негативну роль у знищенні українсько-націоналістичного руху у Києві та перехід на російсько-імперські позиції в історії.
Серед наукових зацікавлень історика в ці роки переважав інтерес до економічної історії. У 1925 році були опубліковані дві монографії Олександра Петровича — «Мануфактура в Гетьманщине» і «Предкапиталистическая фабрика» — перші томи заплямованого монументального дослідження, присвяченого історії української фабрики. До появи книги О. Оглоблина розвиток економіки Гетьманщини залишався поза увагою істориків, що визначило ролю цієї праці у доповненні схеми української історії М.С. Грушевського, зокрема її поширенні стосовно XVIII — XIX ст.
Ідея економічної автономії України у працях О. Оглоблина пізніше переросла у обгрунтування ідеї національно-державної самостійности України, в першу чергу у дослідженнях, присвячених історії української політичної думки XVII — XVIII ст., серед яких — студії над повстанням Петра Іваненка (Петрнка), гетьмана Івана Мазепи, дослідження біографій діячів Новгород-Сіверського патріотичного гуртка, вивчення видатної пам’ятки української історіографії — «Історії Русів» тощо. Це зацікавлення мало початок у 20-х роках, а продовження — на еміграції, в умовах вільного розвитку української історичної науки. На ранньому етапі творчости цікавили О. Оглоблина також церковна історія та генеалогія, але в умовах тодішньої політичної системи дослідник не міг вповні присвятити себе улюбленим темам.
У 1926 р. в Одесі в актовій залі Одеського Університету Олександер Оглоблин прилюдно успішно захистив дисертацію на основі своєї монографії «Передкапіталістична фабрика», за що йому було присуджено (першому в Україні) ступінь доктора історії української культури.
Олександер Петрович підготував до друку монографію «Україна в часи Петра І» 12, крім того, був серед авторів багатотомного видання «Нариси з історії України», в якому опрацював VI випуск «Україна в кінці XVII — в першій чверті XVIII ст.» 13. Згідно з постановою Вищої Атестаційної Комісії СРСР про необхідність підтвердити свій науковий ступінь на початку 1941 р. О. Оглоблин у Москві був затверджений доктором історичних наук без захисту дисертації.
Твори
Гетьман Іван Мазепа та його доба
Оглоблин О. Українська історіографія. 1917–1956 / Пер. з англ. — К., 2003. — 253 с. — ISBN 966-8225-18-Х
«Герб міста Києва» (1942)
«Люди старої України» (1959)
«Історія України. Короткий курс» (1941, спільно з С. Белоусовим, К. Гуслистим, Ф. Ястребовим, М. Петровським, М. Супруненком). Наталія Полонська Василенко
ПОЛОНСЬКА-ВАСИЛЕНКО Наталія Дмитрівна (31.01 (13.02).1884, м. Харків – 08.06.1973, м. Дормштадт, похована у м. Новий Ульм, Німеччина) – дослідниця історії України XVIII ст., історіограф, археограф. Учениця М. В. Довнар-Запольського.
Батько – один із фундаторів Військово-історичного т-ва в Києві артилерійський генерал Д. П. Меньшов. 1900 закінчила Києво-Фундуклеївську жіночу гімназію, 1911 – іст.-філол. відділення Вищих жіночих курсів (Київ), 1913 – іст.-філол. фак-т Київ. ун-ту Св. Володимира. 1912–15 – асистент по кафедрі російської історії та кафедрі методики, з 1916 – викладач Вищих жіночих курсів, з 1916 – приват-доцент Київ. ун-ту, де завідувала археологічним музеєм. Дійсний член Київ. т-ва охорони пам’яток старовини та мистецтва (1911), Іст. т-ва Нестора-літописця (1912), Таврійської ученої архівної комісії (1916). 1917–20 – викладала на Вищих жіночих курсах А. В. Жекуліної. Одна із фундаторів та вчений секретар Київ. археологічного ін-ту (1917–24), де читала курс археології Росії та України, вела семінарські заняття. 1918–20 – завідувала музеєм старожитностей Університету. 1921–23 – викладач і директор київської трудової школи № 56. 1925–27 – архівний реєстратор і помічник ученого архівіста Київ. центр. архіву давніх актів. 1926 була учасницею І Всеукраїнського з’їзду архівістів України. 1927–31 – проф. Київ. худ. ін-ту. 1924–33 – н. с. різних кафедр і комісій ВУАН; з 1929 – член Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України; 1929–34 – вчений секретар Комісії для виучування соціально-економічної історії України ХVІІІ–ХІХ ст.; 1930–34 – дійсний член Археографічної комісії ВУАН. 1934–38 – н. с. рукописного відділу Всенародної бібліотеки України. 1938–1941 – с. н. с. сектора історії України доби феодалізму Ін-ту історії АН УРСР. Докт. дис. «Нариси з історії заселення Південної України у середині ХVІІІ століття (1734–1775)» (1940, захист в Ін-ті історії АН СРСР). Одночасно 1940–41 – проф. Київ. держ. ун-ту.
З початком німецької окупації Києва 20 жовтня 1941 очолила Археологічний інститут, а з грудня того ж року і Київ. Центр. Архів Давніх Актів (з травня 1942 на правах відділу Головного історичного архіву). 1942 – співробітник Музею-архіву переходової доби м. Києва. У вересні 1943 виїхала спочатку до Львова, а потім на еміграцію. Проф. (1944), декан філософ. фак-ту (1966) Укр. Вільного ун-ту, проф. Укр. Православної Академії в Мюнхені (1946). Дійсний член Укр. іст-філол. т-ва у Празі (1943), Церковно-археогр. комісії у Львові (1944, з 1946 – у Мюнхені), НТШ (1947), УВАН (1948), Міжнародної Вільної Академії наук у Парижі (1952).
Праці:
Полонська -Василенко Н.Д. Видатні жінки України. – Мюнхен, 1969.
Полонська -Василенко Н.Д. Дві концепції історії України і Росії. – Мюнхен, 1964.
Полонська -Василенко Н.Д. Запоріжжя XVIII століття та його спадщина. – Т. 1, 2. – Мюнхен, 1965–1967.
Полонська -Василенко Н.Д. Заселення Південної України в XVIII ст. – Мюнхен, 1960.
Полонська -Василенко Н.Д. Історична наука в Україні за совєтської доби та доля істориків // ЗНТШ. – Т. 173. – 1962.
Полонська -Василенко Н.Д. Історичні підвалини УАПЦ. – Мюнхен, 1964; вид.2, ідентичне: Рим, 1964.
Полонська -Василенко Н.Д. Історія України. – Т. 1, 2. – Мюнхен, 1972–1976; вид.2. – К., 1992.
Полонська -Василенко Н.Д. Процес «Центра дій» 1924 р. – Мюнхен, 1956.
Полонська -Василенко Н.Д. Теорія III Риму в Росії протягом XVIII та XIX стол. – Мюнхен, 1951 (на обкл. 1952).
Полонська -Василенко Н.Д. Українська Академія наук. – Ч. 1, 2. – Мюнхен, 1955–1958, вид.2. – К., 1993.
Полонська -Василенко Н.Д. Культурно-исторический атлас по русской истории. – Т. 1–3. – К., 1913.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
