Монголія за Чінгісхана - Форум
Все для історика
Неділя, 04.12.2016, 00:47
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Монголія за Чінгісхана - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Історія Азії та Африки в середні віки » Монголія за Чінгісхана
Монголія за Чінгісхана
DANTEДата: П`ятниця, 31.05.2013, 13:02 | Повідомлення # 1
Ремісник
Група: Користувачі
Повідомлень: 56
Репутація: 1
Статус: Offline
. Темучин народився в урочищіДелюн-Болдох (південніше Байкалу, нині це територія Росії) 1162 р. в сім'ї
старійшини монгольського роду тайджиутів Єсугей-багатура. В 1171 р.
тайджиутського вождя отруїли кровні вороги татари, а родичі відвернулися від
його вдови Оелунь-еке (Оелунь-учжин), що прирікало її з чотирма синами-сиротами
на голодну смерть. Найстаршому з дітей Темучинові виповнилося лише дев'ять
років, проте Оелунь не скорилася долі: сама полювала, ловила рибу, збирала
ягоди та їстівні рослини. Життя було голодним (Темучин із братом Хасаром одного
дня вбили двох інших братів за “рибку-сохосун”1), але двох дітей вдова
виростила й вигодувала.В дитинстві Темучин боявся собак, та, здається, це була єдина вада в йогохарактері. Коли Темучин виріс, тайджиути, злякавшися помсти, схопили його й
забили в колодки, але бранець від невдячних родичів утік, а потім одружився на
своїй нареченій Борте (з роду ханкірат) і заручився підтримкою кераїтського
хана Тогрула - давнього друга його батька. Офіційний титул Тогрула звучав пишно
- Ван-хан (“цар-хан”), тому невдовзі побратимом Темучина став вождь роду
джаджират Джамуха. У 1180 р. Темучин пережив іще один удар: кровні вороги його батька меркитивикрали й збезчестили Борте. За підтримки Джамухи Темучин дружину відбив, але
невдовзі Борте народила первістка Джучі, який виявився вузькооким брюнетом (а
не блакитнооким блондином, як монголи). Темучин визнав його своїм старшим
сином, але теплих почуттів до Джучі не виявляв.Природний розум та мужність забезпечили Темучинові популярність серед“білої кістки”, і в 1182 р. навколо талановитого й хороброго лідера
згуртувалися перші соратники: у степу знову з'явилася орда, творцями якої стали
“люди довгої волі”. В тому ж році байшень проголосили свого лідера ханом під
титулом Чінгіс-хан, але, коли кровники (Темучин і Джамуха) посварилися, його
дружину розбили чжурчжені, а Чінгіс потрапив у рабство. Це були жахливі для кочовиків десятиліття, коли цзіньці “кожні три рокипосилали війська на північ для винищення й вигублення” степняків. “Хоч би в
якій оселі були... діти, куплені та обернені на маленьких рабів, - усіх їх
захопили й привели війська... Татари тікали у піщану пустелю. Злоба проникла у
мозок їхній до кісток”2. 11 років Темучин був чжурчженським рабом і носив колодку. В 1197 р. вінутік і всього за рік (!) зумів зібрати своїх колишніх соратників. У 1198 р.
Чінгіс-хан знову очолив орду “людей довгої волі”, для якої склав Велику Ясу -
кодекс законів, призначених тим, кому набридли родові обмеження, хто мріяв про
славу, добробут, владу негайно і готовий був задля цього йти через смерть до
перемоги. Яса передбачала смерть за зраду, обман, убивство, блуд, крадіжку й шкідливумагію, а також за недисциплінованість і порушення принципу взаємодопомоги. За
решту провин винуватця висилали до Сибіру. Чінгіс-хан був “високий на зріст, величний, мав широкий лоб і довгу бороду.Людина войовнича й сильна... мужня, рішуча, милостива в усьому, шанує Небо й
Землю, цінує довіру й справедливість”3. Його підтримували дисципліновані
енергійні однодумці, а протистояли степові обивателі, які могли приректи вдову
з дітьми на голодну смерть, беззастережно слухалися старших і не страждали
ініціативністю, тому результат боротьби за владу над Степом не важко було
передбачити. Ординці перемогли всіх, а 1206 р. на курултаї, що відбувся на р.
Онон, Чінгіс-хана підняли на білій кошмі й проголосили каганом усіх монголів. Зламавши родоплемінний устрій, Чінгіс поділив степняків на десятки, сотні,тисячі й тумени (10 тис. вояків), створив 10-тисячну ханську гвардію (кешик), а
єдиним законом зробив Ясу, “наглядачем” за якою (“генпрокурором”) призначив
свого другого найжорстокішого сина Джагатая. Весь монгольський етнос став
ордою, народом-воїном (100 тис. вояків-вершників). Але орду треба годувати
(“немає тюрка без тата”), а працювати горлорізи з “людей довгої волі” не
поспішали. Їхня імперія виникла в розбоях та війнах і лише війнами могла жити,
а якщо пригадати, скільки “кровних образ” монголи накопичили в своїх мстивих
серцях, стане зрозумілим, що курултай 1206 р. був тільки початком. У 1207 р. Джучі підкорив “лісові племена” Південного Сибіру, 1208 р.непереможний монгольський полководець Субудай розбив у долині Іртиша найманів і
меркитів, а в 1209 р. у Чінгіса повірили й дали гроші купці Уйгурії (вони
сподівалися, що каган монголів зможе ефективніше охороняти торгівців “Великого
шовкового шляху”, аніж гурхан кара-киданів). Доки йшла війна за возз'єднання степу, Чінгіс-хан намагався не конфліктуватиз могутніми чжурчженями і платив їм данину, але давні кривди гризли степняків,
діти й онуки знищених або проданих чжурчженями в рабство мріяли про помсту, а в
Чінгіса були ще й особисті спогади про цзіньський полон. І 1211 р. монголи
напали на імперію чжурчженів. Цзіньці воювали на чотирьох фронтах (з монголами,
Сунами, тангутами й китайським національно-визвольним рухом “червоних
кафтанів”), на пощаду не розраховували, а тому билися несамовито, чинячи опір
34 роки(!). Різанина йшла шалена: але причини монгольських звірств по-людськи
зрозумілі. У 1215 р. впала “золота” столиця чжурчженів Дасін (сучасний Пекін), та втил монголам несподівано вдарили меркити (які опам'яталися після поразки,
завданої їм Субудаєм). У 1216 р. меркитів наздогнав і винищив до останнього на
р. Іргизі хан Джучі, а там монголів неспровоковано атакував правитель Хорезму
Мухаммед ібн Текеш (1200 - 1220), котрий, будучи фанатиком-мусульманином, любив
воювати з “невірними”, не вважаючи їх за людей. Монголи напад відбили. У 1218 р.
владу кагана добровільно визнали кара-кидані, які прагнули звільнитися від
хорезмійського деспотизму. Того ж таки року вибухнула війна з кипчаками
(причини якої до кінця не з'ясовані). Чінгіс-хан воював на двох фронтах, а для воєн потрібні гроші: й монголиспробували реанімувати торгівлю “Великим шовковим шляхом”. Багатий
уйгуро-монгольський караван вирушив на захід і в 1218 р. прибув до
хорезмійського Отрару, проте мусульмани караван розграбували, а купців
повбивали. Монголам третя війна була непотрібною, тому виявивши максимум
витримки, Чінгіс-хан надіслав до хорезм-шаха посольство, маючи намір полагодити
конфлікт, та Мухаммед безглуздо й підло вбив каганського посла. Терпінню
мітраїстів настав кінець, і 1219 р. монголи атакували Хорезм. Зрадницьке вбивство посла вважалося у монголів найтяжчим гріхом, який можнабуло спокутувати тільки смертю. Водночас “чорна віра” вчила, що піддані, які не
виступають проти гріховного володаря, мають нести таку ж відповідальність за
гріх. У цій морально-етичній настанові полягав “секрет” масштабних монгольських
звірств у багатьох країнах. У ХІІІ ст. серед осідлих народів не вважалося
ганебним зарізати посла, тому більшість розгромлених монголами країн так і не
усвідомили причин тотального погрому. Одначе говорити про “виняткову
монгольську жорстокість” не варто - цзіньці, китайці, хорезмійці, хрестоносці,
слов'яни й японці гуманізмом на той час також не могли похвалитися. Розділивши армію, Чінгіс-хан наказав Джучі громити кипчаків, сам очоливпохід на Хорезм, а фронт проти чжурчженів передав своєму найталановитішому
полководцеві Мухулі, який знав кілька мов і не знав поразок. Не маючи достатніх
сил для опору, чжурчжені спробували купити собі мир даниною, проте злопам'ятні
монголи від переговорів відмовилися. Подальші монгольські завоювання нагадували снігову лавину. В 1219 р. післякількамісячної облоги степняки взяли пам'ятний сумнозвісною різаниною
купецького каравану хорезмійський Отрар: городян нещадно повбивали, а
градоначальникові Гаїр-хану очі й вуха залили розплавленим сріблом (нещасний
чудом вижив). Перелякані мешканці Бухари й Самарканда на початку 1220 р.
добровільно відкрили перед Чінгіс-ханом міські ворота, а в 1221 р. після
тривалої облоги впала столиця Хорезму - Ургенч. З імперії Цзінь монголи пригнали полонених китайських військових інженерів.Ті спішно виготовили для штурмування кам'яних мурів “черепахи” на колесах і
метальні катапульти, за допомогою яких місто
зак<F51008P8.5M>и<F255P255D>дали глечиками з запалювальною сумішшю.
Потім монголи зруйнували головну греблю, що забезпечувала Хорезм водою. Вода
змела весь Ургенч, а тих, хто виплив, монголи перебили. В тому ж році залишки хорезмійської армії (очолювані сином хорезмшахаДжелал ад-діном) були добиті в Ірані, а далі 30-тисячна монгольська армія, яку очолювали
Джебе й Субудай, із боями прорвалася через Закавказзя на Дон, щоб ударити в тил
половцям (кипчакам), війна з якими точилася з 1218 р. Звідусіль оточені
ворогами, половці звернулися за підтримкою до руських князів. Тоді ж до Києва
прибуло монгольське посольство. Пропозиції монгольських дипломатів були
простими: наш ворог - кипчаки, а лісиста Русь кочовикам не потрібна - залиште
нам половців, а ми не чіпатимемо Русь (на той час Чінгіс-хан воював уже на
трьох фронтах). Одначе, з'їхавшись у Києві, князі Києва, Галича, Волині,
Чернігова й Переяслава вирішили надати допомогу половцям (з ханами яких вони
часто вступали в династичні шлюби), а монгольське посольство вирізали. Розплатою стала катастрофа на р. Калка (31 травня 1223_р.),  де русько-половецьке військо безславнозагинуло, проте в_тил монгольському авангарду несподівано вдарили волзькі
булгари. Виснажені боями тумени Джебе й Субудая відійшли, а значна частина
руських князівств і Волзька Булгарія перетворилися відтоді на кровних
монгольських ворогів. Останньою жертвою Чінгіс-хана стала держава тангутів (розташована напівнічний захід від Китаю), котрі спочатку визнали себе васалами кагана, а
потім відмовилися спільно воювати проти Хорезму. Це було порушенням угоди,
зрадою, за яку мітраїст зобов'язаний карати нещадно - і 1225_р. монголи
атакували нечесного союзника. Успіхові агресора сприяли засуха й неврожай, що
вразили землі тангутів у 1226 р.: “Трави пожовкли від засухи. Не було що
їсти”4. Знесилених тангутів чекав повний розгром і різанина, від якої уціліли 1
- 2 % населення. В 1227 р. під час облоги тангутської столиці (Ецзін-ай або
Чжунсін, сучасний Хара-Хото) Чінгіс-хан загинув (на що навколишня природа, за
свідченням тогочасних джерел, відгукнулася страшним землетрусом). Під час штурму монголи захопили в полон тангутську царівну. Чінгіс-ханнаказав привести знатну полонянку до нього в юрту на ніч - і за іронією долі
вбивцею “Потрясателя Всесвіту” стала тендітна дівчина. “Вночі вона, смертельно
поранивши Чінгіс-хана в дітородний член”5, утопилася в Хуанхе, а каган помер на
ранок у страшних муках. Смерть кагана-завойовника не спинила монголів. Чжунсінські мури (зруйнованіземлетрусом) упали, а всіх городян нападники вирізали. Тіло великого кагана, “Потрясателя Всесвіту” вивезли до Монголії, депоховали за бонським ритуалом. Наступним каганом згідно з чінгісовим заповітом
на курултаї 1225 р. був обраний його третій син Угедей - добрий, бездарний і...
схильний до запою, чим влаштовував військову знать, утомлену ханським
деспотизмом.
 
Форум » Навчання » Історія Азії та Африки в середні віки » Монголія за Чінгісхана
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz