Імперія Великих Моголів за падишаха Джалал ад – діна Акбара - Форум
Все для історика
Неділя, 11.12.2016, 03:14
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Імперія Великих Моголів за падишаха Джалал ад – діна Акбара - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Історія Азії та Африки в середні віки » Імперія Великих Моголів за падишаха Джалал ад – діна Акбара
Імперія Великих Моголів за падишаха Джалал ад – діна Акбара
DANTEДата: П`ятниця, 31.05.2013, 12:33 | Повідомлення # 1
Ремісник
Група: Користувачі
Повідомлень: 56
Репутація: 1
Статус: Offline
Спочатку імперією правив Бейрам-хан, але він, хоч як це дивно, будучитуркменом, сповідував шиїзм (як і його колишній патрон Хумаюн, котрому шиїзм
дозволяв наркоманію). Зрозуміло, що на всі впливові державні посади всесильний
регент теж ставив шиїтів, чим заслужив палку ненависть тюркського суннітського
воїнства. В 1560 р. Бейрама скинули й зарізали, а до влади прорвалася
суннітська кліка узбеків - родичів акбарівської годувальниці. За кілька місяців
їхнього домінування моголи встигли завоювати невелику державу Мальва (правитель
якої Баз Бахадур боягузливо втік, а його фаворитка - індійська танцюристка
Румпаті - покінчила з собою), проте на цьому епоха клік завершилася, бо
керівництво державою взяв на себе 18-річний Акбар. Акбар був надзвичайно хитрим політиком та дипломатом, умів добирати здібнихі, що важливіше, вірних виконавців, але найбільшої слави зажив завдяки
унікальній для східного деспота жадобі знань. Єзуїт дю Жарі, який знав Акбара
особисто, писав про його бетонну впертість і засвідчував, що “невтомний розум
цієї людини ніколи не задовольнявся однією відповіддю, але постійно розпитував
далі”6. Боротьба з непокірними вимагала пошуку союзників, і Акбар, відкинувшизабобони, поповнив свій гарем кількома раджпутськими княжнами, після чого
частина раджпутів пішла служити моголам, а раджпутів-”незалежників” Акбар
нещадно вирізав, здобувши в 1568 р. штурмом Чітор. Нерви в падишаха виявилися
міцнішими, ніж у гуджаратського Бахадур-шаха, тому джаухар Акбара не злякав, і
землі раджпутів були приєднані до імперії. Наступною жертвою став Гуджарат, де
після зрадницького вбивства португальцями в 1537 р. султана Бахадур-шаха
тривали безперервні усобиці: в 1572 р. моголи захопили всі багаті
торговельно-ремісничі центри Західної Індії. Ще два роки чинила опір Бенгалія,
та й її Акбар завоював. Влада не дуже втручалася у внутрішні справи сільських общин індусів, алечиновники всіляко спонукали селян розширяти посівні площі, а податки були
жорстко зафіксовані на 1/3 врожаю. Це багато, проте індуси з такою ставкою
звиклися й не бунтували. Знову зміцнилася в імперії система джагірів, але обсяги халіси (землівиключної державної власності) суттєво збільшилися внаслідок конфіскацій у
розгромлених політичних супротивників. Що ж до приватного привілейованого
землеволодіння (вакф, мульк) - його держава всіляко обмежувала, й обсяг таких
територій не перевищував 3% орних земель у країні. У містах знову розквітли своєрідні індійські ремесла, лихварство (900 %річних) і зовнішня торгівля, чому сприяло зменшення митних зборів до 1,5 %
вартості товару та введення єдиних для імперії грошової системи й мір виміру. За правління Акбара під впливом традицій шиїтського Ірану в Індії склаласясвоя школа мистецтва живописної мініатюри. Його започаткували іммігранти з
Персії - Абу ас-Самад (? - 1593) та азербайджанець Мір Сеїд Алі (XVI ст.), а
невдовзі з'явилися свої, місцеві майстри: придворний мініатюрист Акбара Басаван
(XVI - XVII ст.) та віртуоз колориту й багатого декору (і це в мініатюрі!)
Фаррук-бек (1547 - 1615). Найбільшу славу здобув Акбар своєю релігійною реформою, метою якої булорозширення соціальної бази режиму. Вже в 1564 р. падишах скасував джизью (
подушну подать з усіх немусульман імперії). Шалений опір мусульманських ортодоксів змусив Акбара звернутися доперевіреного політичного методу перенесення уваги: імперію охопили
мілітаристський чад і великодержавна пропаганда. Символом владної величі стала
нова столиця, яку падишах наказав збудувати на місці перемоги Бабура над
раджпутами Рани Санги. Цей унікальний архітектурний комплекс, споруджений з
червоного пісковика, назвали Фатехпур-Сікрі (“Місто перемог”), та коли місто
розрослося, з'ясувалося, що в околицях катастрофічно не вистачає води для
городян. Фатехпур-Сікрі в 1684 р. покинули, повернувши столицю в Агру, але
своєї мети Акбар досяг: знесилена двома переселеннями мусульманська верхівка
надовго вщухла. Наступним кроком стало проголошення в імперії політики “загального миру” йприпинення будь-яких переслідувань або правових обмежень щодо немусульман. Аби
запобігти антивладним заколотам мусульман-джагірдарів, систему джагірів
ліквідували ще в 1574 р., перевівши все військо на грошове утримання з бюджету.
Землі повернули в халісу. Пізніше Акбар поновив джагіри, але джагірдари
поводилися надалі значно спокійніше. Всі ці новації викликали серед панівної мусульманської страти суспільствамасове невдоволення, яке вилилось у 1580 р. в антиакбарівське повстання,
очолене шейхами. Заколотники оголосили Акбара “єретиком”, і лише крайнім
напруженням сил та жорстоким терором падишах придушив бунт. Ця подія остаточно
підштовхнула Акбара до реалізації ідеї створення нової релігійної системи, яку
він назвав дін-і-ілахі (“божественна віра”). Ідея була простою та привабливою: взяти все краще, істинне віднайавторитетніших релігій і створити на цій базі єдину синкретичну “правильну”
віру. До розробки філософських, етичних та онтологічних аспектів дін-і-ілахі
залучили знавців ісламу, християнства, іудаїзму, індуїзму, буддизму й парсизму
(зороастризму), але злиття “розумних” елементів породило фактично нову спробу
індо-мусульманського ідейного синтезу. “Божественна віра” визнавала існування
єдиного бога, вітала будь-яку скульптуру й живопис, забороняла полігамію,
обіцяла прихід месії та страшний суд, містила концепцію переселення душ і
звеличувала Акбара як “найсправедливішого правителя”, а її обрядовий бік являв
собою мішанину індуїстських та мусульманських традицій. В імперії була
проголошена цілковита віротерпимість і свобода совісті, але проти релігійних
фанатиків (насамперед проти агресивних ісламських ортодоксів) Акбар діяв швидко
й репресивно: непримиримих шейхів відправили на заслання, а їхні мечеті
закрили. Логічним продовженням цієї політики стало призначення візирем імперії
чистокровного індуса Бірбала - велеречивого й хитрого політика, людину високого
зросту, з темною шкірою та обличчям, пошкодженим віспою. Вперше в історії
“Імперії Великих Моголів” її державний апарат очолив тубілець, який, звичайно,
енергійно впроваджував акбарівські реформи в життя. Штучність і суб'єктивістська спрямованість визначили нежиттєздатність дін-і-ілахі,тому після смерті свого засновника “божественна віра” швидко стала надбанням
дрібної секти, про яку невдовзі забули. Соціальна верхівка її не сприйняла, але
дух віротерпимості зробив постать Акбара символом релігійного миру й злагоди
для всіх наступних поколінь Індії. Релігійні пошуки сприяли виникненню нових літературно-філософських течій.Зокрема, ще одною спробою індо-ісламського синтезу став сікхізм, динамічне
поширення якого теж припало на правління Акбара. Заснував сікхізм син багатого пенджабського торговця з касти брахманівНанак (1469 - 1539). Секта була побудована на засадах жорсткої теократичної
вертикалі на чолі з гуру (“вчителем”), а її таємні догмати залишилися мало
відомими. Нанак теж намагався об'єднати все найкраще, що є в індуїзмі та
ісламі, визнавав єдність бога, заперечував полігамію, касти та релігійні
ритуали. Сікхи не сприймали харчові табу, а покійників ховали, а не спалювали,
як індуси. По смерті Нанака кількість сектантів не перевищувала 100 тис.
адептів, тому сікхізм був невеликою (за індійськими масштабами) релігійною
течією Пенджабу. Проте Акбарові ідеї Нанака сподобалися. Падишах подарував
секті землі навколо Амрітсара, де сікхи викопали священний ставок і побудували
свою святиню - “Золотий храм”. Тут вони поклонялися священній книзі
“Грант-сахіб”, залишаючися мирною релігійною течією. В країні відродився інтерес до класичної індійської літератури: славетнийпоет Тулсі Дас переклав мовою хінді “Рамаяну” (1575). Релігійна терпимість Акбара містила в собі й певну небезпеку. В імперіїактивізувалися радикальні секти (рошданіти в Афганістані, махдісти в Доабі
тощо), які проповідували майнову рівність і закликали провести перерозподіл
доходів на засадах егалітаризму, але влада їх жорстоко переслідувала. Завершивши глобальні реформи, Акбар знову зайнявся зовнішньою політикою.Його генерали (Тодармал, Ханханан, Джаганнатх, Прасад) рвались у бій, і падишах
їх більше не стримував. У 1586 - 1589 рр. моголи захопили Кашмір, який славився
килимами, шафраном, бавовною, прохолодним кліматом і дивовижними озерами, тому
став для падишаха місцем щорічного літнього відпочинку. В 1590 - 1601 рр. вояки
Акбара завоювали Сінд, Оріссу, Кандагар (відбили в Сефевідів), Ахмеднагар і
навіть неприступне місто-фортецю Доулатабад, чим почали завоювання Декану. “Імперія Великих Моголів”перебувала в зеніті слави, але за реформи треба платити, тому останні роки
акбарівського царювання виявилися непростими. Мусульмани не змирилися з утратою
своїх привілеїв, розкіш і невпинна релігійно-ідеологічна чехарда розклали
армію, а коли падишах почав дихати на ладан, проти нього збунтувався син Селім,
який очолив партію ісламських ортодоксів. Смерть Акбара (1605) перервала його
оригінальні реформи.
 
Форум » Навчання » Історія Азії та Африки в середні віки » Імперія Великих Моголів за падишаха Джалал ад – діна Акбара
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz