| Ekzor | Дата: Четвер, 16.06.2011, 21:27 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| На час закінчення Другої світової війни у Китаї існували дві потужні військово-політичні сили, що претендували на панування у державі: об´єднана Комуністична партія Китаю (КПК), що мала підтримку низів суспільства, та гомінданівський режим, який дискредитував себе. 1 жовтня 1949 р. у Пекіні було проголошено Китайську Народну Республіку. Наступного дня її визнав СРСР. Після проголошення КНР було створено нові партійні та державні органи влади. Під час візиту Мао Цзедуна до Москви 14 лютого 1950 р. між СРСР та КНР був підписаний Договір про дружбу, союз та взаємну допомогу терміном на ЗО років. Радянсько-китайське співробітництво відбувалося в економічній, технічній та військовій сферах. Керівництво КПК копіювало радянський політичний, ідеологічний, господарський досвід існування, узаконювалося всевладдя комуністичної партії та її лідера Мао Цзедуна. Станом на 1952 р. Китай відновив довоєнний рівень промисловості, сільського господарства, перейшов до виконання п´ятнадцятирічної програми індустріалізації. Протягом першої п´ятирічки (1953-1957 pp.) промислове виробництво зросло на 141%, на кінець п´ятирічки майже повністю було націоналізовано промисловість і торгівлю, 96% селян об´єднано у кооперативи. Значний вплив на внутрішньополітичне життя Китаю мала доповідь М. Хрущова на XX з´їзді КПРС (1956 p.), що розвінчувала культ особи Сталіна. Китайське керівництво сприйняло її як виклик. З 1958 р. КПК та керівництво Китаю почали провадити інший курс, що призвів до розриву і протистояння з СРСР, а у внутрішній політиці — до авантюрних соціально-економічних і політичних експериментів. Почала здійснюватися політика «Трьох червоних знамен»: «генеральної лінії», «Великого стрибка» та «народних комун». Під час «великого стрибка» китайська модель соціалізму зазнала подальшої канонізації. Висувалися претензії на одноосібне лідерство у комуністичному світі, абсолютувалася теза про загострення класової боротьби тощо. У країні вводився безкоштовний розподіл товарів, продовольства, безкоштовне харчування у їдальнях, воєнізувалися праця та побут. Політика «великого стрибка» закінчилася провалом. Сили народу були підірвані, в деяких районах почався голод. Але вже до 1965 р. негативні наслідки політики були подолані. Проте в державі з´явилися опозиційні настрої серед інтелігенції, партійних чиновників, низів суспільства. За таких умов Мао Цзедун розпочав нову масову кампанію, що мала назву «Велика пролетарська культурна революція» (1966-1976 pp.). Культурна революція являла собою серію масових політичних кампаній і була спрямована проти опозиції. Влада Мао Цзедуна зміцніла, над країною було встановлено військовий контроль. Репресіям та переслідуванням було піддано понад 100 млн осіб. Після смерті Мао Цзедуна (вересень 1976 р.) в результаті боротьби до влади прийшов Ден Сяопін. Зберігаючи антиімперіалістичні гасла та відданість ідеям марксизму-ленінізму і маоїзму, нове керівництво ініціювало глибокі реформи. В основу «соціалістичної модернізації» було покладено ідею «чотирьох модернізацій»: промислової, сільськогосподарської, науково-технічної та оборонної. У процесі модернізації наголос було зроблено на забезпечення швидкого економічного розвитку. З початку 80-х pp. почала заохочуватися приватна підприємницька ініціатива, але при цьому держава не послаблювала важелів контролю та управління. Упродовж 80-90-х pp. відбувалося значне економічне зростання за рахунок політичної свободи шляхом керованого недемократичного впровадження ринкових реформ. Реформи відбуваються під гаслом зміцнення керівної ролі КПК та «будівництва соціалізму з китайською специфікою». Найшвидше розвивається промисловість: у 80-90-х pp. середньорічний приріст валового національного продукту (ВНП) становив близько 10%. Реальні доходи на душу населення щорічно зростали на 7-8%, а зовнішньоторговий оборот зріс більше, ніж у 10 разів (з 24 до 280 млрд доларів). За обсягом валового внутрішнього продукту (ВВП) Китай практично наздогнав Японію. Рівень бідності у 1990-1992 pp. скоротився на 35%. Ліберальні економічні реформи, розширення зв´язків з СРСР та країнами Заходу дали поштовх китайській інтелігенції та молоді до висування вимог демократизації суспільно-політичного життя і створення багатопартійної системи. 4 червня 1989 р. за вказівкою Ден Сяопіна було розігнано натовпи демонстрантів на площі Тяньаньминь за допомогою танків. На відміну від СРСР, червневі події не похитнули стабільність у країні. Економічне зростання пом´якшило стосунки між владою та опозицією. Після смерті Ден Сяопіна у лютому 1997 р. у суспільстві збереглася стабільність. На сьогодні Китай прямує шляхом ринкової лібералізації з урахуванням цивілізаційних особливостей і національних традицій, проте залишається типовою країною, що розвивається (за показником ВВП на душу населення та рівнем урбанізації).
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
