| Ekzor | Дата: Четвер, 26.05.2011, 20:10 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Концентрований вигляд методологічні погляди французьких вчених знайшли у праці Марка Блока (1886-1944) “Апологія історії або ремесло історика” (1946), збірнику полемічних творів Люсьєна Февра (1878-1956) “Бої за історію” (1953). Обидва історики, які мали за собою ґрунтовні історичні дослідження з конкретних проблем минулого Франції та Європи, дотримувалися думки про недостатність позитивістського підходу до вивчення минулого, а також неокантіанського свідомісного трактування минулого. Тому вони поставили перед собою завдання створити “історичну теорію”, яку пізніше вони назвали “доктриною “Анналів”. Блок ще до першої світової війни опублікував декілька ґрунтовних досліджень з історії феодального суспільства у Європі. Теоретичні погляди виклав у згаданій вище книзі, яку писав у роки ІІ-ї світової війни, але не встиг закінчити. Блок прагнув використати пізнавальні здобутки різних методологічних концепцій соціологічного спрямування — соціології Дюркгейма, теорії синтезу Берра, історичної соціології Маркса, економічної соціології Ф.Сіміана, антропології М.Мосса, географічної школи П.Відаля де Ла Блаша та інших. Насамперед, Блок визначив об’єкт і предмет історії — людину у соціальному середовищі. Історія виступала як “синтезуюча” наука про історичну суспільну людину. Суспільство він розглядав як складну систему, всі елементи якої — матеріальні умови життя, соціальна структура, духовне життя — знаходяться у постійній взаємодії. Щоб зрозуміти людину в історії, слід комплексно вивчати усі сторони її суспільного життя, а не тільки політику чи окремі інституції. Таке вивчення можливе лише з допомогою залучення методів інших наук про людину і суспільство. Вони дозволять вивчати передусім масові процеси — економічні, соціальні, духовні, оскільки складають цілісність суспільного буття людей. Взаємодія цих процесів створює історичний рух, який є повільний і не моністичний, тому що в кожний історичний момент вирішальну роль може відіграти будь-який суспільний чинник.
Шукаючи cинтезуючий елемент суспільної еволюції, Блок знаходить його у колективних уявленнях (суспільній свідомості), яку він називає “пам’яттю”. Пізніше Л.Февр й інші “анналісти” запровадили поняття “ментальності” — колективної свідомості, характерної для більшості населення. Ментальність є синтезом індивідуального і колективного, історичного і сучасного, матеріального і духовного, нарешті, психологічного і біологічного. У підсумку, пояснення історичних явищ слід шукати у ментальності, яка визначає дії груп і окремих осіб. Проте, ментальність є продуктом історичного розвитку, взаємодії суспільства з природним середовищем в процесі соціального буття.
Дослідження історії полягає у вивченні усіх сторін життя людей минулого, яке відбите у різноманітних пам’ятках — текстах, виробах, переказах, свідченнях тощо. Воно повинно включати усі сфери життєдіяльності людини, а не обмежуватися тільки традиційними (політика, економіка, культура). Для опрацювання масових фактів необхідно залучати методи інших наук, математики. З їхньою допомогою можна встановити причинно-наслідкові зв’язки між явищами, визначити “ритм” суспільного розвитку.
Особливість історичної творчості Люсьєна Февра випливала з тематики його конкретно-історичних досліджень, яка торкалася, насамперед, свідомісних явищ (“Доля: Мартін Лютер”, 1928, “Проблема невірування у ХУІ ст.: релігія Рабле”, 1942 та ін.). У них він зосередив увагу на вивченні світосприймання людей кожної конкретної історичної епохи, яке відрізнялося від сучасного йому. Особистість не була здатна вийти за межі стереотипів свого часу, її свідомість автоматично підпорядковувалася їм. Февр, на відміну від Блока, звертається до духовного життя, психології, прослідковує його залежність від соціальних умов, суспільних структур.
Проте, вчений залишається вірним програмному положенню Школи — синтетичний погляд понад усе. Свідомість, духовність, менталітет є результатом різноманітних впливів соціального життя. Февр докладно розробляє проблему ментальності — здатності свідомості сприймати і пояснювати світ. Маючи на увазі отримати синтетичне уявлення про історичну людину, Февр підкреслює той принцип методології Школи, який отримав докладне висвітлення у працях її т.зв. “другого покоління”. Це був принцип “тотальності” — всебічного висвітлення життя людей на даному просторі і в даний час. Люди у суспільному бутті розглядаються як би з різних точок зору. Не політична чи економічна і т.д. історія, а людське життя у всіх його вимірах — політичному, економічному, духовному, побутовому тощо. Така історія покликана дати “об’ємну” картину життя соціуму на багатьох його рівнях.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
