Все для історика
П`ятниця, 19.04.2024, 05:43
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Методи теоретичного рівня пізнання - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум » Навчання » Філософія науки » Методи теоретичного рівня пізнання
Методи теоретичного рівня пізнання
EkzorДата: Неділя, 08.01.2012, 18:20 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
1. Формалізація - відображення змістового знання у знаково-символічному вигляді. Формалізація базується на цілі ¬ ється на розрізненні природних і штучних язи ¬ ків. Вираз мислення в природній мові можна вважати першим кроком формалізації. Природні мови як засіб спілкування характеризуються багатозначністю, багатогранністю, гнучкістю, неточністю, образністю та ін Це відкрита, безперервно змінюється система, по ¬ стійно набуває нові смисли і значення.
Подальше поглиблення формалізації пов'язано з пост ¬ роением штучних (формалізованих) мов, пред ¬ призначених для більш точного, і суворого виразу зна ¬ ня, ніж природна мова, з метою виключити можли ¬ вість неоднозначного розуміння - що характерно для ес ¬ тественного мови (мова математики, логіки, хімії та ін.) Символічні мови математики та інших точних наук переслідують не тільки мета скорочення запису - це мож ¬ но зробити за допомогою стенографії. Мова формул спокуса ¬ ного мови стає інструментом пізнання. Він грає таку ж роль у теоретичному пізнанні, як мік ¬ роскоп і телескоп в емпіричному пізнанні. Саме ви ¬ користування спеціальної символіки дозволяє усунути багатозначність слів звичайної мови. У формалізований ¬ них міркуваннях кожен символ суворо однозначний.
Як універсальний засіб для комунікації і про ¬ мена думками та інформацією мова виконує множе ¬ ство функцій. Важливе завдання логіки та методології - як можна точніше передати і перетворити існую ¬ нє інформацію і тим самим усунути деякі не ¬ статки природної мови. Для цього і створюються ви ¬ штучні формалізовані мови. Такі мови ви ¬ користуються насамперед у науковому пізнанні, а в наступ ¬ дніе роки вони знайшли широке поширення в про ¬ граммирования і алгоритмізації різних процесів за допомогою комп'ютерів. Гідність штучних язи ¬ ків полягає передусім у їхній точності, однозначності, а найголовніше - у можливості представлення звичайного змістовного міркування за допомогою обчислення.
Значення формалізації в науковому пізнанні полягає в наступному:
а. Вона дає можливість аналізувати, уточнювати, оп ¬ чати і роз'яснювати (експлікувати) поняття. Повсякденні уявлення (виражені в розмовній мові), хоча і здаються більш ясними і очевидними з точки зору Здра ¬ вого сенсу, виявляються невідповідними для наукового по ¬ знання в силу їх невизначеності, неоднозначності і не ¬ точності.
б. Вона набуває особливу роль при аналізі доказів ¬ нізацією. Представлення докази я вигляді послідовно ¬ ності формул, що отримуються з вихідних з допомогою точно зазначених правил перетворення, надає йому не ¬ обхідно строгість і точність.
в. Вона служить основою для процесів алгоритмізації і програмування обчислювальних пристроїв, а тим самим і комп'ютеризації не тільки науково-технічного, але й інших форм знання.
При формалізації міркування про об'єкти переносять ¬ ся в площину оперування зі знаками (формулами). Від ¬ ношення знаків замінюють собою висловлювання про властивості і відносини предметів. Таким шляхом створюється узагальнений ¬ ва знакова модель деякої предметної області, по ¬ зволяют виявити структуру різних явищ і про ¬ процесів при відверненні від якісних, змістовних характеристик останніх.
Головне в процесі формалізації полягає в тому, що над формулами штучних мов можна робити операції, отримувати з них нові формули і співвідношення. Тим самим операції з думками про предмети замінюються діями зі знаками і символами. Формалізація в цьому сенсі являє собою логічний метод уточнення змісту думки за допомогою уточнення її логічної форми. Але вона не має нічого спільного з абсолютизацією логічної форми по відношенню до змісту.
Формалізація, таким чином, є узагальнення форм роз ¬ особистих за змістом процесів, абстрагування цих форм від їх змісту. Вона уточнює зміст шляхом виявлення його форми і може здійснюватися з різним ступенем повноти. Але, як показав австрійський логік і математик Гедель, в теорії завжди залишається невиявлено ¬ ний, формалізації залишок. Все більш поглиблює ¬ ся формалізація змісту знання ніколи не досяг ¬ немає абсолютної повноти. Це означає, що формалізують ¬ ція внутрішньо обмежена у своїх можливостях. Доказа ¬ но, що загальної методу, що дозволяє будь-розсуджу ¬ мання замінити обчисленням, не існує. Теореми Ге-ділячи дали досить суворе обгрунтування принципо ¬ ної неможливості повної формалізації наукових рас ¬ суджень і наукового знання в цілому.
Будь-який самий багатий за своїми можливостями спокуса ¬ жавного мова не здатний відобразити в собі суперечить ¬ ву і глибоку сутність реальності і бути в усіх відно ¬ шеніях адекватним замінником природної мови. Тому знаменитий французький фізик Луї де Бройль цілком обгрунтовано підкреслював: «Лише звичайну мову, оскільки він більш гнучкий, більш багатий відтінками і більше ємний, при всій своїй відносній неточності в порів ¬ нению із суворим символічною мовою дозволяє фор ¬ муліровать істинно нові ідеї та виправдовувати їх надання чин ¬ ня шляхом навідних міркувань чи аналогій. ... Отже, навіть у найбільш точних, найбільш розроблених облас ¬ тях науки застосування звичайного мови залишається найбільш цінним з допоміжних засобів вираження думки ».1
2. Аксіоматичний метод - один із способів дедук ¬ тивного побудови наукових теорій, при якому:
а) формулюється система основних термінів науки (наприклад, в геометрії Евкліда - це поняття точки, прямої, кута, площини і ін);
б) з цих термінів утвориться деяка безліч аксіом (постулатів) - положень, що не вимагають доказів ¬ нізацією і є вихідними, з яких виводяться всі інші твердження даної теорії за певними правилами (наприклад, в геометрії Евкліда: «через дві точки можна провести тільки одну пряму »;« ціле більше частини »);
в) формулюється система правил виведення, дозволяю ¬ лює перетворювати вихідні положення і переходити від одних положень до інших, а також вводити нові терми ¬ ни (поняття) в теорію;
г) здійснюється перетворення постулатів по прави ¬ лам, що дає можливість з обмеженого числа аксіом отримувати безліч доказових положень - теорем.
Таким чином, для виведення теорем з аксіом (і взагалі одних формул з інших) формулюються спеціальні пра ¬ вила виводу. Всі поняття теорії (зазвичай це дедуктів ¬ ні), крім первісних, вводяться за допомогою визна ¬ ділень, що виражають їх через раніше введені поняття. Отже, доказ у аксіоматичному методі - це деяка послідовність формул, кожна з яких або є аксіома, або виходить з попе ¬ щих формул за будь-яким правилом виводу.
Аксіоматичний метод - лише один з методів пост ¬ роїння наукового знання. Він має обмежене застосу ¬ вання, оскільки вимагає високого рівня розвитку аксіо ¬ матізіруемой змістовної теорії. Луї де Бройль про ¬ звертати увагу на те, що «аксіоматичний метод мо ¬ же бути хорошим методом класифікації або препода ¬ вання, але він не є методом відкриття» .1
3. Гіпотетико-дедуктивний метод. Його сутність зак ¬ ються у створенні системи дедуктивно пов'язаних між ¬ ду собою гіпотез, з яких в кінцевому рахунку виводяться твердження про емпіричних фактах. Цей метод тим са ¬ мим заснований на виведенні (дедукції) висновків з гіпотез та інших посилок, істиннісне значення кото ¬ рих невідомо. Тому укладення тут носять ймовірно ¬ стний характер. Такий характер укладення пов'язаний ще і з тим, що у формуванні гіпотези бере участь і здогад, і інтуїція, і уява, і індуктивне узагальнення, не кажучи вже про досвід, кваліфікації і талант вченого. А всі ці фактори майже не піддаються строго логічному аналізу.
Вихідні поняття: гіпотеза (припущення) - по ¬ ложення, що висувається на початку попереднього умовах а ¬ ного пояснення певного явища або групи явищ; припущення про існування певного явища. Іс ¬ тінность такого припущення невизначена, воно пробле ¬ матічно.
Дедукція (виведення): а) у самому загальному розумінні - це перехід в процесі пізнання від загального до окремого (единич ¬ ному), виведення останнього з першого; б) у спеціальному розумінні - процес логічного висновку, тобто переходу за певними правилами логіки від деяких даних пред ¬ положень (посилок) до їх наслідків (висновків).
Загальна структура гіпотетико-дедуктивного методу (або методу гіпотез):
1. Ознайомлення з фактичним матеріалом, вимагаю ¬ щим теоретичного пояснення і спроба такого з по ¬ міццю вже існуючих теорій і законів. Якщо ні, то:
2. Висування здогади (припущення) про причини і закономірності цих явищ з допомогою багатьох логи ¬ них прийомів.
3. Оцінка серйозності припущень і відбір з мно ¬ дружність здогадок найбільш вірогідною. При цьому гіпотеза перевіряється на: а) логічну несуперечливість, б) з ¬ місткість з фундаментальними теоретичними прин ¬ ціпамі даної науки (наприклад, з законом збереження і перетворення енергії). Проте слід мати на увазі, що в періоди наукових революцій руйнуються саме фундамен ¬ но фундаментальні принципи і виникають «божевільні ідеї», не виведені з цих принципів.
4. Виведення з гіпотези (зазвичай дедуктивним шляхом) наслідків з уточненням її змісту.
5. Експериментальна перевірка виведених з гипотен ¬ зи наслідків. Тут гіпотеза або отримує експериментальне підтвердження, або спростовується. Проте підтверд ¬ мання не гарантує її істинності в цілому (або хибно ¬ сті). Краща за результатами перевірки гіпотеза переходить в теорію, як це було, наприклад, з періодичним зако ¬ ном Д. І. Менделєєва.
З логічної точки зору гіпотетико-дедуктивний ме ¬ тод представляє собою ієрархію гіпотез, ступінь абстрак ¬ тності і спільності яких збільшується в міру видалення ¬ ня від емпіричного базису. На самому верху розташовуватись ¬ ються гіпотези, що мають найбільш загальний характер, і за ¬ цьому володіють найбільшою логічної силою. З них як посилок виводяться гіпотези нижчого рівня. На самому нижчому рівні знаходяться гіпотези, які можна зіставити з емпіричною дійсністю.
Різновидом гіпотетико-дедуктивного методу мож ¬ но вважати математичну гіпотезу, де в якості гіпотез виступають деякі рівняння, що представляють моди ¬ фікацію раніше відомих і перевірених співвідношень. Змінюючи ці співвідношення, складають нове рівняння, що виражає гіпотезу, яка відноситься до недосліджені ¬ вим явищам.
Гіпотетико-дедуктивний метод є не стільки ме ¬ тодом відкриття, скільки способом побудови і обгрунтування ¬ вання наукового знання, оскільки він показує, яким саме шляхом можна прийти до нової гіпотези. Вже на ранніх етапах розвитку науки цей метод особливо широко використовувався Галілеєм і Ньютоном.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
Форум » Навчання » Філософія науки » Методи теоретичного рівня пізнання
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz