| Ekzor | Дата: Середа, 09.06.2010, 15:49 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Духовне життя в українських землях ХУП-ХУПІ ст. знаходилось під впливом такого загальноєвропейського культурного процесу як бароко. Бароко походить від італійського слова Ьагоссо і означало вибагливий, примхливий. У широкому розумінні бароко являє собою стиль мислення та поведінки людей перехідної доби.
144
Визначною рисою цього стилю є рухливість, мінливість, динамізм ідей, подій, настроїв та вчинків. У повсякденному житті - це потяг до мандрів, пригод, авантюри, гострих відчуттів. У мистецтві бароко віддає перевагу пишності, пластичності форм, про що нагадує завиток і крива лінія на відміну від гострого кута готики та півкола ренесансу. У літературі бароко переважають відчуття напруженості, катастрофи, пристрасть до сміливих комбінацій, риторичність, велемовність, декоративність стилю, захопленість зовнішніми формами за рахунок змісту. Відбувається збагачення літературних жанрів, серед яких лірика, епос, історична повість, драма, проповідь, політична хроніка, природничий трактат. Бароко відрізняє особливий інтерес до природи, яка сприймається як шлях до Бога. Природа зображується в суворих «неестетичних» тонах, з одного боку, відчувається потяг до натуралізму, теми смерті, з іншого — розквіт природничих наук та математики. Це епоха великих наукових відкриттів, поодиноких геніїв, як-от: М. Коперник, Г. Галілей, І. Каплер, І. Ньютон, першої наукової революції, доробком якої стала нова картина світу, ньютонівське поняття абсолютного простору і часу, ідея універсальності, взаємозв'язку та руху.
Протягом XVII—XVIII ст. бароко існує як історичний стиль, головне призначення якого полягає не стільки у пробудженні спокійного естетичного чи релігійного почуття, скільки у зворушенні, схвилюванні, розбурханні, сильному враженні тощо. Засадничими для цього стилю є прагнення до перебільшення, гіпербол, великих форм; нахил до парадоксів, антитези, гротеску, всього чудернацького, надзвичайного у житті та творчості; універсальність, всеохопленість1.
На українському ґрунті бароковий стиль мав свою специфіку і пройшов певні етапи внутрішньої еволюції. По-перше, на думку проф. Д. Чижевського, до створення барокової культури в Україні більшою мірою спричинилися православні кола, ніж католицькі. По-друге, в системі українського бароко, насамперед у літературі, духовні елементи переважали над світськими.
Першим письменником в Україні, в творчості якого відбились барокові риси, був Іван Вишенський, літературну манеру якого відрізняли сміливі аналогії та антитези, стиль пророкування, нагромадження літературних прикрас. Втім, бароковість Вишенського була спрямована не до поєднання ренесансних елементів з національною традицією, а визнання пріоритету останньої. «Справжній початок» бароко Д. Чижевський пов'язує з іменами Мелетія Смотрицького та Кирила Транквіліона Ставровецького, а остаточну перемогу бароко — з утворенням київської школи та наступними реформами П. Могили і І. Мазеїш. Протягом усього XVIII ст. Києво-Могилянська академія була справжнім осередком барокової культури, науки та літератури. За межі барокової традиції не вийшов навіть талановитий філософ і мораліст Г. Сковорода, останній представник барокової вченості та стильових форм. Період пізнього бароко пов'язаний з витвором стилю рококо. Цей палацовий, граціозний, неначе іграшковий, легковажний стиль в Україні не розвинувся, тому що не було свого двору, а українська еліта поступово русифіковувалася протягом усього «галантного століття».
Слабкі паростки стилю українського рококо Д. Чижевський вбачає при дворі Єлизавети Петрівни, що знайшло почасти відображення в українській ліриці, музичних творах, обробках народних пісень.
Впадає в вічі зацікавленість знавців української старовини своєю власною «античністю». У центрі уваги авторів XVII-XVIII ст. знаходились питання етнічної історії давніх народів та походження власного народу. Вивчення стародавньої історії свого народу вважалося престижним в академічних колах Росії XVIII ст., про що свідчать наукові розвідки Коля, Байєра, Мілле-ра, Стралленберга, Стріттера, Тунманна, Шльоцера, Ломоно-сова, Татищева, Френа, присвячені етнічному складу давніх народів, які мешкали на території Росії, взаєминам східних слов'ян із сусідами - арабами, Візантією та Європою. На чолі «античних зацікавлень» української історії знаходилась проблема походження українського народу.
У XVIII ст. концепція «сарматизму» занепадає, натомість поширюється її різновид у формі хозаризму. На позиціях хозариз-му стояли такі відомі козацькі літописці, як Г. Граб'янка, С. Ве-личко. Найдавніша історія українського народу в тлумаченні Г. Граб'янки постає як історія козацтва. «Малоросійський народ», прозваний козаками, він виводив від скіфського роду — хозар, що походили від Яфетового сина Гомера. Хозар Г. Граб'янка вважав предками усіх слов'янських народів, Литви, Жмуді — «народ слов'янський від прабатька Яфета походить». Звичаї та побут хозар були подібні грубим і жорстоким звичаям татар та калмиків. Хозари мандрували з місця на місце у пошуках пасовиськ стадам, харчувалися грубим м'ясом, цуралися золота і срібла й інших коштовностей.
Українське бароко втілювало не тільки ренесансні, а й просвітницькі риси, що пов'язано з пожвавленням філософської та природничо-наукової думки. Зрозуміло, просвітницькі ідеї на українському ґрунті набували самобутнього характеру, що знайшло відгук у творах видатного українського філософа і мораліста Г. Сковороди. У творчості Г. Сковороди природно поєднувалися елементи академічної старокиївської вченості, барокового світогляду та новітні просвітницькі ідеї в алегорично-емблематичному зображенні. До барокових рис належать пишномовність, риторичність, алегоричність образів, захопленість символами та емблематикою. Міфологізм стилю мислення Г. Сковороди означав, що спочатку в його свідомості виникав певний образ чи символ, який давав поштовх до думки.
Важливою у філософських роздумах Г. Сковороди була просвітницька абстракція всесвітнього розуму, що символізувала духовне начало світу, Бога, джерело усього живого. Іншим провідним символом його системи став образ «Премудрості». Джерелом пізнання людиною всесвітнього розуму та «Премудрості» Сковорода вважав Біблію, а суспільного життя -людські перекази. Річ у тому, що закон Божий він сприймав як категорію вічну, а людські перекази як змінні, що були «не вез-де и не всегда».
Вплив на наукову свідомість українського суспільства мали зокрема ідеї Монтеск'є про взаємозв'язок навколишнього середовища та суспільства, а також Бюффона, який започаткував генетичну ідею у природознавстві, що згодом перейшла до гуманітарної сфери. Ж.-Л. Бюффон одним із перших усвідомив значення величезних проміжків часу, коли дрібні та незначні процеси й явища природи, збільшуючись протягом часу, викликали велетенські перевороти та зміни. Декілька тисячоліть історії людства, відомих із літописів, відсунулися на задній план перед десятками та сотнями тисяч літ, у межах яких повинні були укладатися ті явища, наслідки яких відкривалися у навколишньому світі. Відтворений Бюффоном принцип історії, значення часу мав рішучий вплив на формування наукової свідомості XVIII ст. Завдяки цьому принципу неможливо було обмежуватись лише спостереженням природних процесів, треба було усвідомлювати сучасне як наслідок багатовікової діяльності минулого. Саме таке розуміння важливості часу та причинності в історії було успадковано І. Кантом від німецької філософії та науки.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
