| Ekzor | Дата: Четвер, 26.05.2011, 20:08 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| У перші роки після Великої Жовтневої соціалістичної революції кількість досліджень радянських авторів з проблематики історії нового часу країн Європи й Америки було-незначним. Продовжували видаватися роботи буржуазних істориків, відчутні були сліди впливу на деяких радянських істориків правосоціалістіческой історіографії II Інтернаціоналу. У цих умовах перед радянською історичною наукою була поставлена конкретна і чітка завдання боротьби проти носіїв буржуазних, меншовицьких і есерівських ідей. Боротьбу на ідеологічному фронті очолила партія під керівництвом ЦК РКП (б). Величезну роль зіграла стаття В. І. Леніна «Про значення войовничого матеріалізму», опублікована в березні 1922 р. в журналі «Під прапором марксизму». У ній були визначені завдання в галузі ідеологічної роботи на цілу історичну епоху. Першим марксистським центром науково-дослідної роботи в галузі суспільних наук стала Соціалістична (надалі з 1923 р. Комуністична) академія суспільних наук, заснована за пропозицією В. І. Леніна і в Відповідно до декрету ВЦВК від 25 червня І 918 р. До складу її дійсних членів поряд з радянськими вченими увійшли О. В. Куусінен, К. Лібкнехт, Р. Люксембург, Ю. Мархлевський, Ф. Мерінг, Сен Катаяма, К. Цеткін та багато інших видатних діячів міжнародного робітничого і комуністичного руху. Восени 1918 р. в академії була утворена спеціальна комісія для розгляду перспективного плану видань (наукових і популярних) праць К. Маркса. Ф. Енгельса, В. І. Леніна. З грудня 1922 р. академія стала видавати свій періодичний орган «Вісник Соціалістичної академії» (надалі «Вісник Комуністичної академії»), який опублікував ряд матеріалів з історії нового і новітнього часу. Організовуючи дослідні центри історичної науки, Комуністична партія і Радянський уряд вирішували також завдання докорінної перебудови системи викладання у вищих навчальних закладах і створення якісно нових навчальних закладів і нових кадрів вищої кваліфікації з суспільних наук.
Для розбудови системи вищої освіти необхідна було також послідовне і цілеспрямоване спростування антимарксистских концепцій всесвітньо-історичного процесу. У сфері вивчення і пропаганди історії нового часу країн Заходу і після Жовтневої революції продовжували зберігати неабиякий вплив буржуазні вчені ліберальної школи - М. І. Кареєв, Є. В. Тарле та деякі інші. Діяльність їх виражалася, зокрема, в публікації тенденційно складених збірників документів, історіографічних праць, а також інших творів, методологічно дуже далеких від марксизму.
З 1925 р. почало функціонувати Товариство істориків-марксистів, а з 1926 р. став виходити його орган «Історик-марксист». Відбувся 28 грудня 1928 р. - 4 січня 1929 перша Всесоюзна конференція істориків-марксистів сприяла проведенню низки дискусій, значна частина яких була безпосередньо присвячена проблематиці нової і новітньої історіі2. Вони показали певні (хоча далеко не по всіх дискутованих питань) досягнення радянських істориків Заходу в боротьбі проти різних буржуазних, дрібнобуржуазних і реформістських концепцій, спрямованих проти марксистсько-ленінського розуміння історичного процесу.
Прагнення якомога швидше вибити грунт з-під ніг істориків-ідеалістів і разом з тим нестача методологічно підготовлених викладачів вищої школи і вчителів, гостро відчувається в 20-ті роки, стали однією з причин тимчасової заміни в програмі середньої школи курсу історії курсом суспільствознавства. Це рішення загальмувало підготовку кадрів істориків. У 30-ті роки радянська історична наука досягла значних успіхів у розробці найважливіших проблем соціально-економічної історії в нове і новітнє час.
У 1938 р. в Цюріху мав відбутися черговий міжнародний конгрес. Але взяти в ньому участь радянським ученим не довелося. Складна обстановка передвоєнних років і почалася в 1939 р. друга світова війна на тривалий час загальмували розвиток міжнародних контактів радянських істориків. Однак і в цей гранично напружений період кінця 30-х років радянська історіографія продовжувала вести рішучу боротьбу проти всіх спроб збочення історичного процесу, що виходили від представників зарубіжної буржуазної історіографії. Природно, що вирішальний удар був спрямований проти головного ворога - німецького фашизму та його ідеології. У ряді робіт, виданих тоді, послідовно викривалися фальсифікаторські прийоми гітлерівських «істориків». Велику роль зіграв змістовний збірник статей «Проти фашистської фальсифікації історії», в якому на основі аналізу великого фактичного матеріалу Ф. І. Нотович та інші автори розкрили суть, методи і прийоми «наукової творчості» вчених прислужників німецького рейху з таких питань, як винуватці першу світової війни, справжній характер фашистської геополітики, давні загарбницькі тенденції німецького мілітаризму і т. д.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
