| Ekzor | Дата: Середа, 09.06.2010, 14:02 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Антикварний напрям репрезентують і так звані топографічні описи, які були дуже поширені як історичний жанр у другій половині XVIII ст., особливо в Англії. Це були праці, присвячені статистичному опису губерній, на-місництв, міст, повітів, єпархій, монастирів, сіл, містечок, хуторів різних регіонів, що входили до складу Російської імперії. Інтерес до місцевої історії пояснювався, з одного боку, розвитком соціально-економічних відносин, особливостями суспільно-політичного і культурного життя країни, з іншого — стилем мислення епохи, що мав енциклопедичний характер. Звідси і прагнення узагальнюючого, енциклопедичного опису рідного краю - села, міста, повіту, губернії. Поширені у XVIII ст. топографічні описи були спрямовані до вивчення статистичного (економічного) стану краю, географічних, етнографічних та історичних даних. Під статистикою у XVIII ст. розуміли вчення про державний і церковний устрій, адміністративне правління, міжнародні відносини, відомості про економіку, географію, культуру. У широкому розумінні статистика — це державознавство, галузь знання, де державознавство тісно поєднується з географією. Звичайно, що ініціаторами укладення топографічних описів виступали урядова, місцева адміністрація, академічні установи та окремі вчені.
У 1737 р. В. Татищев склав анкету для докладного вивчення історії та географії Росії. Г. Міллер також підготував спеціальні програми-анкети для збирання етнографічних, статистичних та історичних матеріалів. Анкета, укладена М. Ломоносовим, передбачала збирання матеріалів з історії рідного краю. Його анкета 1760 р. містила ЗО пунктів і була розіслана для опрацювання по всіх губерніях. Анкета передбачала фіксацію археологічних та історичних даних, копіювання історичних пам'яток, літописів, документів. У 1777 р. віце-президент Петербурзької Академії наук Сергій Домашнєв звернувся до членів Академії з пропозицією укласти і надрукувати загальний історично-географічний та фізико-економічний опис Росії. Наукові експедиції, організовані Академією протягом 1760—1770 рр., незважаючи на певну цінність, були неповні. З цієї нагоди при Академії був утворений Топографічний комітет, до складу якого увійшли провідні вчені, академіки П. Паллас, С. Румовсь-кий, І. Лепьохін, І. Гільденштедт, ад'юнкти П. Іноземцев, І. Ге-оргі. Топографічний комітет підготував «Проспект топографи-ческого описання России», згідно з яким робота велась у таких напрямках, як 1) загальний географічний опис, 2) загальний історичний, 3) загальний статистичний, 4) особлива та спеціальна географія Росії, 5) фізичний опис держави та її промислів. Історичний опис у свою чергу поділявся на два відділи: перший містив найважливіші дані щодо загальної російської історії, другий передбачав докладний опис окремих народів Росії. За інструкцією треба було дати нарис історії (підкорення того чи іншого народу, місце його мешкання, кількість душ, релігія, уклад життя, звичаї, одяг, господарство, мова, мистецтва, промисли тощо). Передбачалось також вивчення техніки, сільського господарства, історії монет.
Топографічний комітет при Академії наук проіснував недовго, а відтак і загального географічного опису Росії так і не було зроблено. Втім, своєю діяльністю комітет започаткував практику укладення місцевих топографій, сприяв накопиченню даних у галузі народознавства та місцевої історії.
Певний вплив діяльність Топографічного комітету мала на стан українознавства. У другій половині XVIII ст. виникло чимало топографічних описів українських губерній та намісництв, з'явилася перша наукова програма загального топографічного опису України.
Топографічним дослідженням сприяла і урядова політика: генеральне межування, що почалося у 1765 р., губернська реформа 1775 р., руйнування Запорозької Січі тощо. У 1777 р. Сенат прийняв постанову про укладення на місцях топографічних описів намісництв, губерній та міст. У 80-х роках XVIII ст. була підготовлена і надрукована ціла низка топографічних описів багатьох намісництв і губерній Росії, в тому числі й українських.
Автором програми всебічного опису України-«Малоросії»1, яка не мала аналогів і перевищувала тогочасні академічні зразки, був Федір Туманський.
Ф. Туманський (1747-1810) походив з відомого старшинського роду. Батько його В.Г. Туманський був генеральним суддею, а в 1782-1796 рр. помічником правителя Новгород-Сіверського намісництва. Ф. Туманський вчився в академічному університеті в Петербурзі, потім продовжував навчання в Європі. Жив у Петербурзі, займався видавничою та науково-літературною діяльністю. У1779 р. був обраний членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук. Зрозуміло, він був обізнаний з діяльністю академічного Топографічного комітету, під впливом якого і була створена ним програма збирання статистичних, історико-етно-графічних і географічних матеріалів для повного опису України. У 1779 р. Ф. Туманський подав генерал-губернатору Малоросії «Доношение графу П.А. Рум'янцеву от бунчукового товариша Федора Туманского, корреспондента С.-Петербургской Академии наук, с присоединением двух програми для описання Малороссии 1779 г. в декабре». Свою Програму Ф. Туманський склав за анкетним принципом. Проте, на відміну від своїх попередників В. Татищева, Г. Міллера, М. Ломоносова, які готували анкету-інструкцію для дослідників, Туманський розробляв свою анкету для місцевих респондентів. Враховуючи психологію опитуваних (людей завжди насторожували офіційні переписи, що свідомо чи підсвідомо вело до приховування, непорозуміння), Туманський намагався використовувати неофіційні прийоми збирання інформації. Він вважав за краще діяти через осіб місцевої адміністрації.
Інновацією Туманського було те, що він вперше запропонував роздільне вивчення міст та сіл. Програма складалася з двох розділів (анкет). Перший розділ обіймав 50 пунктів, призначених для вивчення міст, другий — з 23 пунктів щодо опису сіл, слобід, хуторів тощо. Обидві програми передбачали широкий спектр питань: час заселення, стан людності, форми правління, кількість мешканців, мова, одяг, торгівля, виробництво, ліси, риби, звірі, народні прикмети, звичаї, знання, марновірство. Більше того Туманський не обмежувався лише формулюванням відповідних питань, як це робили його попередники, а й поряд із питанням пропонує зразок розгорнутої відповіді на нього: «образец к обстоятельному малороссийских городов описанню»; «образец к описанню малороссийских сел, слобод, хуто-ров и займищ».
Слідом за Гільденштедтом Туманський використав прийоми ілюстрованої фіксації матеріалів малюнками, кресленнями міст, будівель, пам'яток матеріальної та духовної культури. Якщо є здібні для того люди, підкреслювалось у першому пункті анкети, «благоволено б примечательньїм городам приложить
рисунок фасадам с полньїм изображением и пояснением в при-ложенном к тому реєстре по буквам знатнейших мест, зданий и что примечательно».
У справі обробки цих анкет Ф. Туманський стояв на позиціях наукової критики: здобутий матеріал має бути систематизований «через критику».
Загалом Програма повного опису України-«Малоросії», укладена Ф. Туманським, була вагомим здобутком українознавства другої половини XVIII ст. Програма враховувала досвід попередників-мандрівників та академічних учених - Татище-ва, Міллера, Ломоносова, Гільденштедта. Цей проект Ф. Туманського був найбільш повним за змістом, новим за структурою і засобами реалізації. До речі, як вважає сучасний дослідник української етнографії В. Горленко, ця програма не мала аналогів в інших країнах і була першою в Європі такого ґатунку анкетою для вивчення європейських народів. У Європі перша анкета для збирання даних матеріальної і духовної культури з'явилася набагато пізніше, ніж Програма Туманського, в 1810 р., і була укладена Дюролом та Мангурі1.
Програма Туманського закладала підвалини наукового вивчення краєзнавства та етнографії України. Принципи її використовувались у практиці топографічного опису Чернігівського та Новгород-Сіверського намісництв.
Чернігівське намісництво утворено в 1781 р., Новгород-Сіверське, яке включало території Стародубського полку, частково Чернігівського і Ніжинського полків — 1782 р. Як відомо, важливу посаду в адміністрації Новгород-Сіверського намісництва посідав уже згаданий Василь Туманський. Саме під впливом Програми Ф. Туманського, вважають М. Василенко та М. Грушевський, з'явилися на світ топографічні описи Д. Па-щенка (1781) та О. Шафонського (1786).
Дмитро Пащенко (1759—1809) походив з козацько-старшинської родини. Був канцеляристом у Малоросійській колегії, пізніше полковим писарем і підкоморієм Городнянського повіту на Чернігівщині. Брав участь у роботі Комісії для топографічно-статистичного опису Гетьманщини. У 1781 р. уклав «Описа-ние Черниговского намесничества».
Опанас Шафонський (1740-1811) народився на Чернігівщині в родині сотника. Освіту здобув у європейських університетах - Галлі, Лейдена, Страсбурга. За фахом - доктор медицини, був директором Московського сухопутного госпіталю, авзаписок про чуму в Москві 1770-1772 рр. Шафонський був членом секретної комісії по боротьбі з Пугачовим. Інтерес до української старовини виник у нього ще в Москві під впливом просвітницьких природничих та суспільно-політичних ідей. У 1782 р. він повернувся до України, змінивши медичну діяльність на правничу. О. Шафонський став президентом Кримінальної палати.
Після губернської реформи і утворення в Малоросії намісництв за указом Катерини II від 1784 р. намісники і губернатори мусили подати урядові описи своїх намісництв та губерній. За дорученням П. Рум'янцева О. Шафонський склав топографічний опис Чернігівського намісництва. Попервах він користувався урядовими програмами опису намісництв, на їх підставі розробив власну анкету, яку розіслав по повітах Чернігівського намісництва1. Відповіді були підготовлені земськими урядовцями. Проте ці матеріали не задовольняли дослідника, у листопаді 1784 р. він особисто роз'їжджав по намісництву з метою збирання даних, архівних та статистичних матеріалів, спостерігаючи побут, звичаї, господарчу діяльність населення. У своїх розвідках О. Шафонський використовував програму Ф. Туманського.
«Черниговского намесничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малая России» О. Шафонського Д. Дорошенко називав надзвичайно цінною працею, «яка містить дуже важні відомості про Гетьманщину XVIII віку»2. Цей опис складається з двох частин: «Гео-графическое и историческое описание Малой России вообще» та «О Черниговском наместничестве». Як і О. Рігельман, О. Шафонський додержувався гіпотези про кавказьке походження українського козацтва. Та частина «черкесів», що були християнами, «перешли в четьірнадцатом столетии из Кавказских гор в Курск, а после на Днепр, и построили город, по имени своем, Черкасьі». На підставі порівняння антропологічного типу (зовнішнього вигляду), побуту, одягу, звичаїв дослідник вважав, що сучасні гірські черкеси «по сей день весьма на малороссиян, в низових местах Днепра живущих, и особливо все на бьівших запорожских казаков похожи, которьіе и вообще все малоросси-яне, изстари от великороссиян черкасами назьіваются»3. Свій топографічний опис О. Шафонський подав Катерині II під час її подорожі Україною (1786—1787 рр.).
До згаданої подорожі імператриці, як маємо припустити, причетна поява й інших топографічних описів: «Топографичес-кое описание Киевского наместничества» (1786), «Особое или топографическое описание города губернского Новгорода-Се-верского» (1786), «Топографическое описание Новгород-Север-ского наместничества» (1787), «Топографическое описание Харь-ковского наместничества» (1788). Автором останнього опису, на думку В. Горленка, був капітан М. Загоровський1.
Відомо, що талановитий адміністратор, згодом знаний російський історик, соціолог Іван Болтін, який служив в Україні, очолюючи митницю у Василькові протягом 1769—1779 рр., був добре обізнаний з географією, топографією та статистикою краю. І. Болтін був автором двох топографічних описів: «Историческое и геогра-фическое описание Киевского наместничества» та «Историческое и географическое описание Черниговского наместничества», в яких докладно висвітлював давнє та нинішнє становище народів, міст, розташування кордонів, звичаї, забобони, чисельність мешканців цих земель, їхні промисли, ґрунт, річки, ставки, рослини, державні прибутки, а також потенційну користь від них та недоліки, що їм притаманні. Ці скупі довідки про топографічні описи Болтіна збереглися лише в «Новом опьіте исторического словаря о российских писателях» Є. Болховітінова (1805)2. Самі тексти описів у складі архіву Болтіна були подаровані Катериною II відомому аматору та збирачу російських старожитностей графу О. Мусіну-Пушкіну, колекція та бібліотека якого загинули під час московської пожежі в 1812 р.
Цікаво, що шляхи Болтіна та його майбутнього опонента, автора «Истории Древния и ньінешния России» Леклерка вперше перетнулися в Україні. У 1759 р. французький полковий лікар, літератор та історик Ж. Леклерк був запрошений на посаду лейб-медика до українського гетьмана Кирила Розумовсь-кого, якого він супроводжував у подорожі по Європі. В 1769 р. Леклерк повертається до Росії і лишається тут до 1775 р. Він був обраний почесним членом Петербурзької Академії наук. Під час перебування в Україні Леклерк збирав матеріали^ історії запорозького козацтва, Запорожжя, побував на Січі. Йому належала праця з історії козацтва «Ь'пізіоіге сіез Созадиез сіє ВогізШепев», яка, на жаль, не збереглася3.
Українським сюжетам у праці І. Болтіна «Примечания на историю древния и ньінешния России г. Леклерка» (1788—1794) присвячений розділ «О начале запорожцев». Зрозуміло, що наприкінці XVIII ст. концепції сарматського та хозарського походження українського козацтва безнадійно застаріли. І. Болтін, услід за В. Татищевим, додержувався версії про південне, кавказьке походження козаків, на яку у свою чергу спиралися Шафонський, О. Рігельман, М. Антоновський.
У 1770 р. з'являються і перші розвідки з української етнографії. «Первістком української етнографії» назвав М. Грушевсь-кий перший друкований твір на цій ділянці - «Описание сва-дебньїх украинских простонародних обрядов в Малой России и Слободской Украинской губернии», написаний прапорщиком Григорієм Калиновським, який доводився небожем В. Рубану. Останній і надрукував цей твір у 1777 р. в Петербурзі. Про те, який резонанс мала праця Г. Калиновського в освічених колах, свідчить той факт, що вона була повністю передрукована М. Чул-ковим у його «Словаре русских суеверий» в Москві у 1786 р.
Відомості про Україну, її історію, сучасний побут та громадський устрій зустрічалися в різноманітній довідковій літературі, наприклад, в «Словаре географическом Российского государ-ства», виданому у Москві 1805 р. Щекатовимта Максимовичем. До речі, матеріали для «Словника» постачав відомий знавець історії та джерел Микола Бантиш-Каменський, який з 1800 р. обіймав посаду директора архіву Міністерства іноземних справ.
Певний внесок у розвиток українознавства зробив відомий етнограф, історик та агроном Василь Ломиковський (1778-1845). Народився він на Полтавщині, належав до нащадків гетьмана Д. Апостола. Вчився в кадетському корпусі в Петербурзі, був на військовій службі. Жив на своєму хуторі «Трудолюб» у Миргородському повіті. Цікавився українською старовиною, займався антикварною діяльністю. Приятелював з В. Капністом та І. Мартосом.
В. Ломиковський уклав одну з перших збірок українських дум «Запись малороссийских дум» (1805). У 1808 р. він підготував матеріали для написання повної історії України під назвою «О Малороссии. О древних обьічаях малороссийских, о службе во-инской и гражданской, о чинах и должностях чиновников. По алфавиту. Писано 1808 года». Цей твір був надрукований О. Лазаревським у 1894 р. під назвою «Словарь малоросской старини», де наводились цінні факти та відомості стосовно звичаїв, обрядів, побуту українського народу. Він також надрукував і щоденник В. Ломиковського на сторінках «Киевской стариньї» в 1895 р. У рукописі залишилися праці Ломиковського «О древ-нем богопочитании в Малороссии и частично в епархиях», в якій ідеться про первісні форми релігії у східних слов'ян. Відомий також його переклад з французької «Історії малоросійських і запорозьких козаків» Шерера. У рукописах зберігаються розвідки «О первобьітньїх жителях Малороссии обеих сторон Днеп-ра» (1812) та «Запасьі для малороссийской истории».
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
