Все для історика
Четвер, 25.04.2024, 08:00
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Закон як форма наукового пізнання. Види законів. - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум » Навчання » Філософія науки » Закон як форма наукового пізнання. Види законів.
Закон як форма наукового пізнання. Види законів.
EkzorДата: Неділя, 08.01.2012, 18:14 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Вивчення законів дійсності знаходить своє виро ¬ ження в створенні наукової теорії, адекватно відображає досліджувану предметну область у цілісності її законів і закономірностей. Тому закон - ключовий елемент теорії, яка є не що інше як система законів, ви ¬ ють сутність, глибинні зв'язки досліджуваного об'єкта (а не тільки емпіричні залежності) у всій його ціле ¬ стності і конкретності, як єдність багатоманітного.
У самому загальному вигляді закон можна визначити як зв'язок (відношення) між явищами, процесами, яка яв ¬ ляется:
а) об'єктивною, тому що притаманна насамперед реаль ¬ ному світі, чуттєво-предметної діяльності людей, висловлює реальні відносини речей;
б) істотною, конкретно-загальним. Будучи отраже ¬ ням істотного в русі універсуму, будь-який закон притаманний усім без винятку процесів даного класу, певного типу (виду) і діє завжди і скрізь, де розгортаються відповідні процеси і умови;
в) необхідної, тому що, будучи тісно пов'язаний з сущнос ¬ кою, закон діє і здійснюється з «залізною необ ¬ хідно» у відповідних умовах;
г) внутрішньої, так як відображає самі глибинні свя ¬ зи і залежності даної предметної області в єдності всіх її моментів і відносин в рамках деякої целос ¬ тної системи;
д) повторюваної, стійкою, тому що «закон є міцне (залишається) в явищі», «ідентичне в явле ¬ му», їх «спокійне відображення» (Гегель). Він є виро ¬ ження деякого сталості певного процесу, регулярності його протікання, однаковості його дії в умовах.
Стабільність, інваріантність законів завжди співвідно ¬ сується з конкретними умовами їх дії, зміна яких знімає дану інваріантність і породжує но ¬ ву, що і означає зміну законів, їх поглиблення, розширення чи звуження сфери їх дії, їх модифікацій ¬ ції і т. п. Будь-який закон не є щось незмінне, а являє собою конкретно-історичний феномен. Зі зміною відповідних умов, з розвитком прак ¬ тики і пізнання одні закони сходять зі сцени, інші знову з'являються, змінюються форми дії законів, способи їх використання і т. д.
Найважливіша, ключове завдання наукового дослідження - «підняти досвід до загального», знайти закони цій пред ¬ Метні області, певної сфери (фрагмента) реаль ¬ ної дійсності, висловити їх у відповідних за ¬ нятіях, абстракціях, теоріях, ідеях, принципах і т. п. Виконання цього завдання може бути успішним у тому випадку, якщо вчений буде виходити з двох основних посилок: реальності світу в його цілісності та розвитку і законо ¬ сообразности цього світу, тобто того, що він «пронизаний» сукупністю об'єктивних законів. Останні регулю ¬ ють весь світовий процес, забезпечують в ньому визна ¬ лений порядок, необхідність, принцип саморуху і цілком пізнавані.
Треба мати на увазі, що мислення людей і об'єктив ¬ ний світ підпорядковані одним і тим же законам і що через це ¬ му вони у своїх результатах повинні узгоджуватися між собою. Необхідна відповідність між законами об'єктів ¬ ної дійсності і законами мислення досягається ¬ ється тоді, коли вони належним чином пізнані.
Пізнання законів - складний, важкий і глибоко про ¬ тіворечівий процес відображення дійсності. Але пізнає суб'єкт не може відобразити весь реальний світ, тим більше одразу, повністю і цілком. Він може лише вічно наближатися до цього, створюючи різні поняття і інші абстракції, формулюючи ті чи інші закони, застосовуючи цілий ряд прийомів і методів у їх сукупності (експеримент, спостереження, ідеалізація, моделювання і т. п.).
В. Гейзеберг вважаючи, що відкриття законів - важ ¬ дальшої завдання науки, зазначав, що, по-перше, корду формулюються великі всеосяжні закони природи - а це стало вперше можливим у ньютонівської хутра ¬ ніку - «мова йде про ідеалізацію дійсності, а не про неї самої ». Ідеалізація виникає тому, що ми вико ¬ слідуємо дійсність за допомогою понять. По-дру ¬ ге, кожен закон має обмеженою областю при ¬ вання, поза якою він нездатний відображати явища, тому що його понятійний апарат не охоплює нові явища (наприклад, в поняттях ньютонівської механіки не можуть бути описані всі явища природи). По-третє, теорія відносності і квантова механіка представ ¬ ляють собою «дуже загальні ідеалізації вельми широкої сфери досвіду та їх закони будуть справедливі в будь-якому ме ¬ сте і в будь-який час - але тільки щодо тієї сфери досвіду, в якій застосовні поняття цих теорій» 1.
Закони відкриваються спочатку у формі припущень, гіпотез. Подальший досвідчений матеріал, нові факти наводять до «очищення цих гіпотез», усувають одні з них, виправляють інші, поки, нарешті, не буде уста ¬ новлено в чистому вигляді закон. Одне з найважливіших вимог ¬ ний, якому повинна задовольняти наукова гіпотеза, полягає в її принциповій можливості перевірки на практиці (у досвіді, експерименту і т. п.), що відрізняє гіпотезу від всякого роду умоглядних побудов, безпідставних вигадок, необгрунтованих фантазій і т. д .
Оскільки закони відносяться до сфери сутності, то са ¬ мі глибокі знання про них досягаються не на рівні не-посереднього сприйняття, а на етапі теоретичного дослідження. Саме тут і відбувається в кінцевому рахун ¬ ті зведення випадкового, видимого лише в явищах, до дiючих ¬ ствительно внутрішньому руху. Результатом цього процесу є відкриття закону, точніше - сукупністю ¬ ти законів, властивих цій сфері, які у своїй взаємо ¬ мосвязі утворюють «ядро» певної наукової теорії.
Відкриття та формулювання закону - найважливіша, але не остання завдання науки, яка ще повинна показати як відкритий нею закон прокладає собі шлях. Для це ¬ го треба за допомогою закону, спираючись на нього, пояснити всі явища даної предметної області (навіть ті, кото ¬ риє здаються йому суперечать), вивести їх все з відповідного закону через цілий ряд допомогою ¬ щих ланок.
Слід мати на увазі, що кожен конкретний закон практично ніколи не проявляється в «чистому вигляді», а завжди у взаємозв'язку з іншими законами різних рівнів і порядків. Крім того, не можна забувати, що хоча об'єктів ¬ тивні закони діють з «залізною необхідністю», самі по собі вони аж ніяк не «залізні», а дуже навіть «мяг ¬ ні», еластичні в тому сенсі, що в залежності від кон ¬ ретних умов одержує перевагу то той, то інший закон. Еластичність законів (особливо суспільних) прояв-ляется також у тому, що вони часто діють як закони - тенденції, здійснюються досить заплутаним і приблизними чином, як деяка ніколи твердо не яка встановлює середня постійних коливань.
Умови, в яких здійснюється кожний даний за ¬ кон, можуть стимулювати і поглиблювати, або навпаки - "присікати» і знімати його дію. Тим самим будь-який закон у своїй реалізації завжди модифікується конк ¬ дах-історичними обставинами, які або дозволяють законом набрати повну силу, або уповільнюють, послаблюють його дію, виражаючи закон у вигляді пробиваю ¬ щейся тенденції. Крім того, дія того чи іншого закону неминуче видозмінюється супутнім дійсно ¬ ням інших законів.
Кожен закон «вузький, неповний, приблизний» (Гегель), оскільки має межі своєї дії, певну сферу свого здійснення (наприклад, рамки цієї форми руху матерії, конкретна ступінь розвитку і т. д.).
Відкриті закони, пізнані закономірності можуть - при їх вмілому і правильному застосуванні - бути викорис ¬ користані людьми для того, щоб вони могли змінювати при ¬ роду і свої власні суспільні відносини. За ¬ кільки закони зовнішнього світу - основи доцільної діяльності людини, то люди повинні свідомо ру ¬ ководствоваться вимогами, що випливають з об'єктів ¬ тивних законів, як регулятивами своєї діяльності.
Інакше остання не стане ефективною і результатів ¬ ної, а буде здійснюватися в кращому випадку методом проб і помилок. На основі пізнаних законів люди можуть дей ¬ ствительно науково управляти як природними, так і со ¬ соціальними процесами, оптимально їх регулювати.
Спираючись у своїй діяльності на «царство законів», чоловік разом з тим може в певній мірі оказ ¬ вати вплив на механізм реалізації того чи іншого за ¬ кону. Він може сприяти його дії в більш чис ¬ тому вигляді, створювати умови для розвитку закону до його якісної повноти, або ж, навпаки, стримувати це дія, локалізувати його або навіть трансформувати.
Різноманіття видів відносин і взаємодій в реальній дійсності служить об'єктивною основою існування багатьох форм (видів) законів, які клас ¬ класифікують за того чи іншого критерію (підставі). За формами руху матерії можна виділити закони: механічні, фізичні, хімічні, біологічні, соціальні (суспільні); за основними сферами дійсності ¬ ності - закони природи, закони суспільства, закони мислення; за ступенем їхньої спільності, точніше - по широті сфери їх дії - загальні (діалектичні), загальні (особливі), приватні (специфічні); за механізмом де ¬ термінації - динамічні і статистичні, причин ¬ ні і непрічінние; за їх значимістю та ролі - основ ¬ ні і неосновні; по глибині фундаментальності - ем ¬ емпіричні і теоретичні і т.д. Односторонні (а значить помилкові) трактування закону можуть бути виражені в наступному:
1. Поняття закону абсолютизується, спрощується, фе ¬ тішізіруется. Тут береться до уваги те (помічене ще Гегелем) обставина, що дане поняття - бе ¬ зусловно важливе саме по собі - є лише одна з ступі ¬ ній пізнання людиною єдності, взаємозалежності і цілісності світового процесу. Закон лише одна з форм відображення реальної дійсності в пізнанні, одна з граней, моментів наукової картини світу у взаємо ¬ зв'язку з іншими (причина, протиріччя та ін.)
2. Ігнорується об'єктивний характер законів, їх матеріальне джерело. Не реальна дійсність повинна узгоджуватися з принципами та законами, а навпаки, - останні вірні лише остільки, оскільки вони відповідають об'єктивного світу.
3. Заперечується можливість використання людьми си ¬ стеми об'єктивних законів як основи їх діяльності в різноманітних її формах - перш за все в чуттєво-предметної. Однак ігнорування вимог об'єктив ¬ них законів все одно рано чи пізно дає про себе знати, «мстить за себе» (наприклад, передкризові і кризові явища в суспільстві).
4. Закон розуміється як щось вічне, незмінне, абсолютне, не залежне у своїй дії від совокуп ¬ ності конкретних обставин і фатально предопреде ¬ ляющие хід подій і процесів. Між тим розвиток науки свідчить про те, що «немає жодного закону, про який ми могли б з упевненістю сказати, що в про ¬ Шломо він був вірний з тим же ступенем наближення, що і зараз ... Своїм розжалування будь-який закон зобов'язаний воцарінню нового закону, і, таким чином, не може наступити міжцарів'я »1.
5. Ігнорується якісне різноманіття законів, їх незвідність один до одного і їх взаємодія, даю ¬ ний своебразньш результат в кожному конкретному випадку.
6. Відхиляється обставина, що об'єктивні за ¬ кони не можна створити або скасувати. Їх можна лише від ¬ крити в процесі пізнання реального світу і, змінюючи умови їх дії, змінювати механізм останнього.
7. Абсолютизуються закони більш нижчих форм дви ¬ вання матерії, робляться спроби тільки ними пояснити процеси в рамках більш високих форм руху матерії (механіцизм, фізикалізму, редукціонізм і т. п.).
8. Порушуються кордону, в межах яких ті чи інші закони мають силу, їх сфера дії неправомірно рас-ширяється або, навпаки, звужується. Наприклад, закони ме ¬ механіки намагаються перенести на інші форми руху і тільки ними пояснювати їх своебразие. Однак у більш висо ¬ ких формах руху механічні закони хоча i трива ¬ ють діяти, але відступають на задній план перед дру ¬ шими, більш високими законами, які містять їх у собі в «знятому» вигляді і тільки до них не зводяться.
9. Закони науки тлумачаться не як відображення законів об'єктивного світу, а як результат угоди наукового співтовариства, що має, отже, конвенціональний характер.
10. Ігнорується обставина, що об'єктивні закони в дійсності, модифікуючись численний ¬ ми обставинами, здійснюються завжди в особливій формі через систему посередніх ланок. Нахожд ¬ ня останніх - єдино науковий спосіб дозволу ¬ ня суперечності між загальним законом і більше розвит ¬ тими конкретними відносинами. Інакше «емпіричне буття» закону в його специфічній формі видається за закон як такий у його «чистому вигляді».


http://vkontakte.ru/id18182352
 
Форум » Навчання » Філософія науки » Закон як форма наукового пізнання. Види законів.
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz