| Ekzor | Дата: Четвер, 10.06.2010, 13:15 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Бантиш-Каменський Дмитро Миколайович (16.11.1788, м. Москва, тепер РФ — 06.02.1850, м. Санкт-Петербург, тепер РФ) — історик, археограф, письменник. Член Товариства історії й старожитностей російських і Товариства дослідників природи (з 1823).
Народився в сім’ї історика й архівіста М. Бантиш-Каменського. Отримав домашню освіту під керівництвом поета, професора словесності О. Мерзлякова. З 1800 р. — юнкер Московського архіву Колегії закордонних справ. У 1804 р. створив першу власну історичну працю «Росіянин при труні патріарха Гермогена». У 1808—1810 рр. побував у відрядженні в Молдавії, Валахії, Cербії; по дорозі побував в Україні, зокрема в Києві, де вивчав церковні старожитності. Під час війни 1812 р. брав участь в евакуації Московського архіву закордонних справ до м. Нижнього Новгорода. У 1813 р. повернувся до Москви, де слухав лекції в Московському університеті. У 1814 р. перейшов на службу до Колегії закордонних справ у Санкт-Петербурзі; брав участь у підготовці Паризького договору, служив статс-секретарем у міністра К. Нессельроде. У 1816 р. залишив дипломатичну службу; призначений чиновником з особливих доручень, а пізніше — правителем канцелярії військового губернатора Малоросії князя М. Рєпніна-Волконського в м. Полтаві. Перебуваючи на цій посаді, подорожував по Україні (відвідав, зокрема, м. Чигирин), працював в архівах Києва, Полтави, Чернігова, опрацьовував фонди приватних колекцій документів. У 1823 р. дістав чин статського радника; з 1825 р. — цивільний губернатор м. Тобольська (тепер РФ). Унаслідок чиновницьких інтриг у 1828 р. звільнений з посади і зарахований до Герольдії, у 1834 р. пішов у відставку з цивільної служби. Упродовж 1834—1836 рр. займався науковою і літературною роботою. У 1836 р. поновлений на державній службі, призначений губернатором м. Вільна (тепер м. Вільнюс Литовської Республіки), у 1838 р. зарахований до штату Міністерства внутрішніх справ (з 1839 р. — член його Ради), з 1840 р. — член Департаменту уділів. У 1849 р. одержав чин таємного радника. Помер у м. Cанкт-Петербурзі, похований у м. Москві.
Першу наукову працю «Росіянин при труні патріарха Гермогена» опублікував у 1806 р. У нарисі «Мандрівка до Молдавії, Волощини і Cербії» (1810) описав власні враження від закордонної подорожі 1808 р. Під час навчання в Московському університеті видав праці «Діяння славетних полководців і міністрів, які служили за царювання імператора Петра Великого» (у 2-х ч., 1813); «Історичне зібрання списків кавалерів чотирьох російських орденів» (1814). На основі досліджень документів українських архівів створив фундаментальну працю «Історія Малої Росії від часу приєднання її до Російської держави за царя Олексія Михайловича до скасування гетьманства, із загальним вступом, додатком матеріалів і з портретами» (у 4-х ч., 1822) — перше фундаментальне наукове дослідження з історії України козацької доби, в якому, зокрема, дав оцінку діяльності ряду українських гетьманів та інших козацьких діячів, розглянув політичне, соціально-економічне становище, основні віхи національної культури України в минулому. Опублікував також «Думку про Малоросійського літописця» (1826), довідково-біографічні словники «Cловник визначних людей Російської землі» (у 5-ти ч., 1836, 1848), «Життєписи російських генералісимусів і генерал-фельдмаршалів» (у 2-х ч., 1840—1841). Автор історичного роману «Княжна Марія Меншикова» (1833), памфлету «Шемякин суд у XIX столітті» (1830—1834). Частину неопублікованих матеріалів історика (зокрема «Джерела малоросійської історії») видрукував у 1858—1859 рр. О. Бодянський. Тут за дорученням і за безпосередньої участі М. Г. Рєпніна написав першу узагальнену історію України під назвою "История Малой России со времен присоединения оной к Российскому государству при царе Алексее Михайловиче, с кратким обозрением первобытного состояния сего края". За короткий час книга дочекалася трьох видань: 1822, 1830, 1842 рр. У 1903 р. вийшло 4-е видання; через 90 років з'явився його репринт. Написана на солідній історіографічній основі, праця принесла автору широку популярність і наукове визнання. Хоча автор не протестував проти зверхності Російської імперії над Україною, книгу відрізняв непідробний український патріотизм; вона ніби оживила в суспільній пам'яті часи політичної автономії і козацьких привілеїв. Перебуваючи в Україні, зібрав і систематизував цінний історичний матеріал, опублікований в:
«История Малой России со времен присоединения оной к Российскому государству при царе Алексее Михайловиче»(I-IV, 1822)
«Словарь достопамятных людей русской земли» (1836)
«Источники малороссийской истории» (1858—1859)
Як історик Д.Бантиш-Каменський не відділяв історію України від історії Київської Русі, вважав українське козацтво визначальним чинником розвитку українського народу.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
