Все для історика
П`ятниця, 29.03.2024, 05:54
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Проблема світової історії у філософії екзистенціалізму - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум » Навчання » Сучасна історіографія зарубіжних країн » Проблема світової історії у філософії екзистенціалізму (Схема розвитку світ. історії у філософів-екзистенціалістів)
Проблема світової історії у філософії екзистенціалізму
EkzorДата: Четвер, 26.05.2011, 20:15 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Філософське вчення екзистенціалізму (“філософія існування”) склалося і розвинулося у впливовий світоглядний напрям у 20-50-х роках ХХ ст. До цього причинилися відомі німецькі та французькі вчені і письменники М.Хайдеґґер, К.Ясперс, Ж.П.Сартр, А.Камю, Г.Марсель, М.Мерло-Понті та інші. Розвиток історії Ясперс бачив у вигляді потоку культурно-історичних традицій, скріпленого філософською вірою у її сенс. Усю історію вчений поділив на чотири великих періоди: “передісторії”, епохи великих культур давнини, “вістового часу” і ери науково-технічного розвитку. “Передісторія” охоплювала час до народження великих культур давнини і характеризувалася оформленням біологічних констант людського існування та відсутністю історичної традиції. Історія почалася десь від ІV тис. до н.е., коли склалися великі культури в Месопотамії, Єгипті, Китаї та Індії, і була пов’язана з появою історичної свідомості, яка виникла внаслідок комунікації поколінь. Наступний період — найважливіший у схемі Ясперса — це “вісьовий час” (800-200 рр. до н.е.), коли стався майже одночасний духовний переворот у всіх розвинених культурах. Людина усвідомила своє буття в цілому, саму себе та свої межі і зрозуміла свою безпорадність перед світом. З цього народилася “філософська віра”, яка принесла поняття абсолюту і всі інші ключові категорії сучасності. Подальша історія виводилась Ясперсом з “філософської віри”, яка означала нерозривний і діалектичний зв’язок віри та науки, спрямований до одної мети — пізнання і усвідомлення свободи. Хоча схема Ясперса явно мала слабкі місця, але вона привертала увагу дослідників до проблематики становлення світоглядно-культурних орієнтирів передусім європейської цивілізації й тому зустріла підтримку фахових істориків і філософів. Ясперсу вдалося більшою мірою відбити єдність історії людства при збереженні унікальності кожної особистості. Не дивлячися на те, що він вважав реалізацію свободи недосяжною у дійсному світі, але у майбутньому бачив єдність гуманізму, науки і віри, які назавжди усунуть з людських відносин конфлікти і війни.
Після ІІ-ї світової війни Сартр намагався зблизити екзистенціалізм і марксизм, роблячи реверанси в бік останнього й віддаючи йому першість у встановленні відчуження людини у суспільстві. 1960 р. у праці “Критика діалектичного розуму” Сартр розвинув свої погляди на історію, об’єднавши діалектику і феноменологію, як методи пізнання минулого. На його думку, світова історія представляє собою єдиний процес “тоталізації” свідомості, в основі якого лежить антагонізм між потребами людини і способами її задоволення. “Матеріальність” складає загрозу справжньому існуванню людини, вона виникає внаслідок відчуження людини, перетворюється у грубу недуховну силу, від якої людина намагається втекти. Порятунок заключений у “історичному” — антиподі “матеріального”. Ця втеча від “матеріального” і є творенням історії.
Світова історія Хайдеггера. Отже, світова історія, за Гайдеггером, починається з мовного створення світу; якісь експресивні моменти мовної практики виступають у нього в якості смислових структур буття. Однією з них є "турбота". Це можна пояснити так. Dasein, тобто наявне буття конкретного індивіда, історично лише остільки, оскільки воно включається через розуміння в процес миротворчого "творить оповіді" народу, в його самоговорящее буття. Історичне минуле народу, як і його майбутнє, існує лише в мовному світі, тому розуміння як спосіб "буття-в-світі" здійснюється герменевтически. Без герменевтики, тобто повсякденно практикується всіма розуміння історичних звершень народу, історичне існування неможливо. Світова історія, як її бачить Хайдеггер, не є всесвітня історія Гегеля і Маркса. Це завжди історія "світу" якогось конкретного народу - цивілізованого або "примітивного Dasien історія його" буття-в-світі ". Світова історія народу, таким чином, починається з мовного створення буття. У своїй мові народ знаходить" первинно-історичні " структури буття, на основі яких формуються потреби, інтереси та ідеї. Важливо відзначити, що Гайдеггер вважав повноцінним учасником "світової історії" тільки народ; саме він перебуває у владі "природного розуміння світу". Що ж стосується класів і подібних їм носіїв світоглядів та ідеологій , то вони здатні лише на розігрування псевдоісторичних "ролей". Класи не є самостійними історичними діячами. І останнє. Воно стосується розуміння Гайдеггером "світу". Це, як уже говорилося, міфологічно обгрунтований спосіб буття народу, але він розгортається в систему повсякденно практикуються відносин своїй землі ("грунті"), неба, до предкам і богам, тобто до того, що Xайдеггер називає "внутрімірскім сущим", без чого світ як міфологічний проект буття не існує. Сенс "світової історії" тому полягає в дбайливому зберіганні первинного єдності цих чотирьох початків - землі, неба, смертних і богів, - єдності міфопоетичного світу. Для кожного народу настає свій кінець світу.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
Форум » Навчання » Сучасна історіографія зарубіжних країн » Проблема світової історії у філософії екзистенціалізму (Схема розвитку світ. історії у філософів-екзистенціалістів)
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz