| Vendolin | Дата: П`ятниця, 27.05.2011, 08:37 | Повідомлення # 1 |
 Кріпак
Група: Модератори
Повідомлень: 5
Статус: Offline
| Причиною дезінтеграції історіографії, зрештою по¬в'язаною з першою, було прагнення фахового історичного середо¬вища зберегти авторитет історичної науки, підвищити рівень її доказовості. Підставою для реалізації цього наміру послугували два здобутки тогочасної науки - структурний метод вивчення сус¬пільних явищ і "квантитативна революція" - запровадження до до¬сліджень електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), а згодом - персональних комп'ютерів. Наслідком дії цих та інших факторів у 60-ті роки сформувалася нова парадигма історичного пізнання, що згодом отримала назву "нова історична наука" ("нова історія" у французькій версії, "нова наукова історія"), що об'єднала низку нап¬рямів історичних досліджень й замінила одну "історичну науку" ба¬гатьма "історичними науками".
"Нова історична наука". Дійсно, нова парадигма, що сфор¬мувалася у 60-ті роки й поступово видозмінювалася до кінця сто¬ліття, фрагментаризувала історичне пізнання, розбивши дослідни¬ків на різні напрями й течії, кожний з яких намагався залучати до свого пізнавального арсеналу теорії та методи інших соціальних, гуманітарних і природничих наук. Так, у західних країнах виникли "нова економічна історія", "нова соціальна історія'*, "нова політич¬на історія", "нова військова історія" тощо. Інтегруючись з іншими науками, "нові історики" прагнули звести до мінімуму суб'єктивні чинники пізнання, розглядаючи масові явища й окремі соціальні структу ри - економіку, політику, свідомість, а також усунути з дис¬курсу скомпрометовані зв'язком з ідеологією "метатеорії"", котрі спонукають до конструювання "метаоповідей" поступу людства. Водночас з'явилася тенденція включення в історичне пізнання тих соціальних і свідомісних структур, котрі до цього не були в полі зору дослідників - повсякденного життя і побуту, речей і відносин, рекла¬ми і погоди тощо. "Нова наукова історія", за висловом американ¬ського вченого Д. Донна, "робить маленьку кімнату для себе всюди".
Фрагментаризація і подрібнення об'єкга історичного вивчен¬ня мало наслідком, з одного боку, дезінтеграцію загальної візії історичного розвитку з відмовою від пошуку його метафізичного зміст}-, а з другого - рішуче поглиблення конкретно-історичних знань про минулу реальність, посилення доказовості історичного пояснення. Один із засновників "нової економічної історії-" амери¬канський вчений Дуглас Норт 1966 р. проголосив: "Якщо історія є чимось більшим, ніж суб'єктивним впорядкуванням факгів мину¬лого, що змінюється з кожним новим поколінням, то мусимо засто¬сувати до історичного дослідження теорії інших соціальних наук, наукові методи, які тестують вироблені гіпотези". Для парадигми "нової наукової історії" взірця 60-80-х років, що об'єднувала різні течії та напрямки, характерними с такі риси: 1) вивчення масових соціальних груп чи структур з метою віднайти приховані (імпліцитні) зв'язки і залежності; 2) залучення і обробка масових джерел із застосуванням квангифікації історичної інфор¬мації та використанням кількісних (математичних) методів; 3) обов'язкова попередня побудова моделі (гіпотези) досліджуваного яви¬ща з наступною її перевіркою за допомогою аналізу масових джерел; 4) запозичення теоретичних концепцій і методів суміжних соціаль¬них і гуманітарних наук для побудови моделі-гіпотези; 5) відмова від притягнення спекулятивних загальноісторичних теорій, які шу¬кають (і знаходять) універсальний сенс історичного розвитку.
Особливу роль у "новій науковій історії" відводять кількіс¬ним (математичним) методам, які повинні зробити цілком доказо¬вими отримані дослідницькі результати. Комп'ютерна технологія обробки масових історичних джерел захопила багатьох західних істориків, мала своїх прихильників в СРСР та інших країнах соці¬алістичного табору (І. Ковальченко, Л. Мі лов, К. Хвостова та інші). Під її вплив потрапили й деякі французькі історики Школи "Анналів". Так, Е. лє Руа Лядюрі у 70-ті роки писав: "Квантитатив¬на революція в нашій країні повністю перетворила фах історика, а у майбутньому він або буде програмістом, або не буде істориком".
З особливим ентузіазмом сприйняли "квантитативну револю¬цію" американські історики, що почали масово застосовувати кіль¬кісні методи до вивчення політичних процесів у СП1А ("ноші полі¬тична історія"). У США зусиллями А. Конрада, Д. Месря, І>. Фопсля, Д. Норта та інших 1960 р. почалося створення напряму "нової еко¬номічної історії", представники якої теж надавали першочергове значення квантитативним методам. Прибічників цих методів стали називані "кліометриспиши". Повернення в бік масових джерел стимулювало створення у США і західноєвропейських країнах чис¬ленних електронних баз даних, виникли нові часописи. У Франції ініціатором кліометрики виступив історик старшого покоління Ернест Лябрусс, праці якого з історії французького господарства та соціальних груп здобули міжнародне визнання. Подібні тенденції простежувалися в інших європейських країнах та СРСР. Проте "мода" на кліометрику стимулювало створення у США і західноєвропейських країнах чис¬ленних електронних баз даних, виникли нові. У Франції ініціатором кліометрики виступив історик старшого покоління Ернест Лябрусс, праці якою з історії французького господарства та соціальних груп здобули міжнародне визнання. Подібні тенденції простежувалися в інших європейських країнах та СРСР. Проте "мода" на кліометрику у 80-ті роки почала знижуватися під впливом нових тенденцій в світовій історіографії.
"Нова політична історія" розвинулася переважно у США під впливом політології, зосередивши увагу на функціонуванні американської політичної системи - виборів, зміни владних еліт тощо (Л. Ьєнсон, Д. Сілбі, М. Голт). Натомість "нова соціальна історія апелювала переважно до соціології, запозичуючи меюди аналізу різноманітних соціальних спільнот і груп, включаючи сім'ю, поколінневі і статеві групи. Нові со¬ціальні історики звернули увагу не стільки на матеріальну сторону соціальної активності різних суспільних груп, скільки на стан їхньої свідомості - соціальну и етнічну ідентифікацію, релігійні вірування, освітні й культурні орієнтації, політичні мотивації. Вони показали, що люди нерідко поводяться в суспільних ситуаціях не у відповідності до займаного місця у соціальних структурах, що підважило засади жорсткого соціального детермінізму, властивого марксизму. Водночас це вказувало на потребу подальшого вивчен¬ня формування свідомості соціальних груп. Класичні взірці цієї течії були розроблені у Великій Британії та Німеччині (Е. Г1. Томп- сон. К. Гіл, Е. Гобсбаум, Ж. Рюде, В. Конце. Т. Шидер та інші), де з'явилися відповідні товариства і часописи. Порівняно швидко у новій соціальній історії з'я¬вилися нові відгалуження - "нова робітнича історія", "нова сільська історія", "нова міська історія" тощо. Усі вони супроводжувалися поглибленим дослідженням соціальних с гру кіл р в усіх їх життєвих проявах. Це дало підставу американському історику Г. Нешу визна¬чити стан "нової історичної науки" як "блискучий розбрід".
У річищі "нової наукової історії" виник окремий напрям між¬дисциплінарних студій - "психоіспюрія", який в окреслюваний пе¬ріод набув популярності у С1І1А та деяких західно-європейських країнах. Його представники, на відміну від здобутків класичної психології кінця XIX - початку XX ст., взяли на озброєння психо¬аналіз австрійського вченого Чиґмуюпа Фройда (1856-1939) і нео- фройдистів середини XX ст., які шукали відповіді на питання со¬ціальної поведінки окремих осіб і спільнот в підсвідомих проявах, психологічних комплексах, набутих у дитинстві. Взірцем "пси- хоісторіГ стали праці американських дослідників Волтсра Ланґера "Думки про Адольфа Гітлера" (1943, 1972), Еріка Еріксоиа "Дитинство і суспільство (1950) і "Молодий ;іютср (1958). Вони прагнули дослідити неусвідомлювані процеси людської психіки, що супро- воджуються різноманітними "кризами" у зіткненні з соціальною дійсністю, формують характер і мотивацію поведінки людини.
Психоісторики постаралися розширити дослідне поле за ра¬хунок вивчення мотивів ірраціональної поведінки осіб і груп в екстремапьних умовах (війни, катастрофи, загрози жиг по тощо). Зок¬рема, варто згадати дослідження Не пі ера Льоеенбері'а про психоло¬гію німецької нацистської молоді, сформованої внаслідок катастро¬фи Першої світової війни і великої кризи 1929-1933 pp. Однак праці психоісториків хоча і викликали спочатку підвищений інтерес у публіки, але серед фахівців їхні пропозиції стосовно ірраціональ¬ного пояснення соціальної поведінки були потрактовані як недостат¬ні: "психоісторія" програвала у змаганнях з французькою "історією ментальиостсйм, яка більш комплексно трактувала раціональні та ірраціональні спонуки людських діянь. Тим не менше, американські психоісторикн утворили і підтримують своє товариство - "Групу із застосування психології в історії" (1971), а згодом організували Міжнародну психоісторичну асоціацію (1977), видають часописи "The Journal of Psychohistory" (1973), "Psychohistory Review" (1976).
|
| |
| |
Головна 
