Східне суспільство і феодалізм - Форум
Все для історика
Неділя, 04.12.2016, 00:50
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Східне суспільство і феодалізм - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Історія Азії та Африки в середні віки » Східне суспільство і феодалізм
Східне суспільство і феодалізм
WARNINGДата: П`ятниця, 31.05.2013, 17:47 | Повідомлення # 1
Курінний отаман
Група: Користувачі
Повідомлень: 128
Репутація: 1
Статус: Offline
Східне суспільство і феодалізм.
З початку XIX ст. європейські підручники, наукові дослідження, енциклопедії та
посібники називали середньовічний Схід феодальним. Пояснювалося це дуже просто:
якщо в Європі в ці століття панував феодалізм, то чим Азія чи Африка гірші?
Схему накреслили ще до того, як дослідили сам предмет аналізу, бо лише
відсутність достатніх знань про афро-азіатське середньовіччя могла породити
таку кричущу наукову нісенітницю. Та тільки-но стала на ноги європейська
орієнталістика, тільки-но до рук істориків, філософів і соціологів потрапив
фактичний матеріал про реальну історію східних суспільств, апріорі надумана
концепція розвалилася на очах. Ш._Л._Монтеск'є, Д._Дефо, Вольтер, Ф._К'єне,
А._Сміт, Г._В._Гегель, В._Вебер, навіть, частково, К._Маркс і Ф._Енгельс майже
в один голос визнали несхожість Сходу й Заходу, неможливість оперувати
західними соціологічними схемами на східному матеріалі. А.Тойнбі взагалі
відкинув поняття єдиного всесвітньо-історичного розвитку, “роздробивши” людство
на сукупність несхожих і самодостатніх цивілізацій (рахунок яким збільшував з
кожною наступною працею). У дослідженнях професійних європейських сходознавців
рубежу XIX - XX ст. вже навіть не згадується про “феодальний Схід” або “феодалізм
на Сході” з його пережитками.

В радянській науці перші
дискусії щодо “азіатського способу виробництва” та “феодального Сходу”
розпочалися в 1920-х роках. Їх учасники оперували переважно цитатами К.Маркса
та Ф.Енгельса, але в 30-х роках дискусії припинилися. “Азіатчиків” перевиховали
або знищили, а для розуміння історичного процесу, з легкої руки тов. Сталіна й
завдяки теоретичним обгрунтуванням акад. В.В.Струве, введено істматівську
п'ятичленку ладів (первіснообщинний - рабовласницький - феодальний - капіталістичний
- комуністичний, з першою фазою - соціалізмом), за межі якої виходити не
рекомендувалося. Встановивши східну деспотію в СРСР, вожді від “диктатури
пролетаріату” не бажали залишати в умах підданих зайвих асоціацій, і хоча після
смерті Й.Сталіна за “азіатчину” в сходознавстві перестали переслідувати, такого
роду дослідження не схвалювалися.

Епоха тоталітарного однодумства
канула у небуття (сподіваємося - назавжди), але “феодалізм на Сході”
продовжують шукати (і не тільки на пострадянському науковому полі). “Знаходять”
феодалізм у традиційній Японії, його “пережитки” - в Африці та Середній Азії,
“феодалізують” сучасний Іран та Афганістан і т. ін. Помилка породжує помилку.

То був феодалізм на
середньовічному Сході, чи його не було?

Ні, не було, причому це
стосується і економіки, і політики.

Соціально-економічною основою
феодального ладу вважається інститут спадкової феодальної земельної власності,
тобто власності станової (землею можуть володіти виключно представники
повноправного панівного стану) та умовної (землю давали у спадкову власність за
службу сюзеренові). На середньовічному Сході тотальним власником або
співвласником всіх земель виступала держава, а в останньому варіанті
співволодіння фундаментальних станових обмежень на спільне з державою володіння
землею, як правило, не існувало.

Візиткою класичного феодалізму
в політиці завжди була феодальна політична роздробленість. На середньовічному
Сході нормальним станом суспільства, політичним ладом, за якого всі потенції
цивілізаційної структури східного типу виявлялися в повній мірі, залишалася
централізована держава, що спиралася на повновладний бюрократичний апарат, а
роздробленість сприймалася тимчасовим відхиленням від норми, хворобливим,
регресивним, кризовим станом соціального організму.

Феодальний
лад і східна цивілізація - абсолютно різні типи людського суспільства, причому
типи фундаментально протилежні, несхожі, несумісні. Вони майже позбавлені
соціально-економічних або державно-політичних потенцій для злиття, тож
використання в науковому обігу словосполучення “феодальний Схід” є абсолютним
архаїзмом.

Якщо традиційне східне
суспільство і його базова основа - селянство - в принципі цілком відповідали
класичному східному державі, якщо між обома цими інститутами було досить
гармонійне взаємодія, якщо держава впевнено домінував і панував над
суспільством, а суспільство було зацікавлене саме в цьому, то резонно ставити
питання про те, які потенції еволюції східних структур (саме в плані потенцій
еволюції суспільства). Держава, що спирається на владу-власність, що має
немислимо високий статус, абсолютна могутність, вищий авторитет, повну владу, -
таке держава сама по собі ні в якій еволюції не зацікавлений. Від добра добра
не шукають! Традиційне східна держава в найвищого ступеня консервативно і зацікавлене
в стійкої стабільності і в регенерації у випадку кризи. Тенденція його еволюції
- від неповної стійкості до повної, від недостатньої централізації до найвищої
з можливих, від критично ослабленого стану (якщо таке настало) на повній силі.
Власне, в цій тенденції проявляється і та динаміка історичного процесу з її
спірально-циклових рухом, для якої вже досить докладно йшлося. Але ця держава.
І хоча саме держава в традиційних східних суспільствах визначає структуру в
цілому, теоретично можна поставити питання про соціуму потенції.

Тільки що на прикладі питання
про селянські повстання вже було сказано про те, що традиційний східний соціум
не тільки відповідав східному державі, а й був зацікавлений у збереженні
статус-кво. Якби справа йшла інакше, суспільство в особі певних впливових його
верств цілком могло б - скажімо, у ті ж моменти масових народних рухів,
селянських повстань - позбутися від ненависної йому опіки всесильного держави і
створити щось нове. Втім, іноді щось подібне дійсно виявляло себе - згадаємо
про сектантських рухах карматів або даосів, що створювали свої держави. Але не
слід плутати видимість з реальністю, видавати бажане за дійсне. Так, кармати
або даоси часом створювали нові державні утворення, в рамках яких держава
приймала релігійно-сектантську форму і декілька зовні види. Але чи змінювалася
при цьому його суть? Ставало чи вона більш демократичним? Чи не претендують на
абсолютну покору підданих і владу над ними? Що відкриває принципово нові
простори для еволюції?

Ні і ще раз ні. Всі ці держави,
та й взагалі все теократичні структури (а мова йде в даному випадку саме про
них), найпомітнішою з яких в пізньому середньовіччі можна вважати держава
Тибету Далай-лами, яке зберегло свій традиційний вигляд і після включення його
в цінських імперію, принципово відрізнялися від решти хіба що тим, що
чиновниками в них були священики, а функції політичної адміністрації виконувала
релігійна організація. В усьому ж іншому це не тільки були типові східні
держави з їхньою претензією на абсолютну владу, а й у певному сенсі держави в
квадраті, бо верхи в рамках цих держав претендували не тільки на світську, але
ще й на духовну абсолютну владу над низами. І навіть якщо роль палиці, функції
апарату насильства, виконувало при цьому духовний тиск, суть ситуації від цього
не змінювалася. Суспільство в рамках такого роду теократичної держави могло
бути тільки ще більш приниженим, неосвіченим і відстали у своєму розвитку, ніж
у звичайному східному державі.

Повернемося до вихідного тези:
традиційний східний соціум повністю відповідав своїй державі і, більше того,
був зацікавлений в збереженні цієї відповідності, в подальше перебування під
тиском з боку держави. Будь-яке ослаблення тиску, повязане з ослабленням
держави, вело до критичним явищ і викликало порушення, які болісно позначалися
на соціумі. Не дивно тому, що соціум у формі народних масових рухів зазвичай
виступав за ліквідацію порушень і повернення до бажаної нормі, що він був не
меншою мірою, ніж держава, зацікавлений у збереженні стійкої консервативної стабільності.
Але якщо так, то як справи з потенціями середньовічного східного соціуму?
Запитання можна поставити і ще конкретніше: як виглядали і в чому виявлялися ці
потенції - якщо вони все ж таки були - на середньовічному Сході, особливо
напередодні або в умовах вже почалася колонізації?

І хоча більш детально про цю
проблему піде мова в наступному томі, доречно зробити зараз кілька зауважень
загального характеру. Про селянстві як найважливішому базовому елементі
традиційного східного товариства вже йшла мова. І хоча селянство соціально не
безлико, а в його середовищі завжди була хай невелика, але впливова прошарок
людей багатих і повязаних з ринком, з приватною власністю, в цілому інтереси
селян цілком очевидні: існуючий статус-кво за умови збереження норми в принципі
задовільний для всіх ; порушення ж його може призвести до непередбачуваних
наслідків і через це небажано для всіх - і для маси, і для багатого верхнього
шару. Менш за все втрачають від катаклізмів, криз і порушень норми нижчі
верстви селянства, бідні і знедолені. У чималому ступені саме тому вони
активніше за інших верств примикають до масових рухів протесту і інтуїтивно
прагнуть до якихось змін. Але на рівні усвідомлених бажань ці латентні
прагнення, як говорилося, не йдуть далі егалітарний гасел, які не мають
практичних шансів на реалізацію. Як про те найбільш переконливо свідчать не раз
перемагали селянські руху в періоди криз в китайській імперії, егалітаризм
після перемоги повстання виявляється лише в рівне право кожного пахаря на своє поле.
Такого роду егалітаризм сповна вписується в наявну і навіть бажану для держави
норму. Тому ми маємо право говорити, що селянство в цілому, в особі всіх його
верств (маса, багата меншість власників і радикально налаштовані бідняки), не
демонструє, та й не має необхідних потенцій для зміни структури. Та воно й не
бажає змін, побоюється їх.

Але чи зводиться суспільство і
його потенції тільки до селянства? Цілком очевидно, що ні. І це особливо
характерно для середньовічного східного суспільства, знайомого з великими
містами, розвинутим ремеслом і торгівлею. Як же йде справа з містами і міським
населенням? Соціально це строкатий шар осіб різних занять і дуже різного
статусу, від верхів правлячих (значна частина, більшість їх живе в містах) до
декласованих ізгоїв (поняття «декласовані» в контексті даної роботи не дуже-то
доречно, але зміст його відповідає тому, про що йде мова). Крім ремісників і
торговців у містах живуть чиновники і жерці, військові, безліч обслуги,
включаючи рабів, чимала кількість учнів і грамотіїв, особи так званих вільних
професій - віщуни, актори, лікарі і т. д., аж до жебраків і повій. Чим всі вони
задоволені або незадоволені, до чого прагнуть, які їх потенції, соціальна сила?

Слід відразу ж зазначити, що
традиційний східний місто в цілому так само строго орієнтований на стабільне
існування і збереження статус-кво, як і все суспільство, як і держава в цілому.
Кожен з перерахованих верств як-то пристосований до існування в рамках зайнятої
їм соціальній ніші. Це не означає, що ніхто не прагне до кращого і не поміняв
би своє місце при нагоді на більш престижне і вигідне. Але, якщо не вважати
кастових обмежень в Індії, звичайно нікому це й не забороняється. Дерзай, якщо
можеш і хочеш. Соціальна мобільність на традиційному Сході, крім кастовою Індії,
досить помітна, її не порівняєш з станової замкненістю у феодальній Європі.
Вчорашній раб нерідко стає всесильним еміром, бідняк - високопоставленим
чиновником-інтелектуалом в системі правлячої китайської бюрократії і т. д. Але
це стосується тільки взаємозамінності у межах, якщо можна так висловитись,
особового складу того чи іншого соціального прошарку. Сам же шар від такого
роду змін в індивідуальних долі свого статусу не змінює і залишається в межах
тієї ніші, яку традиційно займає. Тому індивідуальні потенції людини
реалізуються порівняно безперешкодно (це в меншій мірі стосується кастової
Індії, але й там не зовсім всі двері закриті для здібних і наполегливих). А от
щодо соціальних та соціально-економічних, то з ними складніше.

Потенції міського населення -
якщо мати на увазі такі, які здатні вивести структуру в цілому зі звичних для
неї умов існування і тим сприяти її радикальної трансформації, - значно більші,
ніж у селі. Ремесло і тим більше торгівля, та й весь міський побут тісно
повязані з ринком. Саме тут широкий простір для ініціативи, підприємливості,
діловий енергії. І це не порожні слова. Згадаймо, що китайці в Південно-Східній
Азії, опинившись поза межами всесильного китайської держави, в умовах порівняно
слабких державних утворень, досить швидко забирали в свої руки мало не весь
місцевий ринок. Це означає, що про можливості принаймні якоїсь частини міського
населення можна говорити з чималою часткою впевненості. Але, по-перше, держава
міцно закриває вихід за межі дозволеною і суворо контрольованій норми (просто
межі цієї норми, скажімо, в Китаї і в Південно-Східній Азії були різними).
По-друге, зіткнувшись із реальністю і змирившись з нею (нагаєм обуха не
перебєш!), Міські шари звично гасять свої прагнення - якщо вони є - і
традиційно вписуються в статус-кво, будучи в кінцевому рахунку зацікавлені в
його збереженні так само, як і весь соціум у цілому.

Тут важливо звернути особливу
увагу ще на один момент. Потенції соціуму на всьому Сході приблизно однакові,
якщо вести мову про можливість самостійно, без кардинальної ломки структури з
боку зовнішніх сил (колоніалізму), створити нову структуру. Але, коли вже
такого роду ломка вже відбулася, а зламати структуру колоніалізм вимагає від
соціуму якось пристосуватися до нових умов, багато що залежить від того, про
який саме суспільстві йде мова. Грають свою роль самі різні обставини: і
старовину традиції, і обсяг накопиченого досвіду, і культура, організація,
дисципліна праці, і релігійно-культурні стимули життя та діяльності людини, і
багато іншого. Але про всі ці глибинних потенціях східних традиційних
суспільств спеціально піде мова далі.

Поки ж, як би підводячи
підсумки східному середньовіччя, слід зауважити, що колоніалізм протягом ряду
сторіч (XVI-XVIII) чимало зробив для рішучої ломки традиційного Сходу.
Вторгаючись на східні ринки, навязуючи власні погляди і принципи соціального та
етичної поведінки, владно диктуючи закон прибутку, він дечого домігся. Але
загалом небагато чого. Частина східних держав майже наглухо закрила свої
кордони від його хижих лап. Інші виявилися його жертвами. Але і вони аж ніяк не
поспішали підлаштуватися під його стандарти, прийняти його вимоги та змінити
звичної норми. Звичайно, в умовах колонізації норма не могла не зазнати певної
трансформації. Але для країни і народу вона як і раніше залишалася звичною
нормою, до збереження якої суспільство прагнуло всіма силами. Словом, аж до XIX
ст., Майже до середини цього століття, Схід, незважаючи на колонізацію,
залишався тим же, що й був колись. Це не означає, що нічого в нього не
змінювалося, - особливо там, де колонізатори були господарями, як в Індії або
Індонезії. Але зміни залишалися багато в чому зовнішніми і несуттєвими.
Показово, що, навіть позбувшись традиційного східного держави, свого гаранта
консервативної стабільності (його місце в тій же Індії зайняли англійці з їх у
принципі побудованої на зовсім інших засадах адміністрацією), східний соціум
наполегливо прагнув зберегти звичні форми існування - настільки, наскільки це
можливо. Саме на це самозбереження і були мобілізовані всі його чималі
потенції. Про те, наскільки це вдалося і якими були результати, піде мова в
наступному томі.
 
Форум » Навчання » Історія Азії та Африки в середні віки » Східне суспільство і феодалізм
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz