Імперія Сун - Форум
Все для історика
Неділя, 11.12.2016, 08:59
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Імперія Сун - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Історія Азії та Африки в середні віки » Імперія Сун
Імперія Сун
DANTEДата: П`ятниця, 31.05.2013, 12:34 | Повідомлення # 1
Ремісник
Група: Користувачі
Повідомлень: 56
Репутація: 1
Статус: Offline
. . У 951 р. в Північному Китаї булоліквідовано панування кочової знаті шато. Владу знову захопила
північнокитайська династія Пізня Чжоу (951 - 960), яка, спираючись на доктрину
“націоналізму” та конфуціанської державності, взяла в 954 р. курс на
возз'єднання Китаю. Для забезпечення внутрішньої стабільності була
реорганізована армія (вона стала найманою), у десять разів скорочено кількість
буддійських монастирів, а в фінансах і діловодстві наведено порядок шляхом
жахливих репресій проти хапуг і нерадивих чиновників. Але імператорам цієї
династії не судилося довести справу до кінця. У 959 р. пізньочжоуське військо на чолі з імператором Чай Жуном (Шень-цзун)розпочало великий похід на киданів, але в дорозі “Син Неба” раптово помер, чим
скористався командир імператорської гвардії Чжао Куан'інь, який проголосив себе
імператором нової династії Сун (960 - 1279), а замість воєн з киданями висунув
гасло: “Спочатку Південь, потім Північ”. Столицю нової імперії перенесли в
Бяньцзін (сучасний Кайфин). Чжао Куан'інь (Тай-цзу, 960 - 975) довів до логічного завершення перспективніпочинання своїх попередників, взявши курс на абсолютну централізацію влади,
жорстку фінансову й судову регламентацію та повну професіоналізацію війська,
яке з цього часу перейшло на державне утримання і повністю контролювалося
імператором. Вдалі реформи швидко дали плоди, і в 979 р. Суни завершили
воєнними засобами возз'єднання імперії. Імперія міцніла, але конфуціанський догматизм і національна пихатістьпризвели до того, що Китай у своїй зовнішній політиці спирався лише на власні
сили, яких явно не вистачало. Війни з імперією Ляо 979 й 986 рр. виявилися
невдалими. В 1004 р. кидані оточили Бяньцзін і примусили Сунів укласти з ними
ганебний для Китаю мир, згідно з яким він мав сплачувати “варварам” досить
обтяжливу данину (300 тис. зливків срібла, 200 тис. відрізів шовку на рік).
Невдало завершилися також війни з тангутами, яким імперія платила надалі 100
тис. зливків срібла та 100_тис. відрізів шовку на рік, але в галузі економіки
та культури сунський Китай вражав світ. Руйнівні наслідки воєн у старих господарських регіонах країни змушувалилюдей освоювати нові землі на Південному Сході Китаю. Після завершення усобиць
це дало можливість різко збільшити фонд оброблюваних земель у країні, причому
64 % всіх посівів Китаю тепер знаходилося в долині Янцзи. Почалося
культивування нових сортів проса, пшениці, сої, а коли із Тьямпи (Центральний
В'єтнам) до Китаю завезли новий, високоврожайний сорт рису, і держава швидко й
централізовано запровадила його де тільки можна, селяни завалили країну
продукцією. Талановитий винахідник Юань Чжень розробив нову конструкцію плуга, завдякичому селянин міг сам, без допомоги тяглових тварин, зорати поле. Кількість
тяглової худоби можна було скоротити, а за рахунок “зекономленого” таким чином
зерна збільшити обсяг “додаткової продукції” на селі. Збільшенню урожайності
сприяла також реконструкція та розширення (за державний кошт) іригаційної
мережі в долині Хуанхе та на південь від Янцзи. Лавиноподібне збільшення сільськогосподарської продукції і відсутністьвеликих воєн сприяли зростанню міст, розвитку ремесел і торгівлі. Завдяки
впровадженню коксу вчетверо збільшилося виробництво заліза - до 150 тис. т на
рік (це більше, ніж в Англії доби першої промислової революції кінця XVIII
ст.), що дало можливість наситити якісними знаряддями праці господарство і
озброїти величезну сунську армію (яка на час заснування династії налічувала до
400 тис. вояків, а в середині XI ст. - майже 1,3 млн добре озброєних
бійців-професіоналів). У країні функціонувало 28 фарфороробних підприємств (з
центром у м. Цзіндечжень). Розквітла заморська торгівля, чому сприяв винахід на початку XII ст.компаса. Сунська імперія торгувала з 50 країнами, і доходи від митних зборів
(10 - 13 % вартості товару) збільшилися вп'ятеро, що дало можливість стабілізувати
державні фінанси. В господарстві з'явилася регіональна спеціалізація і
майстерні з використанням найманої праці (особливо у виробництві залізної
монети, зброї та вина). Дивом архітектури були сунські міста. Китайські зодчі, продовжуючи танськутрадицію, дотримувалися повної симетрії при плануванні вулиць. У містах Учан,
Фучжоу, Цюаньчжоу, Гуанчжоу, Лін'ань (Ханчжоу) налічувалося більш як 1 млн
мешканців, а в столичному Бяньцзіні проживало 1,4 - 1,7 млн городян. Бурхливий розвиток товарно-грошових відносин сприяв переходу до залізних(замість мідних) монет - їх випустили 200 млрд штук загальною вагою 750 тис. т,
і вони стали світовою вільноконвертованою валютою. Археологи знаходять ці
монети в Малайї, Південній Індії, на Близькому Сході, навіть у Східній Африці. “Сунський економічний бум” сприяв розквіту науки та культури. В епоху Сун вийшли в світ 2200 історичних творів, популяризації яких сприяввинахід Бі Шеном у 40-х роках XI ст. книгодрукування. Найвідомішими істориками
того часу були Оуян Сю (1007 - 1072) - автор “Сін Таншу” (“Нової танської
історії”) та Сима Гуан (XI ст.). Сунську філософію прославили творці
неоконфуціанства брати Чен [Хао (1032 - 1085) та І (1033 - 1107)], Чжу Сі (1130
- 1200), за ім'ям якого цю філософську течію називають ще чжусіанством.
Даоси-алхіміки IX ст. винайшли випадково порох (шукали еліксир безсмертя), який
почали використовувати для феєрверків, а пізніше й у військовій справі. В
літературі з'явилася художня проза, а в сунській поезії зажив слави Су Ши (1037
- 1101) - поет-енциклопедист, який чимало часу провів у камері смертників і
чудом врятувався, писав у багатьох жанрах і ще за життя став класиком
(незадовго до смерті був реабілітований і удостоєний найвищих державних
почестей). Сунську фізику та біологію прославив геолог світового рівня Шень Ко,
сунський живопис - унікальний пейзажист Го Сі (1020 - 1090). Але за все доводилося платити. Безконтрольний тиск людини на природу вумовах економічного буму виснажив природні ресурси Китаю, і на початку II тис.
н.е. “Серединна держава” пережила другу в її історії екологічну катастрофу з
усіма негативними наслідками: посухами, повінями, неврожаями, хворобами й
масовими жертвами. Зростало виробництво, але його наслідком було лише нечуване
збагачення верхівки суспільства і зубожіння основної маси населення. Працював
класичний принцип традиційної східної структури: кожен має стільки, скільки
йому належить, а не скільки він заробив. Протягом XI ст. податки в Китаї зросли
удесятеро, що призвело до згортання виробництва та зниження інтенсивності
праці. Дріб'язкова регламентація, тотальний бюрократичний контроль і
прогресуючий державно-податковий тягар не давали дихнути виробникам і купцям,
гальмували запровадження технологічних новинок. У країні процвітали лихварство,
спекуляція, злочинність, хабарництво. Катастрофічно зростала інфляція,
наростала атмосфера загального невдоволення. Кожного століття штат чиновників збільшувався у два рази, на колосальнуармію (до 1,6 млн вояків) витрачалося від 2/3 до 5/6 державного бюджету, який в
XI ст. став хронічно дефіцитним. Спробою подолання кризової ситуації була серія
реформаційних акцій XI ст., вінцем яких стали реформи Ван Аньши (1021 - 1086).
Розпочаті 1069 р., вони дістали назву “нових законів”. Ван Аньши народився в сім'ї високопоставленого чиновника, відзначавсяунікальними здібностями та неабиякою працьовитістю. Невпинне навчання в
дитинстві та юнацтві підірвали його здоров'я, проте коли йому виповнився 21 рік
(!), Ван Аньши призначили начальником повіту, в 1069_р. - віце-прем'єром, а
наступного року - Першим міністром імперії. На керівних посадах Ван Аньши
проявив себе жорстоким і владним царедворцем (на нього навіть склали памфлет -
“Трактат про підлих міністрів”). Проте всі свої здібності й широкі повноваження
Перший міністр намагався використати на благо держави, а коли ставало зовсім
кепсько на душі - писав вірші._ Метою реформ було наведення елементарного порядку в державі, оздоровленняекономіки, зміцнення військового потенціалу імперії та розширення соціальної
підтримки влади серед підданих. В адміністративній сфері згідно з “новими законами” збільшили зарплатудрібним чиновникам. Економічні заходи передбачали перепис земель, ліквідацію
вільного ринку та введення фіксованих державних цін на всі товари, впровадження
дешевого державного кредитування для виробників (40 % річних замість 300 % у
приватних лихварів). Усі податкові пільги, якими користувалася соціальна
верхівка суспільства, були ліквідовані, а додаткові кошти, що їх отримала
державна скарбниця, виділили на освоєння цілинних земель. На них поселили
безземельних селян, чим збільшили кількість державних платників податків.
Реформи зачепили й військо: замість найманої армії, утримання якої вимагало
величезних коштів, ввели дешеву систему рекрутських наборів, перетворивши військо
на загальнокитайське ополчення. Від претендентів на чиновницькі посади під час
державних екзаменів стали вимагати практичних знань, а не зазубрювання
філософських трактатів. Це відкрило шлях на державну службу для соціальних
низів. Нарешті, жахливим терором і показовими репресіями власті придушили
хабарництво й бандитизм, зміцнили виконавську дисципліну. Гарантом реформ
виступив імператор Чжао Сюй (Шень-цзун, 1067 - 1085). “Нові закони” дістали неоднозначну оцінку в китайському суспільстві.Лихварі втратили свої проценти, фіксовані ціни викликали тотальний дефіцит
товарів, занепала торгівля, а з нею - ремесла й аграрний сектор, що підірвало
фінансову систему (зменшилася кількість податків). Верхівка втратила значну
частину прибутків, а заплутана система законів зробила майже неможливим
вирішення будь-якої проблеми. Раніше діяв закон хабара, тепер хабарництво
зліквідували, але нової системи вирішення поточних справ для підданих
реформатори не створили. Непрофесійна армія швидко втратила боєздатність. Життя
стало нестерпним для всіх категорій населення, тож коли 1085 р. імператор Чжао
Сюй помер, Ван Аньши дали відставку, а політику “нових законів” згорнули. Китай
повернувся до прогнилих старих порядків. Катастрофічно погіршилося й
зовнішньополітичне становище імперії: на початку XII ст. під ударами чжурчженів
(тунгусомовних предків маньчжурів) упала киданьська імперія Ляо.  Протоманьчжури утворили свою державу (“Золоту” імперію Цзінь) у 1115 р., іспочатку Суни, які вважали своїм основним ворогом киданів, діяли з чжурчженями
як союзники, спільно руйнуючи “Залізну” імперію Ляо. Та коли в 1125 р.
киданьська держава була знищена, китайці зрозуміли свою помилку: замість
ворожої, але не дуже активної імперії Ляо над північними кордонами Сунської
держави нависла могутня й агресивна молода імперія чжурчженів. Фантастичні
багатства Китаю вабили чжурчженьських мисливців і рибалок, а Суни своєю
пихатістю та порушенням попередньо укладених угод дали чудовий привід до
вторгнення: наприкінці 1125 р. чжурчжені вдерлися в Китай. Реформована сунська армія (народне ополчення) виявилась абсолютнонеспроможною боронити вітчизну від агресорів. На початку 1127 р. чжурчжені
захопили сунську столицю Бяньцзін, а здеморалізовані недобитки сунських військ
поголили собі голови, переодягнулися в чорні чжурчженьські халати й почали
грабувати столичних мешканців разом із агресорами. Імператор Чжао Хен
(Цинь-цзун) потрапив у полон до чжурчженів, а з міста цзіньці взяли фантастичну
контрибуцію: 10 млн відрізів шовку, 1 млн зливків золота, 10 млн зливків
срібла. З міста було вивезено сотні лікарів, музикантів, астрологів, євнухів та
ін. Вся північна частина Китаю до річки Хуанхе (1/3 країни) була окупована
“варварами”. З усієї імператорської родини пощастило врятуватися лише синові
попереднього “Сина Неба” Чжао Гоу (принц Кан). Він урятував від загибелі
династію, ставши імператором у 1127 р. (храмове ім'я Гао-цзун, 1127 - 1162).
Почався другий етап правління сунської династії, який називають епохою
Південної Сун (1127 - 1279). Столицею “урізаної” імперії став Лін'ань
(Ханчжоу). Подальші бойові дії продовжувалися з перемінним успіхом. Завдяки титанічнимзусиллям сунських військ, очолюваних Юе Феєм, удалося зупинити просування
цзіньців на р. Хуайхе, після чого безперервні війни точилися до 1142 р. Восени
та взимку активніше діяли звиклі до холодів чжурчжені. Тоді ж у Китаї визрівав
урожай, що полегшувало цзіньцям забезпечення їхніх військ у поході фуражем і
харчами. А навесні, коли чжурчженьські коні були виснажені зимуванням, та
влітку, коли розм'якав рибний клей, яким чжурчжені кріпили свої луки,
наступальні операції проводили Суни.Особливо прославився в цих війнах виходець із селян, сунський  полководець Юе Фей (1103 - 1141). Основоюйого успіхів, крім безперечного таланту полководця, була активна підтримка
місцевого населення, яку забезпечив принцип, уведений Юе Феєм в його армії:
“Краще загинути від морозу, ніж руйнувати будинки, краще померти від голоду,
ніж грабувати”1._ Військо Юе Фея розбило вщент армії кількох процзіньських маріонеточнихцарків Північного Китаю, відтіснило чжурчженів і дійшло до берегів Хуанхе, але
економіка Південносунської держави не витримала тривалої виснажливої війни,
країну заполонили біженці, а податки на селян сягнули 70 % урожаю. Патріотична
мілітаристська політика “сунських яструбів” виявилась явно не по зубах
знесиленому китайському господарству і Гао-цзун узяв курс на укладення
вимушеного принизливого миру з агресорами. За спробу чинити опір “миротворцям”
Юе Фей був заарештований і страчений за наказом імператора, але залишився в
народі символом античжурчженьського опору. Сунсько-цзіньські війни завершились договором 1142 р., за яким чжурчженямвідійшов весь Північний Китай, _а Суни зобов'язалися сплачувати імперії Цзінь
щорічну данину (250_тис. зливків срібла та 250 тис. відрізів шовку) і визнали
свій васалітет щодо чжурчженьського імператора. Класична історіографія назвала
наступні десятиліття “епохою великої ганьби країни”. Війни з чжурчженями спалахували ще тричі (1161, 1163 - 1164, 1206 - 1209рр.), але суттєвих результатів для Сунів не дали. Після встановлення відносного миру на кордонах за часів Південної Сун зновудинамічно почала розвиватися китайська економіка. Перенесення столиці в
Південний Китай і масовий приплив біженців з Півночі спонукали владу серйозніше
зайнятися іригацією в регіоні: сотні гектарів заболочених земель долини Янцзи
були перетворені на зернові поля, а в деяких місцях почали збирати по два
врожаї рису на рік. Процвітала трансокеанська торгівля, для ведення якої
будувалися великі трипалубні кораблі. На озброєння південносунського війська
вперше надійшла вогнепальна зброя - туфанги (“пищалі”). Розкішшю і багатолюдністю Лін'ань не поступався колишній сунській столиціБяньцзіню. Нову столицю охопило грандіозне будівництво, але не фортець, а
славнозвісних паркових резиденцій, які складалися з павільйонів, альтанок,
озер, галерей і мостів. Південносунський живопис прославив автор поліхромних
сувоїв Су Ханьчен (1115 - 1170), класиком нового стилю “реалістичної” культової
скульптури (дерево, глина, бронза, чавун) став Чжао Чжифин (1159 - 1227). Тоді
ж працювали славетні музичні теоретики Шень Куа, Цай Юаньдін, Шан Янь і Шень
Юацин; серед поетів виділялися постаті творців патріотичної лірики Сінь Цицзи
(1140 - 1207) та Лу Ю (1125 - 1210) і першої великої поетеси Китаю Лі Цинчжао
(1081 - 1140). Видатним істориком епохи був Чжен Цяо (1104 - 1162). Але це була лише верхівка айсберга. Диференціація доходів перевищилажахливі показники X - XI ст. Податки на селян стабільно перевищували половину
врожаю, що “гарантувало” їм напівголодне існування. До всіх бід додалися дві
грандіозні повені, коли Хуанхе руйнувала дамби й міняла русло: 1117 р.
внаслідок такої екологічної катастрофи загинули 1 млн китайців, а в 1194 р.
гирло “Жовтої ріки” взагалі розділилося, і Хуанхе почала впадати в море двома
потоками: північний збігався з нинішнім, а південний - “відвоював” гирло у р.
Хуайхе. Колосальні збитки, завдані війною, та необхідність сплачувати данину
чжурчженям змушували Південних Сунів для покриття дефіциту бюджету щорічно
збільшувати випуск знецінених паперових грошей. Галопуюча інфляція розоряла
виробників, а верхівка шаліла від нечуваних прибутків, які протринькувала в
Лін'ані - “царстві розкошів й розпусти”, де “елітні” гетери брали від 10 до 100
ланів (58 кг!) срібла заніч, а у “винних вежах” цілодобово пиячила “золота молодь”. Країну затопив
масовий бандитизм і корупція. Опірність південносунського соціального організму катастрофічно падала, арятувало його лише те, що економічний розвал і моральний розклад верхівки в
чурчженьській імперії Цзінь був не меншим. Тому, коли в 1206 р. в Степу
утворилася могутня імперія монголів, Китай став її легкою здобиччю. Засновник монгольського каганату Чінгіс-хан (1162 - 1227) розпочав війни зчжурчженями як оборонні операції: цзіньці перетворили степ на бездонне джерело
рабів, здійснюючи походи на кочовиків майже щорічно. Цю політику чжурчжені
називали “зменшенням варварів і збільшенням підданих”. Сам Чінгіс-хан провів
свого часу в чжурчженьському полоні-рабстві більше як 10 років. Не дивно, що,
зміцнившись, монголи в 1210 р. атакували Цзінь. Китайська дипломатія повторила колишню помилку: уклала союз з монголамипроти чжурчженів (так само як у XII ст. з чжурчженями проти киданів). Під
ударами союзників (монголів і Південних Сунів) імперія Цзінь у 1234 р.
припинила існування, та під час монголо-китайських переговорів щодо розподілу
колишніх земель держави чжурчженів між переможцями сунці вирішили, що
монгольський посол Джубхан веде себе занадто зухвало для “варвара” і вбили
його. Пихатість і авантюризм південносунських політиканів дорого їм обійшлися:
у 1235 р. монголи почали завоювання Південного Китаю. До 1257 р. монголо-китайська війна велася досить мляво. Основні силимонголів були задіяні на інших фронтах: на завоюванні Русі й Причорномор'я,
Близького Сходу й Тибету, Далі (держава манів) та Кореї і, лише оточивши
Південну Сун з трьох боків, монгольські армії по-справжньому взялися за справу. Південнокитайська імперія налічувала 28 млн підданих, мала мільйонну армію,але прогнила політична верхівка та бездарний генералітет продовжували
демонструвати абсолютну неспроможність організувати опір агресорові, хоча
населення, налякане чутками про жорстокість монголів, було готове стояти на
смерть. Розрізнені гарнізони проявляли нечуваний героїзм. П'ять місяців тримавсяХечжоу, і в боях за нього загинув монгольський каган Мунке (онук Чінгіс-хана).
П'ять років (1268 - 1273) тривала облога Сян'яна, два роки - Янчжоу, а
невеликий Дяоюй монголи не могли здолати 30 (!) років. Під час кількамісячної
облоги Чанчжоу (1275 р.) почалися тропічні дощі, й околиці міста перетворилися
на суцільні болота. Лісів для виготовлення свай поблизу не було, і захисники
міста вже сподівалися на перемогу, але вони недооцінили монголів. Зігнавши з
усіх околиць селян, монголи живими позабивали їх у землю замість свай, з трупів
полонених витопили жир для вогнеметних катапульт, а коли Чанчжоу впав -
поголовно вирізали його мешканців. Суни запросили миру, запропонувавши контрибуцію і зобов'язавшись щорічносплачувати монголам данину (як свого часу киданям і чжурчженям), але агресори
не припинили бойові дії і в 1276 р. захопили Лін'ань. “Син Неба” Чжао Сянь
(Гун-цзун) потрапив у полон, і тоді настав крах сунської державності. Остаточно розвалилася армія. Цілі корпуси сунських військ видавали себе замонголів і грабували селян, інші - здавалися або справді переходили на бік
окупантів. Патріотично настроєні сунські сановники Вень Тяньсян, Чжан Шицзе та
Лу Сюфу востаннє спробували організувати опір загарбникам. Вони проголосили
“Сином Неба” малолітнього Чжао Ши, але той також потрапив до рук монголів, де
невдовзі помер. Тоді в 1278 р. на престол посадили восьмирічного Чжао Біна (Ді
Бін, 1278 - 1279), та врятувати імперію було вже неможливо. Вень Тяньсян був
розбитий і потрапив у полон. Вень Тяньсян (1236 - 1282) пробув у полоні чотири роки, але на пропозиціюзрадити вітчизну відповів категоричною відмовою. Будучи відомим поетом, він
відповів віршами, які завершувалися такими словами: “...Споконвічно приречені люди на смерть,  Але якщо був ти вірним і чесним,  Збережеться пам'ять про тебе навік” 2. У 1282 р. монголи прилюдно стратили Вень Тяньсяна на ринковому майданіЯньцзіня, але його ім'я залишилося в пам'яті китайців символом
антимонгольського опору. В 1279 р. залишки сунських військбули оточені на узбережжі Південно-Китайського моря й знищені. Чжан Шицзе
загинув у бою, Лу Сюфу, не бажаючи щоб Чжао Бін потрапив у полон, посадив
хлопчика-імператора собі на спину й кинувся в море. Обидва потонули, а з ними
припинила існування сунська династія. Монгольське завоювання Китаю, яке зайняло
майже сім десятиріч, завершилось. Південносунська держава впала, а на більшій
частині території Далекого Сходу запанувала монгольська династія Юань (1271 -
1368).
 
Форум » Навчання » Історія Азії та Африки в середні віки » Імперія Сун
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz