Індія на світанку середньовіччя.- зародження держави Гуптів - Форум
Все для історика
Вівторок, 06.12.2016, 20:48
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Індія на світанку середньовіччя.- зародження держави Гуптів - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Історія Азії та Африки в середні віки » Індія на світанку середньовіччя.- зародження держави Гуптів
Індія на світанку середньовіччя.- зародження держави Гуптів
DANTEДата: П`ятниця, 31.05.2013, 12:35 | Повідомлення # 1
Ремісник
Група: Користувачі
Повідомлень: 56
Репутація: 1
Статус: Offline
. . Індія успадкувала від давнини розвинуту економіку, недержавну, але жорстку йосвячену релігійними традиціями соціальну структуру та хронічну нестійкість
державних інститутів. Стабільно працювала індійська економіка, а імпорт
(європейські вина, єгипетський папірус, аравійський ладан, китайський шовк,
олії, кольорові метали, мед, сезам тощо) країна з лишком покривала експортом
(цінна деревина, прянощі, коштовне каміння, перли, бавовняні тканини, парфуми,
шафран, барвник марена й дивовижні тварини). Причому якщо з Китаєм та арабами
торгівля була паритетною, то товари Європи не могли покрити індійський імпорт,
і масовий відплив срібла й золота на Схід став однією з причин фінансових
негараздів у Римській імперії. Досить заплутана політична ситуація склалася в країні на рубежі ІІ - ІІІст. н.е. Значні території Північно-Західної Індії входили до могутньої
Кушанської імперії зі столицею в Пурушапурі (суч. Пешавар), розквіт якої припав
на правління Канішки та Хувішки (ІІ ст. н.е.). Кушанська держава становила результат своєрідного симбіозу степовоївійськової доблесті самих кушан (кит. да-юечжи), а також
культурно-цивілізаційних досягнень елліністичного світу, Ірану та Індії. В
імперії панувала цілковита віротерпимість, поряд з маловідомими етнічними
культами власне кушан мирно уживалися боги Ірану (Мітра, Атш, Ардохш, Мао,
Вретранга, Ахурамазда, Фарр), Індії (Шива, Махасена, Скандакумара, Будда) та
елліністичні Гефест, Селена, Геліос, Геракл. Обов'язковим для всіх підданих
було лише обожнювання царя. Але за правління п'ятого після Канішки кушанського володаря Васудеви (ІІ -ІІІ ст.) культурно-релігійна гармонія загинула під тиском масованої індизації
імперської верхівки. Сам Васудева прийняв шиваїзм (різновид брахманізму), а
цивілізаційним наслідком цих процесів став розвал централізованої системи
державних інститутів. Принципи етно-культурної синкретизації та віротерпимості,
притаманні стародавнім імперіям, заступили етно-релігійні чвари, що стало
першою ознакою фазового переходу від давнини до середньовіччя. Для строкатої Кушанської імперії це означало смертний вирок, а тиск із бокусасанідських персів і новоствореної північноіндійської імперії Гуптів довів
справу до логічного фіналу: наприкінці ІІІ ст. володіння кушан скоротилися до
невеликої території навколо їхньої столиці (область Гандхара), а в другій
половині IV ст. й вони були захоплені Сасанідами. На відміну від Північно-Західної Індії, північно-східний регіон країниявляв собою на світанку середньовіччя конгломерат клаптикових карликових царств
найрізноманітніших типів, кордони між якими змінювалися ще швидше від правлячих
у них династій. На півдні субконтиненту ІІ ст. н.е. пройшло під знаком
грандіозної боротьби за домінування на Декані між державами Сатаваханів і
Кшатрапів, а на крайньому півдні півострова тамільські народи лише завершували
на початку нашої ери процес створення власних держав: серед них виділялися
Керала (Чера), Пандья та Чола, які вже в ті часи розпочали колонізацію
Шрі-Ланки й налагодили перші контакти з римськими торговцями (яванами). У ІІІ ст. в Індії почалися глобальні процеси поступового загниваннядержавних структур, які під впливом буддизму та іноземних культурних нашарувань
намагалися розбудувати державність поза варново-кастовою системою. Водночас
відбувалося неминуче відродження в нових історичних умовах ортодоксальних
індійських вірувань (ортодоксальними в Індії вважалися вірування, які визнавали
священний авторитет Вед і варново-кастову систему) та пантеону притаманних їм
богів. Так зароджувався індуїзм, культова канонізація та релігійна перемога
якого в загальноіндійських масштабах завершилися у VIII - ІХ ст., діставши
назву “індуїстської революції”. Північна Індія в епоху Гуптів і Харші. Крах індійського буддизму. ПадінняКушанської імперії залишило Північну Індію в стані політичного хаосу. Пенджаб продовжували контролювати кушани, Гуджарат, Раджастхан і Мальвузахопили Кшатрапи, в західній частині долини Гангу панували Наги, Магадхою
оволоділи Гупти, а на самому заході субконтиненту утворилося кілька племінних
республік (ган), серед яких виділялися гани яудхеїв, арджунаянів і малавів.
Решта дрібніших державок утратила останні крихти політичної стабільності, тому
ілюзорні династії змінялися там з калейдоскопічною швидкістю. Сільські низи (абсолютна більшість населення) від політичної чехарди недуже терпіли, тому проблеми загально-індійського возз'єднання їх не бентежили.
Проте буддизм ще залишався впливовою ідеологічною силою в регіоні, а доктрина
буддійської державності, детально розроблена ще за часів славетного Ашоки (ІІІ
ст. до н.е., династія Маур'їв), зберігала можливість відновлення на її основі
північноіндійської імперської цілісності. Джерелом відродження єдиної
індо-ганзької державності стала Магадха, де династія Гуптів почала проводити
надзвичайно вдалу зовнішню політику. Засновником династії став один із дрібних царків на ім'я Гупта, який уже вІІІ ст. наважився назватися махараджею (“великим царем”). Його син і
спадкоємець Гхатоткача почав підводити під пишний титул реальну базу,
розширюючи свої земельні володіння, але динамічне посилення Гуптів припало на
правління онука засновника династії - Чандрагупти І, дата коронації котрого
(320 р.) стала початком “ери Гуптів”, з якої вівся відлік у багатьох традиційних
індійських системах літочислення. В пошуках союзників Чандрагупта І (320 - 335) уклав матримоніальний союз звойовничим племенем ліччхавів, одружившись із знатною кшатрійкою цього
сусіднього етносу. Об'єднавши зусилля, союзники шляхом удалих воєнних операцій
значно розширили свої володіння, ставши незаперечним гегемоном Ганзької
рівнини. Так було закладено фундамент майбутньої імперії, справжнім творцем
якої став Самудрагупта (335 - 380). За правління Самудрагупти офіційною релігією в його державі був буддизм,але він уже втратив свою колишню ідеологічну агресивність стосовно Вед,
варнової системи та ортодоксальних богів і допускав досить широку
віротерпимість серед підданих за умови лояльності. “М'який” буддизм сприяв
стабілізації владних структур і цементував державні інститути, а збереження
варново-кастової системи гарантувало підданим соціальний комфорт та відчуття
корпоративної захищеності й порядку. Такий ідеологічний симбіоз виявився
надзвичайно продуктивним, забезпечив відносну міцність (за індійськими мірками)
державного організму імперії Гуптів і дав Самудрагупті можливість за перші 15
років його царювання здійснити масштабні завоювання. Махараджа проявив себе талановитим і дуже агресивним войовником: про ньогописали, що він провів 100 битв, а тіло його вкрите шрамами. Результати воєнних
походів Самудрагупти справді вражають. Махараджа розбив дев'ять царів Аріяварти
(долини Гангу) і 12 царів Дакшинапатхи (Декану). Вся долина Гангу й невеликі
племінні республіки Західної Індії ввійшли до складу імперії; Непал, “лісові
царства” Орісси та частина деканських владик визнали свою залежність і почали
сплачувати данину, а держави Пенджабу, Гуджарату та Індської долини відверто
шапкували перед грізним імператором. Навіть далекий ланкійський владика Мегхаварна
(352 - 379) виявив ініціативу щодо налагодження дружніх стосунків із
Самудрагуптою. Держава Гуптів перетворилася на одну з найбільших імперій
раннього середньовіччя на Сході, а за правління Чандрагупти ІІ (380 - 425)
досягла апогею могутності. Смерть Самудрагупти викликала внутрішні чвари й шалену боротьбу за владусеред його синів. Перемогу в цій різанині та інтригах здобув хитрий політик
Чандрагупта ІІ, який довів до логічного фіналу нестримну територіальну
експансію свого батька. Імперії підкорився Пенджаб, а після розгрому Кшатрапів
були завойовані Мальва й Гуджарат. Гупти здобули вихід до Аравійського моря, де
індійські купці вже навчилися використовувати мусони для трансокеанічного (а не
каботажного) плавання.   Установлення прямих зв'язків із країнами Близького Сходу дало додатковийпоштовх розвиткові торгівлі, ремесел, культури й науки. В країні працював
славетний кодифікатор медичних знань Сушрута (IV - V_ст.), у трактатах якого
подано інформацію з педіатрії, невропатології, фармакології, отоларингології,
доведено до надзвичайної досконалості систему діагностики, віддано належне
питанням гігієни й дієти та описано сенсаційні хірургічні операції (трепанація
черепа, ампутація кінцівок, усунення катаракти, кесарів розтин тощо). Індійські
математики застосовували оригінальну систему лічби з використанням нуля
(пізніше вона через арабів потрапила до Європи, де її помилково прозвали
арабською), а про рівень тогочасної хімії свідчить семиметрова залізна колона в
Делі, яка зовсім не іржавіє у вологому індійському кліматі, бо зроблена з
чистого (!) заліза, яке сучасні науковці отримують грамами й лише в
лабораторних умовах. Секрет цього “залізного дива” досі не розкритий.
Славетними філософами епохи стали Ішваракрішна (IV - V ст.), Праштапада (V ст.)
та Гаудапада (?). В історичній науці індійці потреби не бачили, бо вірили, що реально існуютьлише душі (для індусів) або дхарми (для буддистів), і тому вважали, що перебіг
подій в ілюзорному світі матеріальних тіл, тлінне неіснуюче буття не може бути
предметом дослідження для справжньої науки. Зате розквітла гуптська література,
яку прославили збірка “Панчатантра” (ІІІ - ІV ст.) і лірико-епічні драми з
елементами трагедії славетних драматургів Шудраки (IV ст.) та Калідаси (IV - V
ст.). “Панчатантра” - класичний зразок “облямованої повісті”: в сюжет основноїоповіді вплетено пов'язані між собою новели. Шудрака обезсмертив своє ім'я
п'єсою “Глиняний віз”, де описав фатальне кохання багатого купця з гетерою,
переробивши традиційний сюжет багатьох давньоіндійських оповідей. Калідаса
написав десятки творів, але його авторство точно встановлено лише щодо трьох
поем і трьох п'єс, серед яких виділяється “Шакунтала” - драматична історія
кохання царя з дочкою самітника-аскета. Унікальний здобуток світової культури становить знаменитий трактат богинікохання Ками - “Кама-сутра”, теж створений у гуптські часи (автор Ватс'яяна жив
приблизно в V ст.). Виразною особливістю гуптської архітектури був її архітектурно-скульптурнийнерозчленований синкретизм, зразком якого стали печерні храми Аджанти. Їх
навіть не оздоблено, а просто вирізано в скелях у вигляді каскаду барельєфів і
скульптур, що утворюють колони, фасади, переходи, олтарі тощо. Там же
розташовані найвидатніші шедеври гуптського живопису - унікальні фрески Аджанти,
виконані мінеральними фарбами (з червоного кіптю, червоної та жовтої вохри й
т.ін.). Все це свідчило про значніцивілізаційні досягнення імперії Гуптів, а її державна міць породила почесне
ім'я Чандрагупти ІІ - Вікрамадітья (“Сонце могутності”). Проте саме за
правління Вікрамадітьї з'явилися перші паростки нестабільності, які невдовзі
спричинили крах імперії, а з нею - загибель індійського буддизму.
 
Форум » Навчання » Історія Азії та Африки в середні віки » Індія на світанку середньовіччя.- зародження держави Гуптів
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz