| Ekzor | Дата: Четвер, 26.05.2011, 20:07 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Становлення історичної науки у СРСР відбувалося в умовах включення історії у комплекс наук, призначених формувати марксистсько-ленінську свідомість будівничих нового соціалістичного суспільства. Правляча комуністична партія поставила перед радянськими істориками завдання засвоїти марксистську методологію і з її допомогою переписати історію з “позицій робітничого класу”. Проте, спочатку історики мали певну свободу інтерпретації марксизму та його ленінського різновиду. Від початку 30-х років із запровадженням сталінської диктатури у країні можливості теоретичного “маневру” були зведені до нуля. Усі методологічні вказівки були систематизовані радянським диктатором Й.Сталіним у підготовлених за його вказівками “творах” — “Короткий курс історії ВКП(б)”, “Проблеми ленінізму” та ряду інших. Від цього часу радянська історична наука опинилася у жорстких рамках методологічного схематизму, котрий на довгі роки припинив будь-які спроби творчої розробки теоретичних питань історії. Історичний матеріалізм у ленінсько-сталінській інтерпретації перетворився у застиглу вульгарно-соціологічну доктрину, догму, вихід за межі якої був неможливим.
Проте, становлення марксистсько-ленінської методології історії спочатку було складним і суперечливим процесом, у рамках якого виникали спроби відмінного трактування історичної соціології марксизму. У 20-х роках ще подекуди з’являлися праці дореволюційних істориків і філософів. У працях Л.П.Карсавіна, С.Л. Франка, Р.Ю.Віппера, А.С.Лаппо-Данилевського та інших містилася критика марксистської соціології за нехтування нею свідомісним чинником і перебільшення уваги до соціально-економічних явищ. Відповіддю на них були численні критичні виступи більшовицьких ідеологів В.В.Воровського, М.С.Ольминського, Е.М. Ярославського, В.І.Невського, які звинувачували своїх опонентів у протягуванні до радянської історіографії “буржуазних” поглядів і впливів. Щодо розвитку марксистської методологічної доктрини, то до встановлення сталінської диктатури у СРСР отримали поширення однобічні трактовки марксизму. Серед них слід згадати вчення “філософії живого досвіду”, ”емпіріомонізму”, з яким виступив відомий економіст і філософ О.О.Богданов (1873-1928). У його працях було помітне прагнення підсилити роль свідомості у марксизмі. Воно проявилося у запропонованій ним новій науці — “тектології”. У центр суспільного розвитку вчений ставив “соціальну організацію досвіду”, котрий набувається людськими спільнотами і використовується для організації свого життя. На противагу ортодоксальному марксизму, рушійною силою змін у соціумі, за Богдановим, виступала не соціальна суперечність, а закон рівноваги між соціальним досвідом і соціальною організацією. Погляди цього вченого вчинили поважний вплив на молоді марксистські кадри, котрі посилено готувалися ідеологічним апаратом правлячої партії, доки не зазнали нищівної критики і заборони з боку ортодоксів-догматиків. З кінця 20-х років разом з “наступом соціалізму на всьому фронті” у СРСР почалося усунення будь-яких відхилень від марксистсько-ленінської схеми методології історії, яка визначалася партійними ідеологами за особистими вказівками Й.Сталіна. У 1929 р. почали діяльність Інститут історії Комуністичної академії і Товариство істориків-марксистів, які при підтримці партійного апарату повели масований наступ на “буржуазну ідеологію” у галузі суспільних наук. Сторінки історичної періодики СРСР заполонили повідомлення з “фронту історії”, в яких викривалися щораз нові прояви “західних впливів”. Декілька теоретичних листів керівника партії і держави Й.Сталіна до історичних журналів накреслили обов’язкову методологічну схему розгляду історичних явищ з позицій “більшовицької партійності”, а їх автор перетворився у класика марксизму-ленінізму. Радянська історична наука опинилась за “залізною завісою” специфічно препарованих марксистських догм. Це не означало повного занепаду історіографії, навпаки, у багатьох конкретних галузях історії радянські вчені досягли помітних успіхів, зокрема стосовно вивчення давніх суспільств, середньовіччя, нового часу та ін. Але у теоретичному плані історіографія на тривалий час опинилися під пресом ідеологізованої версії марксистського соціологізму.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
