Культура Монголів У дочингізідовий період. - Форум
Все для історика
Неділя, 11.12.2016, 03:15
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Культура Монголів У дочингізідовий період. - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Історія Азії та Африки в середні віки » Культура Монголів У дочингізідовий період.
Культура Монголів У дочингізідовий період.
DANTEДата: П`ятниця, 31.05.2013, 12:53 | Повідомлення # 1
Ремісник
Група: Користувачі
Повідомлень: 56
Репутація: 1
Статус: Offline
Семиріччязалишалося вотчиною монголомовних монголоїдів кара-киданів - шаманістів, яких
мусульмани вперто, але невдало намагалися навернути до ісламу. Оазиси
Центральної Азії контролювали мирні тюркомовні уйгури-буддисти (творці
гібридної культури купців, землеробів і науковців-перекладачів) та агресивні
тангути (мова яких належала до тибето-бірманської гілки) - творці держави Сі Ся
(Західна Ся, 990 - 1227). В районі Алтаю мешкали монголомовні номади наймани (в
культах яких перемішалися елементи несторіанства, буддизму й шаманізму),
мисливці ойрати й тюркомовні землероби киргизи. На територіях, що межували з
Китаєм, мешкали підвладні цзіньцям кидані й тюркомовні онгути, а на північному
кордоні Степу в Південному Сибіру жили полюванням і рибальством “дикі” язичники
меркити й урянхаї. Що ж до Центральної Монголії, то тут за владу й землю
конкурували три монголомовних народи: шаманісти татари (монголоїди), несторіани
кераїти (монголоїди) і шанувальники “чорної віри” монголи - бородаті
європеоїди, високі на зріст, з блакитними очима й світлим волоссям. Початки “чорної віри” (яка на Тибеті іменувалася бон) коренилися в культісвітлого Мітри, що виник задовго до н.е. на рівнинах Середньої Азії. Мітраїзм
учив, що спочатку існував єдиний неподільний космос (Пуруша), в якому був
простір, але бракувало часу й руху, та після появи часу (Зерван) періодові
спокою настав край. Внаслідок появи часу виник рух - і космос розшарувався на
дві субстанції: Небо (перс. Ахурамазда, інд. Варуна) й Землю (перс. Ардвісура-Анахіта,
інд. Адітья). Ахурамазда уособлював світле, денне Небо, чоловіче, активне
начало; його сестра Анахіта - чорну сиру Землю, жіноче, пасивне, сприймаюче
начало, а їхній інцест породив світ; причому Ахурамазда очолив безсмертних
небесних богів (діви, деви), а Земля дала життя смертним рослинам, тваринам і
людям, починаючи з першої людини (перс. Іма, інд. Яма). Сакральним сексуальним
контактом вважався дощ, після якого Земля (жіноче начало), зрошена Небом
(чоловіче начало), починала плодоносити. Ахурамазда керував богами на Небі, Анахіта давала життя живому на Землі,але не було кому піклуватися про соціальну організацію людства - і тоді виникла
ще одна іпостась Вічного Неба - Мітра (інше оусоблення того ж Ахурамазди), який
почав опікуватися життям суспільства. Мітра мав слідкувати за допомогою свого
“ока” (Сонця) за правдивістю й доброчесністю людей і карати їх за обман,
неправду й зраду, творцями яких виступав Другу (антитеза Ахурамазди на Небі).
Від своїх прихильників Мітра вимагав активної боротьби за правду й
справедливість, даруючи за це через Землю здоров'я, добробут, багатство,
плодючість тощо. Землю за це дуже поважали, її боялися й задобрювали
пожертвуваннями, а змію (що повзає по землі, максимально з нею контактуючи всім
тілом) мітраїсти вважали священною твариною. У Європі прихильниками мітраїзму були понтійський Мітрідат Євпатор, піратиКілікії, римські імператори Авреліан, Діоклетіан та Юліан Відступник. На Сході
його сповідували спочатку перси (до впровадження Ксерксом зороастризму), а
потім ефталіти [які під прапором мітраїзму ворогували з “шанувальниками собаки”
перськими Сасанідами (зороастрійцями) та індійськими Гуптами (буддистами)]. Від
ефталітів мітраїзм спочатку через Шаншун (Північно-Західний Тибет) потрапив до
Тибету (там він дістав назву бон), а потім “Великим Шовковим шляхом” прийшов у
Великий Степ. Одначе в ХІІ - ХІІІ ст. його адептами серед номадів залишалися
тільки монголи, які називали свій мітраїзм “чорною вірою”. Верховного бога вони
іменували Хормуст (Ахурамазда), Худа (перс. “бог”) або Тенгрі (тюрко-монг.
“Вічне Небо”), а Землю - Етуген. Монголи вірили, що за праведне життя Хормуст
дарує людині розум і здоров'я, а Етуген - дружину, дітей, добру погоду,
плодовитість та синів, за що Землі-матері приносилися жертви (в тому числі криваві).
Своїми тотемними першопредками монголи вважали Борте-чіно (“Сивого вовка”) й
Гоа-марал (“Прекрасну лань”). У ХІІ ст. монголи були типовими кочовиками, пасли коней, волів та овець,їли конину й баранину (майже не вживаючи в їжу пташину й рибу), а пили кумис -
слабкий алкогольний напій із кобилячого молока. Жили родами (обох), а рівень
їхнього соціального розвитку відповідав етапові вождівства. Обох очолювався
родовими старійшинами, які керували боротьбою роду за пасовиська й рабів (для
догляду за худобою та юртами), а далі йшли нухур (дружинники), харачу (“чорна
кістка” - простолюдини) і раби (богол). Моральним імперативом у соціальному
житті вважався примат інтересів роду над інтересами особи та звичай кровної
помсти.
 
Форум » Навчання » Історія Азії та Африки в середні віки » Культура Монголів У дочингізідовий період.
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz